Гладкий Микола Дмитрович
| Гладкий Микола Дмитрович | |
| Народження: |
1904 або 1885[1] Борзна, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: |
1942[1] Красноярськ, РРФСР, СРСР |
| Освіта: | ХНУ ім. В. Н. Каразіна |
|
| |
Гладки́й Микола Дмитрович (*1885, Борзна — †1942?, Красноярськ) — український мовознавець, поет. Брат Петра Гладкого, чоловік Вероніки Гладкої. Офіцер Генштабу Армії УНР. Делегат Трудового конгресу (1919).
Жертва сталінського терору.
Навчався в Університеті святого Володимира у Києві (1904—1907 рр; виключений за участь у студентських заворушеннях) та Харківському університеті (1908—1912). Згодом учителював у Житомирі, співробітничав з товариством «Просвіта», етнографічною секцією Товариства дослідників Волині, був співзасновником житомирського видавництва «Струмок» (1911); друкував статті на педагогічні та психололічні теми і поезії у журналі «Світло», «Маяк» (1913).
Від середини 1914 — у російській армії, 1915 — у таборі військовополонених у м. Зальцведель (Німеччина), де під псевдонімом Микола Струмок публікувався в табірській українській пресі, видав збірку віршів «На війні та в неволі» (1917). Основна тема поезії Гладкого — протест проти братовбивчої війни, туга за рідним краєм, пейзажна лірика («Згадки», «Мені знов сниться…», «В Карпатах»).
Від 2-ї половини 1917 жив у Петрограді (нині Санкт-Петербург), згодом — у Житомирі й Києві; працював у Генштабі армії УНР.
1927—1930 — співробітник Інституту української наукової мови ВУАН, причетний до укладання кількатомного «Російсько-українського словника» (з якого було видано лише половину — томи 1—3, Київ, 1924—1933).
Автор та редактор словників і правописних праць з культури мови, стилістики, історії української мови.
Уклав «Практический курс украинского языка» (Житомир, 1918; Київ, 1924) для російських шкіл.
Переклав з російської повість Марка Вовчка «Промітний Чміль» (1927).
1930 року заарештований з політичних мотивів, відтоді вимушено проживав у Середній Азії (Ташкент), 1936-го повернувся на Південь України[2], але невдовзі був знов ув'язнений і засланий до Сибіру.
Реабілітований 1989.
- Українська мова. Історичний нарис української мови // Комунар. 1925. № 11;
- Словничок «Пролетарської правди». К., 1925;
- Проблеми розвитку нашої літературної мови // ЖР. 1925. № 10;
- Мова нашої преси (До проблеми культури українського слова) // Там само. 1926. № 6; 1927. № 3—4, 6, 7;
- Проблема культури українського слова // Там само. 1927. № 2;
- Фразеологія газетної мови // Червона преса. 1928. № 1, 2;
- Проблема української мови // Пролетар. правда. 1928, 20 трав.;
- Наша газетна мова. Х., 1928; [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Новий український правопис. К., 1929; 1930 (співавт.);
- Правописний словник-покажчик до офіційного «Українського правопису НКО УРСР». К., 1929;
- Мова сучасного українського письменства. Х.; К., 1930.
- Гладкий М. Новий український правопис / Микола Гладкий. — Б. м. : б. в., 1929. — 61, 2 с. — (Бібліотека газети ”Пролетарська правда”).
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Кость Туркало. Тортури. — Київ—Нью-Йорк, 1963. — С. 128—129 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
- Врублевський В. Вчений трагічної долі // Комсомол. зірка. 1989, 26 січ.
- Р. І. Доценко Енциклопедія сучасної України. — Т. 5. — Київ, 2006., стор. 652
- Гладкий Микола Дмитрович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — 75. 1930—2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). — К.: Довіра, 2005. — С. 366.