Великі Межирічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Великі Межирічі
Veliki mezirichi gerb.png Veliki mezirichi selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Корецький район
Рада Великомежиріцька сільська рада
Код КОАТУУ 5623081000
Облікова картка Великі Межирічі 
Основні дані
Перша згадка 1544
Населення 2192
Площа 5,441 км²
Густота населення 402,870 осіб/км²
Поштовий індекс 34725
Телефонний код +380 3651
Географічні дані
Географічні координати 50°39′24″ пн. ш. 26°51′53″ сх. д. / 50.65667° пн. ш. 26.86472° сх. д. / 50.65667; 26.86472Координати: 50°39′24″ пн. ш. 26°51′53″ сх. д. / 50.65667° пн. ш. 26.86472° сх. д. / 50.65667; 26.86472
Водойми р. Стави
Відстань до
обласного центру
47 км
Відстань до
районного центру
21 км
Місцева влада
Адреса ради вулиця Першого Травня, 1, телефон - 3-12-99
Сільський голова Слободенюк О.А.
Карта
Великі Межирічі (Україна)
Великі Межирічі
Великі Межирічі
Великі Межирічі (Рівненська область)
Великі Межирічі
Великі Межирічі

Вели́кі Межи́річі (пол. Międzyrzec Korecki) — село в Україні, в Корецькому районі Рівненської області. Центр Великомежиріцької сільської ради. Населення — 2 192 особи; перша згадка — 1544 рік. Назва пішла від розташування села між річками («межи річок»). До 1965 року село мало назву просто Межирічі, а за польського правління — Межирічі Корецькі. В селі діють гімназія, спеціальна школа-інтернат, будинок культури, дільнича лікарня.

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Межиріч було знайдено поселення ранньобронзової доби і римські монети II ст. н. е.

В кінці XV—початку XVI століття Корецькими був побудований укріплений замок (не зберігся).

Перша згадка датується 1544 роком; згадуються як власність князів Корецьких.

У 1576 році село було зруйноване загонами Беати Костелецької — дружини князя Іллі Острозького.

В 1596 році селище потерпіло від козацького загону О. Гуменецького, що підтримував повстання Северина Наливайка та Григорія Лободи.

18 лютого 1605 року за клопотанням князя Івана-Януша Острозького король Сиґізмунд III Ваза надає Межирічам магдебурзьке право з дозволом побудувати міську ратушу та влаштовувати ярмарки двічі на рік. Мечислав Орлович  подає іншу дату отримання магдебурського права — 1590 рік. У 1629 році в містечку налічується 313 димів й проживає польська, українська та єврейська громада.

В серпні 1648 року містечко було визволене козацькими загонами Максима Кривоноса  і Д. Гирі. Протягом 1648–1649 років Межирічі було сотенним містечком Волинського полку.

У 1651 році містечко переходить у власність польських князів Любомирських.

Коли на початку 1657 року українські війська опанували східну частину Волинського воєводства, Межирічі стали полковим містом відновленого Волинського полку. Волинським полковником був тоді Іван Тарновський. У 1658 році у Межирічах розпочалися україно-польські переговори про припинення війни.

1662 року містечко тримав у заставі Павло Тетеря, проте Межирічі були дуже поруйновані польським військом, Павло Тетеря уступив цю заставу Стефану Чарнецькому.

За Єжи Домініка Любомирського в містечку з'являється колегіум ордену піарів, в 1702 році будується кам'яний костел святого Антонія.

В 1704 році, під час Північної війни, проходили шведи, поляки, українські козаки. В 17061707 роках в містечку перебували російські війська. 1708 року в околицях Великих Межиріч діяли гайдамаки.

Після Любомирських містечко перейшло до Яблоновських, а в 1773 році до овруцького старости Яна Стецького, який у той же рік починає будівництво палацу. Тадеуш Чацький в першій половині XIX століття з колеґіуму піарів утворив гімназію. Закрили гімназію в 1832 році.

Під час французько-російської війни 1812 року у містечку квартирував 1-ий козачий Чернігівський полк армії генерала А. П. Тормасова.

Після польського повстання 1830–1831 року, у якому брали участь також Стецькі, їхні володіння конфісковуються царським урядом.

В середині XIX століття містечко поступово зростає. Пожвавлюється ремісниче виробництво, торгівля, формується прошарок робітників. Але основну масу населення становили наймити і бідні селянські родини. У 1850 році в Межирічах налічувалось 284 двори. У 80-их роках XIX століття в містечку вже налічувалось 302 будинки і 1612 жителів, працювали невелика суконна фабрика і пивоварний завод. Напередодні Першої світової війни в містечку проживало 3592 осіб, діяли пошта, телеграф. Досить потужний водяний млин переробляв 10 тис. пудів зерна на рік. Межирічі стають відомими в окрузі також своїм великим ярмарком, що збирався 20 разів на рік.

У другій половині XIX — на початку ХХ ст. у Межирічах існувало невелике однокласне сільське училище. У 80-их рр. XIX ст. тут також працювала школа військових писарів. 1909 року відкрили двокласне сільське училище, збудоване на кошти земства. З медичних закладів існувала земська лікарня з аптекою.

Під час Першої світової війни Межирічі опиняються у прифронтовій зоні і поступово занепадає. Після громадянської війни опиняється у складі Польщі до 1939 року. На той час у селі діяло товариство «Просвіта».

У 19391941 роках містечко під радянською окупацією.

З 6 липня 1941 року по 15 січня 1944 року — під німецькою окупацією; 19441991 — в Українській РСР.

Під час та після Другої світової війни поблизу села діяли антикомуністичні загони УПА та польських партизанів.

У травні 1944 року було організовано МТС та курси підготовки трактористів. У цьому ж році відкрито перший в районі колгосп імені Ватутіна. У 1948 році в селі створено спеціалізовану сільськогосподарську школу з підготовки рільників, садівників, овочівників, пасічників, колгоспних рахівників. В 1956 році побудований Великомежирицький плодоовочевий завод. 1969 року на базі МТС засновано лукомеліоративну станцію, яку пізніше реорганізовано в пересувну мехколону тресту «Поліссяводбуд». У 1971 році в Межирічах збудовано цегельний завод. В 1972 році побудовано Великомежирицький міжколгоспний комбікормовий завод. У 2001 році Великомежирицьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів реорганізовано у гімназію. У гімназії функціонує музей рідного краю.

У 1955 році було відкрито братську могилу радянських воїнів, що були перепоховані у 1947 і 1952 роках. У 1965 році відкрито пам'ятний знак землякам, які загинули у німецько-радянській війні. У 2000 році встановлено пам'ятний знак на місці розстрілу єврейського населення, яке відбулося 25 травня 1942 року в урочищі Цегельня. У 2004 році у селі споруджено пам'ятник загиблим борцям за волю України.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї в містечку жили з його заснування. Починаючи з 1760 року і на протязі наступних дванадцяти років тут знаходився центр хасидського руху, а його другий лідер, Дов Бер з Межиріча, отримав призвісько за іменем містечка.

До початку Другої світової війни в місті проживало близько 3000 євреїв. У жовтні 1941 року німці знищили в місті близько 1500 євреїв, а в серпні 1942 знищили більшу частину євреїв, що залишилися. У місті близько 100 євреям вдалося втекти в Росію, і десь 50 з них приєднатися до партизанів.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Костел святого Антонія[ред.ред. код]

Костел святого Антонія

Перший храм на цьому місці був збудований у XVI столітті князем Костянтином Острозьким.
Пізніше невеликий дерев'яний костел, згорів у 1601 році.

Побудований у 17021725 роках коштом тодішнього володаря села краківського старости Єжи Домініка Любомирського. Архітектором був Войцех Лєнартович, майстер любомирського цеху каменярів і каменотесів, автор проектів костелів сучасних Угнева та Варяжа (до 1989 - Новоукраїнка). Будівництво тривало у 17021723 роках. Вибудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об'ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон.

Костел кам'яний, зального типу з хорами, був орган. Абсида прямокутна. Склепіння хрещаті. Інтер'єри зруйновані. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси. Тепер покинутий, стоїть пусткою та потребує реставрації, ніяк не використовується.

Колегіум ордену піарів[ред.ред. код]

Одночасно за кошти Любомирських спорудили і колегіум. Його будівлі розташовувалися поруч із костелом. Спочатку тут навчалося 18 учнів, однак, вже у 1784 році їх кількість зросла до 250. Ректорами колегіуму були відомі люди. Зокрема один із ректорів цього навчального закладу, Домінік Шибінський видав посібник з каліграфії, в якому упорядкував писемну мову поляків. Інші здійснювали переклади відомих класичних творів.

Палац Стецьких[ред.ред. код]

Наполеон Орда. 1875 р. Великі Межирічі

Розміщений у північній частині села. Побудований у 17891793 роках. Архітектор Доменіко Мерліні. За переказами, садибу Ян Стецький отримав, вигравши в карти у 1773 році. Колись на її місці була невелика фортеця. Руїни фортеці розібрали, використавши залишки як будівельний матеріал.

Господарський палац на 13 вісей, двоповерховий, кам'яний, потинькований, розфарбований у 2 кольори (теракотові стіни, білі карнизи тощо). Побудований за типовою схемою пізнього класицизму: центральний об'єм, заокруглені галереї, кінцеві павільйони на 2 поверхи. Галереї і павільйони обмежують парадний двір (курдонер). Фасад на курдонер прикрашають бічні ризаліти і чотириколонний портик з трикутним фронтоном. Садовий фасад прикрашає спрощений портик на шість колон і балкон. Перший поверх будівлі прикрашено рустикацією до рівня міжповерхової горизонтальної тяги. За палацом був перший на Волині ботанічний сад. Дивом збережений, (як і інтер'єри), використовується як дитячий інтернат. Потребує ремонту. За палацом залишки пейзажного парку. Раніше біля палацу знаходилася невелика штучна водойма, де розводили форель.

Петропавлівська церква[ред.ред. код]

Знаходиться на сході села. Збудована у 1848 році в стилі класицизму. У 1884 році біля церкви збудовано дзвіницю. Дерев'яна, стоїть на кам'яному фундаменті.

Єврейський кіркут[ред.ред. код]

21 сторіччя[ред.ред. код]

У 2001 році місцева школа перетворилася в гімназію[Джерело?]. Посприяв цьому Чумак Сава Васильович — колишній директор Великомежиріцького НВК «Школа-гімназія». Школа і нині носить титул гімназії.

У 2014 році школа відсвяткувала своє 100-річчя.

4 квітня 2015 року архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон відвідав Петро-Павлівську парафію села Великі Межирічі та звершив чин освячення храму і очолив у новозбудованому храмі Божественну літургію[1].

Люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]