Джибріл Тамсір Ніань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джибріл Тамсір Ніань
Народився9 січня 1932(1932-01-09)[3][4][…]
Конакрі, Гвінея[6][7]
Помер8 березня 2021(2021-03-08)[1][2] (89 років)
Дакар, Сенегал
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[8]
Країна Гвінея[6][7]
 Сенегал[9]
Діяльністьісторик, письменник, драматург
Галузьісторія Африки[10], Малі[3], історія[11], творче та професійне письмоd[11] і театр[11]
Відомий завдякиЕпос про Сундьяту[3] і Сундіата Кейта[3]
Alma materУніверситет Бордо (1959)[12][3]
Знання мовфранцузька[13][11][14] і англійська[14]
ЗакладГовардський університет, Токійський університет, Університет Конакрі[3] і Institut Fondamental d'Afrique Noired[3]
Magnum opusGeneral History of Africa - Volume IV - Africa from the Twelfth to the Sixteenth Centuryd[10]
У шлюбі зHadja Aissatou Diallod
ДітиKatoucha Nianed[15], Daouda Tamsir Nianed, Fifi Tamsir Nianed, Fatou Tamsir Nianed і Bachir Tamsir Nianed

Джибрі́л Тамсі́р Ніа́нь (Ньяне, Ніане, Ніан, Найан, Ньян; фр. Djibril Tamsir Niane; *9 січня 1932(19320109), Конакрі, тепер Гвінея — 8 березня 2021, Дакар, Сенегал) — гвінейський історик, громадський діяч, письменник, драматург і фольклорист; відомий «відкриттям» для загалу мандінгського «Епосу про Сундьяту».

З життя і творчості

[ред. | ред. код]

За етнічною приналежністю тукулер. Середню освіту здобував у Дакарі (Сенегал), а науковий ступінь — в Університеті Бордо.

Викладав у Політехнічному інституті в Конакрі.[16] Став почесним професором Університету Говарда (Вашингтон) та Університету Токіо.

Вступив у конфлікт з першим президентом Гвінеї Ахмедом Секу Туре, через що у 1970 році вирушив у вигнання до Сенегалу.

Наукові роботи Ніаня присвячені доколоніальній історії Західної Африки, головним чином її середньовічним імперіям. Матеріали для своєї дисертації про імперію Малі він збирав з усної традиції гріотів, зокрема з оповідань Мамаду Куяте. На їх основі він у 1960 році представив світу епос Сундьята «Сундьята, або Епопея мандінго» — про Сундіату Кейта (бл. 1217—1255), що й стало власне його magnum opus.

Починаючи від 1965 року, брав участь у розкопках столиці імперії Малі Ніані польсько-гвінейською археологічною експедицією. Як член міжнародного комітету ЮНЕСКО з підготовки «Загальної історії Африки» виступив редактором її 4 тому (від XII до XVI століття) і разом з Жозефом Кі-Зербо керував його публікацією. Разом із французьким дослідником-марксистом Жаном Сюре-Каналем склав навчальний посібник з історії народів Західної Африки, є автором (або співавтором) багатьох шкільних підручників з історії Африки.

Також створив низку п'єс, з-поміж яких «Сікассо, або Остання цитадель», «Чака» та «Трагічні заручини»; упорядкував збірку гвінейських народних казок.

Батько моделі Катуші Найан (1960-2008).

Помер 8 березня 2021 року від ковіду внаслідок епідемії останньої в Сенегалі.[17]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Recherches sur l'Empire du Mali au Moyen Age (DES), suivi de Mise en place des populations de la Haute-Guinée Архівовано вересень 4, 2010 на сайті Wayback Machine. Recherches Africaines, Conakry, 1959, 1960, 1961; Editions Présence Africaine, Paris, 1975.
  • A propos de Koli Tenguella. Recherches africaines (Etudes guinéennes), nouv. sér., nos. 1 et 4 (oct.-déc.), 1959, 1960, pp. 35-46 ; 32-36.
  • Djibril Tamsir Niane, Koly Tenguella et le Tekrour. Recherches africaines (Etudes guinéennes), nouv. sér., no. 1 (janv.-mars), 1969, pp. 58-68.
  • Koly Tenghella et le Tekrour : Congrès des Africanistes, Présence Africaine, Paris, 1967
  • Niani, l'ancienne capitale du Mali. Recherches Africaines, Conakry, 1968.
  • Le cinéaste africain et l'histoire. Revue Présence Africaine, Paris 1974 року.
  • Histoire et tradition historique du Manding. Revue Présence Africaine, Paris, 1974, no. 89 Vol. 1
  • Les Traditions Orales Mandingues. Revue Présence Africaine, Paris 1975
  • Le Soudan occidental au temps des Grands Empires. Présence Africaine, Paris 1975
  • Co-president avec Amadou Hampaté Bâ de la serie des colloques de la Fondation SCOA
  • Colloque sur les Traditions Orales du Manding, 1975, Bamako I
  • Colloque sur les Traditions Orales du Manding, 1976, Bamako II
  • Colloque sur les Traditions Orales du Ghana, 1977, Niamey
  • Les Traditions orales du Gabu. Revue Ethiopiques, Dakar 1980.
  • L'Histoire générale de l'Afrique. Directeur de publication du volume IV : * L'Afrique du XIIème au XVIème siècles. Editions Jeune Afrique. UNESCO, Paris 1985
  • Réalisation d'un Coffret Radiophonique "L'Epopée du Gabu"
Історія Каабу
  • Les Griots et la Musique historique, avec le concours de Radio France Internationale (Archives sonores de l'oralité, Paris 1987)
  • Diverses communications scientifiques aux colloques et conférences sur l'histoire africaine, la Traite Négrière, etc.
  • Histoire des Mandingues de l'Ouest. Paris. Karthala & Association ARSAN. 1989.
  • Organisateur, sous l'égide de l'UNESCO, d'un Colloque sur les Traditions Orales et la Traite Négrière (Programme Route de l'Esclave)
  • La Traite Négrière au Rio Pongo, 1999
  • Résistance à la pénétration coloniale, 1972
Література, драматургія, фольклор
  • Soundjata ou l'Epopée du Manding. Présence africaine, Paris, 1960. Ouvrage traduit en anglais, allemand, portugais, japonais, etc.
  • Les Fiançailles tragiques ou légende du Wagadou Bida, interprété à Conakry en 1961, à Dakar au Théâtre national Daniel Sorano, 1967
  • L'Avare de Molière, traduction en langue malinké, inteprété par les élèves du Lycée de Donka, Conakry et Kankan
  • Sikasso ou la Dernière Citadelle, suivi de Chaka Oswald, Honfleur (France), 1971, inteprété par les étudiants de l’IPC en 1965, par la Troupe du Théâtre national Daniel Sorano, Dakar, 1976.
  • Livret de Ballet "La Gazelle Noire", interprété par la Troupe du Théâtre national Daniel Sorano
  • Mery (Nouvelles). NEA, Dakar 1975
  • Contes d'hier et d'aujourd'hui. Paris, Présence Africaine, 1985
  • Contes de Guinée. SAEC, Conakry 1993
  • Histoire de la République de Guinée, SAEC, Conakry 1998
  • Etat et société civile en Afrique noire, SAEC, Conakry 2000
Навчальні посібники
  • Histoire de l'Afrique Occidentale en collaboration avec Jean Suret-Canale. Conakry 1960, Présence africaine 1961
  • Histoire de l'Afrique (classe de 5è) en collaboration avec Amadou Mahtar M'Bow, Jean Devisse та Joseph Ki Zerbo, Hatier, Paris 1971
  • Histoire de la Guinée (3è et 4è années), NEA, Dakar 1987
  • Géographie de la Guinée. (3è et 4è années), Nathan, Paris 1987
  • Géographie. (5è et 6è années), Nathan, Paris 1987
  • Histoire de l'Afrique. (5è et 6è années), Nathan, Paris 1987
  • Education civique. SAEC, Conakry 1994
  • Mon beau pays la Guinée. SAEC, Conakry 1994

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://generations224.com/?p=19340
  2. ↑ а б https://www.omegamedias.info/blog/2021/03/08/litterature-lecrivain-djibril-tamsir-niane-a-range-sa-plume-a-jamais/
  3. ↑ а б в г д е ж Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  5. ↑ Babelio — 2007.
  6. ↑ а б http://www.presenceafricaine.com/146_tamsir-niane-djibril
  7. ↑ а б Encyclopædia Universalis — Encyclopædia Britannica, 1968.
  8. ↑ https://www.rfi.fr/fr/afrique/20210308-l-historien-et-intellectuel-guin%C3%A9en-djibril-tamsir-niane-est-mort
  9. ↑ https://www.oxfordreference.com/view/10.1093/oi/authority.20110803100233185
  10. ↑ а б Dictionary of African Biography / E. K. Akyeampong, Henry Louis Gates, Jr. — NYC: OUP, 2012.
  11. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  12. ↑ https://www.jeuneafrique.com/mag/407054/culture/guinee-conakry-rencontre-djibril-tamsir-niane-defenseur-de-lhistoire-africaine/
  13. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  14. ↑ а б CONOR.Sl
  15. ↑ Internet Movie Database — 1990.
  16. ↑ Djibril Tamsir Niane [Архівовано 2021-01-21 у Wayback Machine.] (стаття в Britannica)
  17. ↑ Guinée: décès de l’écrivain Djibril Tamsir Niane (фр.)

Джерела та посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джибріл_Тамсір_Ніань&oldid=43217196