Бабин Яр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабин Яр
Бабин Яр
Загальна інформація
50°28′17″ пн. ш. 30°26′56″ сх. д. / 50.47138888891677766° пн. ш. 30.44888888891678036° сх. д. / 50.47138888891677766; 30.44888888891678036Координати: 50°28′17″ пн. ш. 30°26′56″ сх. д. / 50.47138888891677766° пн. ш. 30.44888888891678036° сх. д. / 50.47138888891677766; 30.44888888891678036
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Адмінодиниця Київ
Засновано 14 листопада 2019[1]
Площа 41,5±0 гектар
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Бабин Яр. Карта розташування: Київ
Бабин Яр
Бабин Яр
Бабин Яр (Київ)
CMNS: Бабин Яр у Вікісховищі

Ба́бин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква XII ст. Поруч з урочищем розміщувалась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка».

Хоча у Бабином Яру поховано велику кількість жертв що були вбиті не під-час Голокосту у роки II Світової війни, однак поза Україною Бабин Яр відомим саме через масові розстріли у 1941—1943 роках євреїв та не-євреїв здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

На території Бабиного Яру планується зведення Меморіалу: зараз два найймовірніші проєкти це приватний проєкт спонсорований російськими олігархами Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

Історія[ред. | ред. код]

Жертви Голодомору 1932-1933 років[ред. | ред. код]

Під-час Голодомору інспірованого російським керівництвом для знищення українського населення у 1932—1933 роках, тисячі знищених голодом людей в Києві та околицях поховали у Бабиному Яру.[2]

Жертви Голокосту 1940-1943 років[ред. | ред. код]

Пауль Блобель
Оголошення німецького командування

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв[3].

Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру[4]. Точне місце розстрілу невідомо.

24 вересня 1941 року на Хрещатику були підірвані будинки, у яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 тисячі м², без даху над головою залишилося близько 50 тисяч осіб. Нацисти звинувачували в пожежі та вибухах євреїв і використали це як привід для знищення єврейського населення.

Наприкінці вересня 1941 р. зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів м. Києва і наказала їм зробити відозву: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…»

27—28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний». Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30—40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи і цінності. Документи в поспіху кидали в мішки а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев'яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…

Сирецький концтабір

За кілька днів після розстрілів Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Хеле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були службовцями НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН[5][6][7][8], серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 150 тисяч осіб[джерело?]. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб[джерело?], згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 тисяч людей, з них приблизно 65–70 тисяч євреїв[9].

Трибуналом по айнзацгрупах (англ. The Einsatzgruppen Case) встановлено, що розстріли 29 та 30 вересня 1941-го року в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції (нім. Polizei-Bataillon) порядку полку поліції «Південь»[10][11]. У публіцистичних статтях різних авторів можна знайти документально не підтверджену інформацію, тобто міф, про участь українців у розстрілах[12], зокрема Буковинського куреня, (якого взагалі на той час не було в Києві)[13][14][15]. Вище згадані 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) — це військові підрозділи Третього Рейху, у яких служили тільки німці і які були сформовані на території Німеччини до початку війни з СРСР.[11][16][17][18][19] Ці 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) разом з іншими німецькими батальйонами поліції порядку брали участь в злочинах Голокосту на окупованих німцями територіях.[20] За свідченнями штандартенфюрера СС Пауля Блобеля під час трибуналу та за підтвердженням 106 звіту айнзатцгруп, українська міліція (поліція) вивісила оголошення у Києві[21]. Крім того, німці на окупованих територіях озброювали українську допоміжну поліцію дуже обмеженою кількістю гвинтівок та патронів до них, не включаючи до озброєння кулеметів, з яких проводилися розстріли у Бабиному Яру[22].

Характерно, щоб применшити власну вину в масових убивствах, вчинених айнзатцгрупами, керівники айнзатцгруп та зондеркоманд під час судового процесу («The Einsatzgruppen Case») описували та наголошували на участі у вбивствах інших допоміжних військових підрозділів, що безпосередньо не входили у структури айнзатцгруп і за акції яких вони не могли нести відповідальності, однак при цьому вони жодного разу не згадали про участь підрозділів української міліції (поліції) у розстрілах у Бабиному Яру[23], що не заважає російській пропаганді посилатися на процес у цій вигадці.[24]

Куренівська трагедія 1961 року[ред. | ред. код]

П'ятирічний план реконструкції Києва 1936—1940 років передбачав створити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 року виконком Київради ухвалив рішення № 105/6: «Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище».
Закінченню будівництва завадила війна.
Бабин Яр став братською могилою понад сто тисяч людей, розстріляних нацистами протягом 1941—1943 років: євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН та інші, кого Третій рейх мав за ворогів.
В березні 1945 року уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру». В 1947 році «пам'ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру» внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948—1950 роки. Але розпочата у 1948 році урядом СРСР антисемітська кампанія «боротьби з космополітами» унеможливила появу монумента, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї[6]. Тоді можновладці звернулись до довоєнного проєкту парку[25].

У 1950 році прийняли рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для створення плаского рельєфу та прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалося закачування до нього пульпи. Дамба не відповідала проектним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку. Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис. людей.

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру було споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипання яру.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

Вшанування[ред. | ред. код]

Історія створення меморіалу[ред. | ред. код]

Поштова марка України 2011 року, випущена на вшанування 70-ї річниці трагедії Бабиного Яру
Пам'ятник розстріляним євреям «Менора»
Поштова марка України 2016 року, випущена на вшанування 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру
Автори — скульптори М. Лисенко, В.Сухенко, О. Вітрик, архітектори А. Ігнащенко, Л.Іванченко, В. Іванченков

Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедії Голодомору, Голокосту та Куренівки що сталися в різні роки у Бабиному Яру. У 1965 році був оголошений закритий конкурс на найкращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру: найкращими були визнані проекти відомих київських архітекторів Йосипа Каракіса та Авраама Мілецького[26][неавторитетне джерело]. Однак представлені проекти «не вписувалися» у світогляд тодішньої влади, і конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері в південній частині яру був встановлений зовсім інший гранітний обеліск. Пізніше у 1976 році було встановлено перший пам'ятник жертвам у Бабиному Яру, частково через привертання уваги громадськості до проблеми відсутності меморіалу жертвам у Бабиному Яру під-час мітингу 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова.[12] Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру, що було врешті відкрито у 1976 році було збудовано на місці обеліску 1966 року.[27][неавторитетне джерело]. Відкриття пам'ятника було зустрінуте жорсткою критикою євреїв поза межами СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

У 2002–2005 роках американська єврейська організація "Джойнт" планувала створити у Бабиному Яру меморіальний проєкт "Спадщина", що передбачав будівництво громадського центру на місці розстрілів у Бабиному Ярі. Через протидію цьому проєкту як серед українських єврейських організаціях так і серед українських державних органів влади проєкт так і не втілився і все що від нього залишилося - це пам'ятний камінь, на встановленні якого був присутній і тодішній президент Леонід Кучма. За різними непрямими даними, перед закриттям проєкту НУО "Джойнт" витратило близько 5 млн доларі на його розробку.[28]

У березні 2007 року на території Бабиного Яру було створено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» з метою вшанування та увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій.[29][30]. На базі Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» планується створення Меморіального центру «Бабин Яр», проект якого у лютому 2019 році представили українській громадськості українські історики Інституту історії України НАН.[31][32][33][34][35][36]

У вересні 2016 році російські олігархи Міхаіла Фрідмана, Павла Фукса та Германа Хана ініціювали створення приватного Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) на території Бабиного Яру. Цей проєкт викликав суттєві застереження у представників наукової спільноти та єврейської громади України через накинуту російськими спонсорами-замовниками олігархами Фрідманом, Фуксом, та Ханом неприйнятну антиукраїнську ідеологію меморіалу. Проєкт назвали «троянським конем» російського президента Володимира Путіна, з допомогою якого він збирається нав'язувати світові російський антиукраїнський наратив що українці антисеміти, націоналісти, фашисти, та нацисти.[37][38][39][40][41] У травні 2020 року з закликом до української влади зупинити антиукраїнський проєкт меморіалу про Бабин Яр спонсорований за гроші російських олігархів у часи російської військової агресії в Україні виступили понад 750 українських інтелектуалів.[39]

Перелік пам'ятників на території Бабиного Яру[ред. | ред. код]

У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:

  • Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру.
  • Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори.
  • Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р.[42].
  • Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям.
  • Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.
  • Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року.
  • Пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги.
  • Монумент «Ромська Кибитка»[43].

У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав у свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Тематичний матеріал симфонії був пронизаний єврейськими мелодіями, а апофеозом став скорботно-траурний вокаліз, так нагадує єврейську поминальну молитву Кадиш. Трагедії також присвячена Симфонія № 13 Дмитра Шостаковича.

У популярній культурі[ред. | ред. код]

Про Бабин Яр писали Віктор Некрасов, Євген Євтушенко, Єфрем Баух, Ілля Левітас та iн.

Про Бабин Яр знято низку фільмів, зокрема документальний фільм Бабин Яр. Уроки історії (1981, режисер ?), документальний фільм Бабин Яр. Правда про трагедію (1991, режисер — Олександр Шлаїн). У 2019 році російський режисер Сергій Лозниця почав знімати ко-продукційний повнометражний художній фільм Бабин Яр.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya-kyyivskoyi-miskoyi-rady-14938
  2. Голодомор у Києві Архівовано 16 вересня 2013 у Wayback Machine.. Дзеркало тижня. 01.02.2008
  3. Patrick Dempsey Babi-Yar: a jewish catastrophe. P. A. Draigh (Publishing), 2005 ст. 152
  4. Бабин Яр пам'ятає…. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 29 вересня 2016. 
  5. Бабин Яр: відновити історичну правду. Історична правда. Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  6. а б Zaxid.net. СБУ оприлюднила архівні дані про боротьбу КДБ із пам'яттю про Бабин Яр. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  7. ХТО, КОЛИ І ЯК ЗАГИНУВ У БАБИНОМУ ЯРУ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ДО 75-Х РОКОВИН ЗЛОЧИНУ | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua (uk). Архів оригіналу за 2018-11-10. Процитовано 2018-11-10. 
  8. Gazeta.ua (2018-02-26). У Бабиному Яру розстріляли українських націоналістів. Gazeta.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 2018-02-27. Процитовано 2018-11-10. 
  9. «РОЗСТРІЛИ У БАБИНОМУ ЯРУ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ІСТОРІЯ ГОЛОКОСТУ», — ІСТОРИК ВІТАЛІЙ НАХМАНОВИЧ. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016. 
  10. MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case» Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine. pages 145, 148, 213 (англ.)
  11. а б Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. — Днепропетровск: Центр «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2011. — 140 с. ISBN 978-966-383-346-0.(рос.)
  12. а б Історія з грифом «Секретно». Бабин Яр: пам'ять і політика. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 10 травня 2012. 
  13. Сергій Кот. Буковинський курінь. Науковці про Другу світову. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 23 липня 2017. 
  14. В. Р. Нахманович Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013. 
  15. Віталій Нахманович. До питання про національний склад учасників каральних акцій в окупованому Києві у 1941—1943 рр. (тези доповіді). Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 23 липня 2017. 
  16. Ordinary Men: Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland by Christopher R. Browning. Page 16,18(англ.)
  17. Polizei-Regiment Süd Архівовано 5 серпня 2014 у Wayback Machine.(англ.)
  18. John R. Angolia/Hugh P. Taylor: Uniforms, Organization & History of the German Police Volume 1.(англ.) pages 124, 308; POLIZEI-BATAILLON 45(італ.), POLIZEI BATAILLON 303(італ.)
  19. Вадим МАХНО СПРАВОЧНИК Полный перечень ОБЪЕДИНЕНИЙ и СОЕДИНЕНИЙ 3-го Рейха из граждан СССР и эмигрантов, а также из жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины ст. 14 Архівовано 18 липня 2017 у Wayback Machine.(рос.)
  20. Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and the Holocaust Paperback by Daniel Jonah Goldhagen (англ.)
  21. MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case» Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine. page 148
  22. Паньківський К. Роки німецької окупації. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 28 жовтня 2014. 
  23. NUERNBERG MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case». Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 22 червня 2012. 
  24. В. Р. Нахманович. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. Архівовано 17 лютого 2019 у Wayback Machine. // Український історичний журнал. — 2007. — № 3 (474). — С. 76–97
  25. Блог історика: 1961 рік. Куренівська трагедія Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine. Цалик Станіслав Миколайович
  26. Євген Оленин. Мемориал. «Телекритика». Архів оригіналу за 2012-08-17. Процитовано 2012-08-13. 
  27. [1] Архівовано 20 липня 2017 у Wayback Machine. Діна Саф'ян. Дві трагедії Бабиного Яру.
  28. Що відбувається довкола Бабиного Яру сьогодні?. istpravda.com.ua, 3 вересня 2018
  29. Про Державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". Законодавство України (uk). Процитовано 2018-10-02. 
  30. Kitsoft. Кабінет Міністрів України - Про затвердження плану заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 2018-10-02. Процитовано 2018-10-02. 
  31. Яр пам'яті. reporters.media, 28 вересня 2019
  32. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». resource.history.org.ua, 2019
  33. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Авт. кол.: Г. Боряк (голова), В. Гриневич, М. Гутор, Н. Кашеварова, С. Кот, В. Крупина, Ф. Левітас, О. Лисенко (заст. голови), В. Нахманович (заст. голови), Т. Пастушенко (секретар), І. Патриляк, А. Подольський (заст. голови), І. Пошивайло, О. Сабецька, В. Сімперович, М. Тяглий, А. Шуляр, В. Яременко. Київ: Міністерство культури України; НАН України. Інститут історії України; Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр». 2019. 119 стор. (На правах рукопису)
  34. У Києві представлена концепція меморіалізації Бабиного Яру. radiosvoboda.org, 6 лютого 2019
  35. Скандал з російським проєктом у Бабином Яру змусив заговорити про український. radiosvoboda.org. 19 травня 2020
  36. Казус Бабиного Яру і доля національного музею Голокосту. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 2018-10-02. Процитовано 2018-10-02. 
  37. Бабин Яр: до чого тут політична воля, олігархи та «конфлікти пам'яті». censor.net.ua/ua/, 22.06.2019
  38. Бабин Яр: шоу на кістках у театрі абсурду. istpravda.com.ua, 2020
  39. а б Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру. Критика. травень 2020. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 2020-06-04. 
  40. «Проблема — не в Хржановському, проблема — в Путіні» — Зісельс про проєкт у Бабиному Яру. radiosvoboda.org, 14 травня 2020
  41. Йосиф Зісельс про проєкт Бабиного Яру: Це «троянський кінь», якого Путін «дарує» Україні. pravda.com.ua/ukr, 14 травня 2020
  42. Усач А. Проблематичний мартиролог: жертви ОУН(м) у Бабиному Яру Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine..
  43. Відкриття монумента «Ромська Кибітка» у Бабиному Яру. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]