Герман Авербах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман Авербах
англ. Herman Auerbach
Герман Авербах (1930-ті)[1]
Герман Авербах (1930-ті)[1]
Герман Авербах (1930-ті)[1]
Народився 26 жовтня 1901(1901-10-26)
Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 17 серпня 1942(1942-08-17) (40 років)
Белжець, Республіка Польща
·отруєння
Країна  Республіка Польща
Діяльність математик
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Галузь математика
Заклад ЛНУ ім. І. Франка
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук

Герман Авербах (26 жовтня 1901, м. Тернопіль — 17 серпня 1942, Белжець) — польський математик єврейського походження, один з провідних представників Львівської математичної школи. Доктор математики (1930)[2][3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Авербах народився в сім'ї доктора права Філіпа Авербаха та його дружини Юлії. До 1919 року вчився у Лодзі, Тернополі та Оломоуці. У 1921 році розпочав навчання на правничому факультеті Львівського університету. Наступного року перевівся на математичний факультет, де закінчив навчання 1923-го[4]. У 1928 році він захистив докторську дисертацію по темі Н-опуклих кривих.

Був серед редакційної ради наукового журналу «Studia Mathematica» з 1936 року (6-ий випуск)[5]. Добре грав у шахи[6].

У 1935 році Авербах став доцентом на факультеті математики та природничих наук, а в 1939 — професором Львівського університету.

При арешті нацистами в серпні 1942 року отруївся з дружиною та донькою.[7][8]. За іншою версію застрелений в шпиталі Рапопорта під час каральної акції разом з іншими пацієнтами[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Maligranda, Lech; Prytuła, Jarosław G. (2013). Lwowscy uczeni wymienieni w przesłuchaniach Banacha z 1944 roku. Wiadomości Matematyczne. 49 (1). doi:10.14708/wm.v49i1.434. ISSN 2543-991X.(пол.)
  2. Duda, 2014, с. 158.
  3. Duda, 2014, с. 179.
  4. Duda, 2014, с. 35.
  5. Duda, 2014, с. 161.
  6. Duda, 2014, с. 81-82.
  7. Іваненко В. В., Якунін В. К. ОУН і УПА у Другій світовій війні: проблеми історіографії та методології. — Дніпропетровськ, 2006. — С. 262—263.
  8. а б Duda, 2014, с. 147.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]