Вук Бранкович
| Вук Бранкович | |
|---|---|
| Вук Бранковић | |
 | |
| Сербський князь | |
| Дата народження: | бл. 1345 |
| Місце народження: | Косово |
| Країна: | Сербія |
| Дата смерті: | 6 листопада 1397 |
| Місце смерті: | Косово |
| Поховання | Монастир святого Павла |
| Дружина: | Мара Лазаревич |
| Діти: | Григур Бранкович Джурадж Бранкович Лазар Вукович Бранкович |
| Династія: | Бранковичі |
| Батько: | Бранко Младенович |
Вук Бранкович (серб. Вук Бранковић; 1345 — 6 жовтня 1397) — сербський середньовічний шляхтич, жупан Рашки. Один з очільників сербського війська в битві на Косовому полі проти османів 1389 року. Зять князя Лазаря Хребеляновича. Належав до роду Бранковичів.
Вук Бранкович народився 1345 року[1]. Його батьком був Бранко Младенович[2], що служив цареві Стефану Душану, отримав від нього придворний титул севастократора й управляв землями навколо Охрида[3].
Після смерті батька Вук разом з братами Ніколою та Гргуром переселилися в Косово[4]. В останні роки правління царя Стефана Уроша V управління братів обмежили їхніми спадковими володіннями в Дрениці[5]. Після загибелі короля Вукашина Мрнявчевича в битві на Мариці 1371 року Вук захопив Сєницю[en], Звечан та частину долини річки Лім[5].
Внаслідок шлюбу з Марою[sr], дочкою одного з наймогутніших сербських магнатів того часу Лазаря Хребеляновича, Вук здобув нові землі в Косові. При цьому Вук мав визнати Лазаря своїм сюзереном. 1373 року Лазар Хребелянович та сербський король Твртко I провели кампанію проти жупана Ніколи Алтомановича[en][6]; внаслідок поділу його земель Вук Бранкович отримав у володіння частину Рашки (разом з містом Рас — давньою сербською столицею) та землі в долині річки Лім, на півночі сучасної Чорногорії. Після смерті князя Зети Джураджа I Балшича в 1378 році Вук захопив його міста Призрен та Печ, а також Метохію[7].
Після битви на Мариці (1371) дяекі сербські володарі, як-от Константин Деянович, Марко Мрнявчевич та Фома Прелюбович, стали османськими васалами. Північні сербські землі, якими правили Лазар Хребелянович та Вук Бранкович, почали зазнавати набігів з боку турків. Після кількох сербських успіхів у битвах на Дубравниці[en] (1381), під Плочником[en] (1386) та Білечею[en] османи підготували повномасштабне вторгнення в Сербію. Таким чином, 1389 року відбулася битва на Косовому полі, в якій Вук Бранкович брав участь у складі військ свого тестя Лазаря та загонів боснійського короля Твртка[8].
На відміну від Лазаря Хребеляновича, що загинув у битві, Вук зумів зберегти більшу частину своїх військ та вберегтися сам. Пізніше це спричинило формування в сербському фольклорі образу Вука Бранковича як зрадника, що з метою стати єдиним володарем Сербії зрадив свого тестя. Наразі більшість сербських істориків відкидають таку версію[9].
На відміну від Стефана Лазаревича, сина вбитого Лазаря Хребеляновича, Вук Бранкович після Косовської битви не став османським васалом і навіть почав планувати майбутні дії проти турків разом з угорським королем Сигізмундом Люксембургом. Однак 1392 року турки захопили Скоп'є, через що Вук був змушений визнати їхній сюзеренітет й почати платити данину. Утім, Вук пізніше продемонстрував свою нелояльність османам, відмовившись воювати на одному боці з ними у битвах при Ровині[en] (1395) та Нікополі (1396). Через це у 1395—1396 роках османи здійснили похід у землі Вука й ув'язнили його, а більшість його земель віддали Стефану Лазаревичу.
Вук Бранкович помер 1397 року в османському полоні. Невелика частина його колишніх володінь, зокрема Пріштіна та Вучітрн, османи віддали його синам, змусивши їх визнати свій васалітет[10].
1371 року Вук Бранкович одружився з Марою (Марією)[sr] — дочкою Лазаря Хребеляновича та його дружини Миліци[11]. Мара померла 1426 року. У шлюбі народилося троє дітей:
- Гргур[sr] (? — 13 березня 1408);
- Джурадж (1377 — 24 грудня 1456), сербський деспот у 1427—1456 року, успадкував титул від Стефана Лазаревича;
- Лазар[en] (пом. 12 липня 1410).
- ↑ Spremić, Momčilo (1996). Vuk Branković i Kosovska bitka. Glas SANU 9: 85.
- ↑ Ćirković, 2004, с. 79.
- ↑ Buckton, David (1994). Byzantium: Treasures of Byzantine Art and Culture from British Collections. Trustees of the British Museum. с. 210. ISBN 9780714105772.
Sebastocrator Branko Mladenović, son of Prince Mladen, was a magnate at the court of the Serbian Tsar Stefan Dušan (1331-55) and, after 1334, governor of the city of Ohrid. He died before 1365. Two generations of Brankovićs..
- ↑ Spremić, 2005, с. 330.
- ↑ а б Emmert, Thomas A. Prologue to Kosovo: The Era of Prince Lazar (PDF). christian-heritage.eserbia.org. с. 354.
- ↑ Fine, 1994, с. 384—385.
- ↑ Fine, 1994, с. 386—389.
- ↑ Ćirković, 2004, с. 79—86.
- ↑ Ćirković, 2004, с. 83—85.
- ↑ Fine, 1994, с. 409—415.
- ↑ Mihaljčić, Rade (1989). The Battle of Kosovo in History and in Popular Tradition. Beogradski izdavačko-grafički zavod. с. 33. ISBN 9788613003663.
- Ćirković, Sima. The Serbs. — Malden : Blackwell Publishing, 2004. — ISBN 9781405142915. (англ.)
- Ćorović, Vladimir. Историја српског народа. — Београд : Јанус; Ars Libri, 2001. (серб.)
- Fajfrić, Željko. Sveta loza Stefana Nemanje. — Belgrade : Janus; Rastko, 2000.
- John V.A., Fine. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. — The University of Michigan Press, 1994. — ISBN 0-472-08260-4.
- Kovačević, Ljubomir. Вук Бранковић, 1372-1398. — Штамп. у краљевско-српској државној штамп, 1888. (серб.)
- Stevanović, Miladin (2010). Vuk Branković: junak ili izdajnik. Feljton (серб.). Novosti.
- Spremić, Momčilo. Бранковићи у историји и предању // Прекинут успон: српске земље у позном средњем веку. — Београд : Завод за уџбенике и наставна средства, 2005. — С. 329–344. (серб.)
- Miladin Stevanović; Vuk Branković (srpski velmoža.) (2004). Vuk Branković. Knjiga-komerc. ISBN 9788677120382.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |