Бабин Яр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабин Яр
Бабин Яр
Загальна інформація
50°28′17″ пн. ш. 30°26′56″ сх. д. / 50.47138888891677766° пн. ш. 30.44888888891678036° сх. д. / 50.47138888891677766; 30.44888888891678036Координати: 50°28′17″ пн. ш. 30°26′56″ сх. д. / 50.47138888891677766° пн. ш. 30.44888888891678036° сх. д. / 50.47138888891677766; 30.44888888891678036
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Адмінодиниця Київ
Площа 41,5 гектар
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Бабин Яр. Карта розташування: Київ
Бабин Яр
Бабин Яр
Бабин Яр (Київ)
CMNS: Бабин Яр у Вікісховищі

Ба́бин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква XII ст. Поруч з урочищем розміщувалась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка».

Хоча у Бабиному Яру поховано велику кількість жертв, що були вбиті не під час Голокосту, однак поза Україною Бабин Яр відомий саме через масові розстріли у 1941—1943 роках різних національностей здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

На території Бабиного Яру планується зведення Меморіалу: зараз два найімовірніші проєкти — це приватний проєкт, спонсорований російськими олігархами, Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

Історія[ред. | ред. код]

Жертви Голодомору 1932—1933[ред. | ред. код]

Частина серії статей на тему:
Голодомор
Жертви голоду.jpg
Жертви Голодомору
 
Категорія КатегоріяСтаття-список СпискиFlag of Ukraine.svg Портал

Під час Голодомору 1932—1933, інспірованого радянським керівництвом для знищення українського населення у 1932—1933, тисячі замордованих голодом людей в Києві й околицях поховали у Бабиному Яру[1].

Жертви Голокосту 1941—1943[ред. | ред. код]

Оголошення німецького командування
Командир Зондеркоманди 4а Пауль Блобель
Есесовець риється в речах розстріляних в Бабиному Яру

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв і циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 там розстріляли майже 34 000 євреїв[2]. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941, коли розстріляно 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру[3]. Точне місце розстрілу невідомо.

24 вересня 1941 на Хрещатику радянськими диверсантами були підірвані будинки, у яких розташовувалися представники окупаційної влади. Вибухи та пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 000 м², без даху над головою залишилося близько 50 000 осіб. Нацисти звинувачували в пожежі та вибухах євреїв і використали це як привід для знищення єврейського населення.

Наприкінці вересня 1941 зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів Києва і наказала їм зробити оголошення: «Після санітарної обробки всі євреї й їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…»

27—28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний». Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30—40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи та цінності. Документи в поспіху кидали в мішки, а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев'яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…

Сирецький концтабір

За кілька днів після розстрілів Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Хеле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр.

1943 або 1944 роком датовано фотографію, яка зберігається у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. На ній зображено вкрите снігом урвище, з крутими схилами майже без рослинності. Унизу — п'ять постатей — на повний зріст, у зимовому одязі. На зворотньому боці написано (рос): «Бабий яр. Г. Киев. Место расстрела советских граждан, жителей Киева, в 1941—1943 гг»[4].

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина футболістів були службовцями НКВС, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті».

У 1941—1943 у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН[5][6][7][8], серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 000 до 150 000 осіб[джерело?][9]. У 1946 на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 000 осіб[10], згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 000 людей[11], з них приблизно 65–70 000 євреїв[12].

Виконавці розстрілів[ред. | ред. код]

Трибуналом по айнзацгрупах (англ. The Einsatzgruppen Case) встановлено, що розстріли 29 та 30 вересня 1941 в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів (нім. Polizei-Bataillon) німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) полку поліції «Південь». Військовослужбовці Зондеркоманди 4а та 45-го батальйону німецької поліції порядку прийняли безпосередню участь у розстрілах. Військовослужбовці 303-го батальйону німецької поліції порядку в цей час охороняли зовнішній периметр місць розстрілів[13][14][15][16].

Вище згадані 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) — це військові підрозділи Третього Рейху, у яких служили тільки німці і які були сформовані на території Німеччини до початку війни з СРСР[14][17][18][19][20]. Ці 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) разом з іншими німецькими батальйонами поліції порядку брали участь в злочинах Голокосту на окупованих німцями територіях[21]. За свідченнями штандартенфюрера СС Пауля Блобеля під час трибуналу та за підтвердженням 106 звіту айнзатцгруп, українська міліція (українська допоміжна поліція) вивісила оголошення у Києві[22].

Відповідно до документів та свідчень очевидців, місцева українська допоміжна поліція, яка складалась в основному з полонених радянських військовослужбовців, які погодились співпрацювати з нацистами, та місцевих жителів, не брала безпосередньої участі в розстрілах, поліцейські вивішували оголошення в Києві, разом з німцями охороняли проходи, якими приречені йшли на страту, сортували, охороняли і завантажували на машини одяг та речі євреїв. Українська допоміжна поліція в цей час ще перебувала в процесі формування з полонених радянських військовослужбовців і місцевих жителів[23][24][25][26][14][27][28]. З інших свідчень очевидців розстрілів у Бабиному Яру можна знайти інформацію, що не поліцейські, а гітлерівці гнали евреїв «коридором» та проходами на страту,[29][30][31][32][33] на фотографіях видно, як есесовці після розстрілів перебирали речі розстріляних[34][35][36]. Німці на окупованих територіях озброювали українську допоміжну поліцію дуже обмеженою кількістю гвинтівок та патронів до них, не включаючи до озброєння кулеметів, з яких проводилися розстріли у Бабиному Яру[37]. Необов'язково під словом «поліцейський» в контексті трагедії в Бабиному Яру необхідно розуміти українського поліцейського, оскільки значну частину поліцейських становили саме німці[38].

У публіцистичних статтях різних авторів можна знайти документально не підтверджену інформацію, тобто міф, про участь українців у розстрілах[39], зокрема Буковинського куреня (якого взагалі на той час не було в Києві)[40][41][42]. Існує документ, який свідчить про те, що жодні підрозділи Буковинського куреня до та під час розстрілів у Бабиному Яру в кінці вересня 1941 року не прибували.[43]

Характерно, щоб применшити власну вину в масових убивствах, вчинених айнзатцгрупами, керівники айнзатцгруп та зондеркоманд під час судового процесу («The Einsatzgruppen Case») описували та наголошували на участі у вбивствах інших допоміжних військових підрозділів, що безпосередньо не входили у структури айнзатцгруп і за акції яких вони не могли нести відповідальності, однак при цьому вони жодного разу не згадали про участь підрозділів української міліції (поліції) у розстрілах у Бабиному Яру[44], що не заважає російській пропаганді посилатися на процес у цій вигадці[45].

Куренівська трагедія 1961 року[ред. | ред. код]

П'ятирічний план реконструкції Києва 1936—1940 років передбачав створити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 виконком Київради ухвалив рішення № 105/6: «Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище».

Закінченню будівництва завадила війна. Бабин Яр став братською могилою понад 100 000 людей, розстріляних нацистами у 1941—1943: євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН та інші, кого Третій рейх мав за ворогів.

У березні 1945 уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру». У 1947 «пам'ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру» внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948—1950. Але розпочата у 1948 урядом СРСР антисемітська кампанія «боротьби з космополітами» унеможливила появу монумента, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї[6]. Тоді можновладці звернулись до довоєнного проєкту парку[46].

У 1950 прийняли рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для створення плаского рельєфу та прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалося закачування до нього пульпи. Дамба не відповідала проєктним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку. Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1 500 людей.

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипання яру.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

Вшанування[ред. | ред. код]

Історія створення меморіалу[ред. | ред. код]

Поштова марка України 2011 року, випущена на вшанування 70-ї річниці трагедії Бабиного Яру
Пам'ятник розстріляним євреям «Менора»
Поштова марка України 2016 року, випущена на вшанування 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру
Автори — скульптори М. Лисенко, В.Сухенко, О. Вітрик, архітектори А. Ігнащенко, Л.Іванченко, В. Іванченков
Пам'ятник «Діти — жертви Бабиного Яру»

Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедії Голодомору, Голокосту та Куренівки, що сталися в різні роки у Бабиному Яру. У 1965 році був оголошений закритий конкурс на найкращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру: найкращими були визнані проєкти відомих київських архітекторів Йосипа Каракіса та Авраама Мілецького[47][неавторитетне джерело]. Однак представлені проєкти «не вписувалися» у світогляд тодішньої влади, і конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері в південній частині яру був встановлений зовсім інший гранітний обеліск. Пізніше у 1976 році було встановлено перший пам'ятник жертвам у Бабиному Яру, частково через привертання уваги громадськості до проблеми відсутності меморіалу жертвам у Бабиному Яру під час мітингу 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова[39]. Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру, що було врешті відкрито у 1976 році, було збудовано на місці обеліску 1966 року[48][неавторитетне джерело]. Відкриття пам'ятника було зустрінуте жорсткою критикою євреїв поза межами СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

У 2002—2005 роках американська єврейська організація «Джойнт» планувала створити у Бабиному Яру меморіальний проєкт «Спадщина», що передбачав будівництво громадського центру на місці розстрілів у Бабиному Ярі. Через протидію цьому проєкту як серед українських єврейських організацій, так і серед українських державних органів влади, проєкт так і не втілився і все що від нього залишилося — це пам'ятний камінь, на встановленні якого був присутній і тодішній президент Леонід Кучма. За різними непрямими даними, перед закриттям проєкту НУО «Джойнт» витратило близько 5 млн доларі на його розробку[49].

У березні 2007 року на території Бабиного Яру було створено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» з метою вшанування та увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій[50][51]. На базі Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» планується створення Меморіального центру «Бабин Яр», проєкт якого у лютому 2019 році представили українській громадськості українські історики Інституту історії України НАН[52][53][54][55][56][57].

У вересні 2016 році російські олігархи Михайло Фрідман, Павло Фукс та Герман Хан ініціювали створення приватного Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) на території Бабиного Яру. Цей проєкт викликав суттєві застереження у представників наукової спільноти та єврейської громади України через накинуту російськими спонсорами-замовниками олігархами Фрідманом, Фуксом, та Ханом неприйнятну антиукраїнську ідеологію меморіалу. Проєкт назвали «троянським конем» російського президента Володимира Путіна, з допомогою якого він збирається нав'язувати світові російський антиукраїнський наратив що українці антисеміти, націоналісти, фашисти, та нацисти[58][59][60][61][62]. У жовтні 2018 року висловлено пропозицію створити на території Бабиного Яру Меморіальний квартал за аналогією з Музейним кварталом у Відні[57]. У травні 2020 року з закликом до української влади зупинити антиукраїнський проєкт меморіалу про Бабин Яр спонсорований за гроші російських олігархів у часи російської військової агресії в Україні виступили понад 750 українських інтелектуалів[60].

Перелік пам'ятників на території Бабиного Яру[ред. | ред. код]

У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:

  • Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру.
  • Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори.
  • Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р[63].
  • Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям.
  • Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.
  • Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року.
  • Пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги.
  • Монумент «Ромська Кибитка»[64].

У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Тематичний матеріал симфонії був пронизаний єврейськими мелодіями, а апофеозом став скорботно-траурний вокаліз, шо нагадує єврейську поминальну молитву Кадиш. Трагедії також присвячена Симфонія № 13 Дмитра Шостаковича.

У популярній культурі[ред. | ред. код]

Про Бабин Яр писали Віктор Некрасов, Євген Євтушенко, Єфрем Баух, Ілля Левітас та iн.

Про Бабин Яр знято низку фільмів, зокрема документальний фільм Бабин Яр. Уроки історії (1981, режисер ?), документальний фільм Бабин Яр. Правда про трагедію (1991, режисер — Олександр Шлаїн). У 2019 році український режисер Сергій Лозниця почав знімати ко-продукційний повнометражний художній фільм Бабин Яр.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Голодомор у Києві Архівовано 16 вересня 2013 у Wayback Machine.. Дзеркало тижня. 01.02.2008
  2. Patrick Dempsey Babi-Yar: a jewish catastrophe. P. A. Draigh (Publishing), 2005 ст. 152
  3. Бабин Яр пам'ятає…. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 29 вересня 2016. 
  4. Бабин Яр. Загальний вигляд місця масових розстрілів. Київ. 1943—1944
  5. Бабин Яр: відновити історичну правду. Історична правда. Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  6. а б Zaxid.net. СБУ оприлюднила архівні дані про боротьбу КДБ із пам'яттю про Бабин Яр. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  7. ХТО, КОЛИ І ЯК ЗАГИНУВ У БАБИНОМУ ЯРУ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ДО 75-Х РОКОВИН ЗЛОЧИНУ | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua (uk). Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  8. Gazeta.ua (2018-02-26). У Бабиному Яру розстріляли українських націоналістів. Gazeta.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 2018-02-27. Процитовано 2018-11-10. 
  9. БАБИН ЯР. resource.history.org.ua. Процитовано 2021-05-22. 
  10. Биографическая справка на подсудимого Э. Кальтенбруннера, подготовленная для Нюрнбергского процесса | Преступления нацистов и их пособников против мирного населения СССР в годы Великой Отечественной войны 1941—1945 гг.. victims.rusarchives.ru. Процитовано 2021-06-02. 
  11. Дослідники встановили більше ніж третину імен убитих у Бабиному Яру ✔️ Kyiv Media. Kyiv Media (uk). 2021-07-28. Процитовано 2021-07-28. 
  12. «РОЗСТРІЛИ У БАБИНОМУ ЯРУ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ІСТОРІЯ ГОЛОКОСТУ», — ІСТОРИК ВІТАЛІЙ НАХМАНОВИЧ. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016. 
  13. MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case» Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine. pages 145, 148, 213 (англ.)
  14. а б в Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. — Днепропетровск: Центр «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2011. — 140 с. ISBN 978-966-383-346-0
  15. Трагедія Бабиного Яру крізь призму архівних документів Служби безпеки України / Т. О. Євстаф'єва // Архіви України. — 2011. — № 5. — С. 137—158. — Бібліогр.: 76 назв. — укр.
  16. Бабин Яр: масове убивство і пам′ять про нього. Матеріали міжнародної наукової конференції 24–25 жовтня 2011 р., м. Київ / В. Нахманович, А. Подольський, М. Тяглий. Український центр вивчення історії Голокосту; Громадський комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. — К., 2012. — 256 с.
  17. Ordinary Men: Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland by Christopher R. Browning. Page 16,18(англ.)
  18. Polizei-Regiment Süd Архівовано 5 серпня 2014 у Wayback Machine.(англ.)
  19. John R. Angolia/Hugh P. Taylor: Uniforms, Organization & History of the German Police Volume 1.(англ.) pages 124, 308; POLIZEI-BATAILLON 45(італ.), POLIZEI BATAILLON 303(італ.)
  20. Вадим МАХНО СПРАВОЧНИК Полный перечень ОБЪЕДИНЕНИЙ и СОЕДИНЕНИЙ 3-го Рейха из граждан СССР и эмигрантов, а также из жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины ст. 14 Архівовано 18 липня 2017 у Wayback Machine.(рос.)
  21. Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and the Holocaust Paperback by Daniel Jonah Goldhagen (англ.)
  22. MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case» Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine. page 148
  23. Владимир Бирчак, Татьяна Пастушенко. «На второй день расстрела был выдан шнапс». Трагедия в Бабьем Яре глазами палачей, их пособников и выживших(рос.)
  24. Йосиф Зісельс. Бабин Яр: меморіал повинен бути українським
  25. В. Р.Нахманович. Бабин Яр. Історія. Сучасність. Майбутнє?.. (роздуми до 70-річчя київської масакри 29–30 вересня 1941 р.)
  26. Віталій Нахманович, історик, етнополітолог. Чи змінилося ставлення до Бабиного яру, покажуть події після 29 вересня
  27. Трагедія Бабиного Яру крізь призму архівних документів Служби безпеки України / Т. О. Євстаф'єва // Архіви України. — 2011. — № 5. — С. 137—158. — Бібліогр.: 76 назв. — укр.
  28. Бабин Яр: масове убивство і пам′ять про нього. Матеріали міжнародної наукової конференції 24–25 жовтня 2011 р., м. Київ / В. Нахманович, А. Подольський, М. Тяглий. Український центр вивчення історії Голокосту; Громадський комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. — К., 2012. — 256 с.
  29. Протокол допроса свидетеля Ткаченко Н. В.(рос.)
  30. З протоколу допиту в КДБ у якості свідка очевидиці розстрілів у Бабиному Яру М. Луценко(рос.)
  31. З протоколу допиту в КДБ у якості свідка С. Таужнянского, який врятувалася від розстрілу у Бабиному Яру(рос.)
  32. З протоколу допиту в КДБ у якості свідка Я. Экеля, який врятувалася від розстрілу у Бабиному Яру(рос.)
  33. З протоколу допиту в КДБ у якості свідка Г. Баташевої, яка врятувалася від розстрілу у Бабиному Яру(рос.)
  34. Эсэсовцы роются в вещах расстрелянных в урочище Бабий Яр(рос.)
  35. Яд Вашем. Бабий Яр(рос.)
  36. Бабий Яр. Эсэсовцы роются в вещах расстрелянных
  37. Паньківський К. Роки німецької окупації. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 28 жовтня 2014. 
  38. Виталий Нахманович. Расстрелы и захоронения в районе Бабьего Яра во время немецкой оккупации г. Киева 1941—1943 гг. Проблемы хронологии и топографии(рос.)
  39. а б Історія з грифом «Секретно». Бабин Яр: пам'ять і політика. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 10 травня 2012. 
  40. Сергій Кот. Буковинський курінь. Науковці про Другу світову. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 23 липня 2017. 
  41. В. Р. Нахманович Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013. 
  42. Віталій Нахманович. До питання про національний склад учасників каральних акцій в окупованому Києві у 1941—1943 рр. (тези доповіді). Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 23 липня 2017. 
  43. Короткий нарис про хід організації охоронної поліції м. Києва
  44. NUERNBERG MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case». Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 22 червня 2012. 
  45. В. Р. Нахманович. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. Архівовано 17 лютого 2019 у Wayback Machine. // Український історичний журнал. — 2007. — № 3 (474). — С. 76–97
  46. Блог історика: 1961 рік. Куренівська трагедія Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine. Цалик Станіслав Миколайович
  47. Євген Оленин. Мемориал. «Телекритика». Архів оригіналу за 2012-08-17. Процитовано 2012-08-13. 
  48. [1] Архівовано 20 липня 2017 у Wayback Machine. Діна Саф'ян. Дві трагедії Бабиного Яру.
  49. Що відбувається довкола Бабиного Яру сьогодні?. istpravda.com.ua, 3 вересня 2018
  50. Про Державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". Законодавство України (uk). Процитовано 2018-10-02. 
  51. Кабінет Міністрів України - Про затвердження плану заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 2018-10-02. Процитовано 2018-10-02. 
  52. Яр пам'яті. reporters.media, 28 вересня 2019
  53. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». resource.history.org.ua, 2019
  54. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Авт. кол.: Г. Боряк (голова), В. Гриневич, М. Гутор, Н. Кашеварова, С. Кот, В. Крупина, Ф. Левітас, О. Лисенко (заст. голови), В. Нахманович (заст. голови), Т. Пастушенко (секретар), І. Патриляк, А. Подольський (заст. голови), І. Пошивайло, О. Сабецька, В. Сімперович, М. Тяглий, А. Шуляр, В. Яременко. Київ: Міністерство культури України; НАН України. Інститут історії України; Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр». 2019. 119 стор. (На правах рукопису)
  55. У Києві представлена концепція меморіалізації Бабиного Яру. radiosvoboda.org, 6 лютого 2019
  56. Скандал з російським проєктом у Бабином Яру змусив заговорити про український. radiosvoboda.org. 19 травня 2020
  57. а б Казус Бабиного Яру і доля національного музею Голокосту. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 2018-10-02. Процитовано 2018-10-02. 
  58. Бабин Яр: до чого тут політична воля, олігархи та «конфлікти пам'яті». censor.net.ua/ua/, 22.06.2019
  59. Бабин Яр: шоу на кістках у театрі абсурду. istpravda.com.ua, 2020
  60. а б Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру. Критика. травень 2020. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 2020-06-04. 
  61. «Проблема — не в Хржановському, проблема — в Путіні» — Зісельс про проєкт у Бабиному Яру. radiosvoboda.org, 14 травня 2020
  62. Йосиф Зісельс про проєкт Бабиного Яру: Це «троянський кінь», якого Путін «дарує» Україні. pravda.com.ua/ukr, 14 травня 2020
  63. Усач А. Проблематичний мартиролог: жертви ОУН(м) у Бабиному Яру Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine..
  64. Відкриття монумента «Ромська Кибітка» у Бабиному Яру. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Бабин Яр: масове убивство і пам‘ять про нього: матер. Міжнар. наук. конф.; м. Київ; 24-25 жовтня 2011 р. / [редкол.: В. Нахманович та ін.]. — 2-е вид., допов. — Київ: ФОП Москаленко О. М., 2017. — 288 с. — ISBN 966-2214-11-6.
  • Бабин Яр: Пам‘ять на тлі історії: альбом-каталог / упоряд. В. Нахманович. — Київ: Laurus, 2017. — 252 с. — Текст парал. англ. — ISBN 617-7313-02-0.

Посилання[ред. | ред. код]