Імперія Малі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Імперія Малі
Manden Kurufa (бамбара)
~1235 – ~1600
MALI empire map.PNGДержава Малі у ХІІІ столітті


Столиця Ніані
Канґаба (пізніше)
Мова(и) бамбара, манінка, мандінка, фульфульде, бозо
Релігія африканські традиційні релігії
іслам
Площа 1250[1] — 100 000 км²
1312[2] — 1 294 994 км²
1380[1] — 1 100 000 км²
1500[1] — 400 000 км²
Форма правління монархія
імператор
 - 1235-1255 Сундіата Кейта (засновник імперії)
Сьогодні є частиною Гамбія Гамбія
Гвінея Гвінея
Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау
Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
Малі Малі
Мавританія Мавританія
Нігер Нігер
Сенегал Сенегал
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Імперія Малі

Імперія Малі́  — ранньофеодальна держава, що існувала у XIII — XVII століттях у межиріччі верхів'їв річок Сенегалу і Нігеру (Західний Судан).

Sahel Map-Africa rough.png
Політичні структури Сахеля
XI-XIII ст.
Імперія ГанаКанемТекрур
XIII-XVIII ст.
Джолоф (Волоф) • Імперія МаліІмперія Сонгаї
МосиМіста-держави хаусаБагірмі
ВаданДарфурський султанатСеннар
БорнуСокотоМасинаТакедда
XIX-XX ст.
(Колонії)
Британська колонія Нігерія
Судан (колонія)Французька Західна Африка
Французька Екваторіальна Африка
XX ст.
(Незалежні держави)
СенегалМавританіяБуркіна-Фасо
МаліНігеріяНігер
КамерунЧадСуданЕритрея

До першої чверті ХІІІ століття перебувала у васальній залежності від держави Гана. Період найвищої могутності держави Малі припадає на першу половину XIV століття. У XVI столітті перебувала в залежності від держави Сонгаї. У середині XVII століття впала під натиском об'єднаних сил бамбара і арабів Марокканського султанату.

У Малі панували феодальні відносини; існувало також рабство. Малі вела торгівлю з Північною Африкою та Єгиптом. За часів найбільшого розквіту (початок XIV століття) на території імперії Малі проживало близько 10 % всього населення планети[3].

Історія[ред. | ред. код]

Спочатку Малі була невеликою державою в верхів'ї річки Нігер, яка знаходилась по сусідству з великою державою народу сусу — Каніага. Саме перемога над сусу малійців на чолі з царем Сундіата Кейта в битві при Кірині на початку XIII століття поклала початок Імперії Малі. Вважається, що Кейта правив у період з 1230 по 1255 роки (імперією — з 1235-го). Одним з найцінніших завоювань цього імператора стали золотоносні райони Бамбука, які стали запорукою швидкого розвитку Малі.

Найбільшого розквіту держава досягла за імператора Манси Муси (13121337). Він широко відомий як завдяки народним переказам, так і завдяки історичним джерелам за межами Малі, оскільки справив враження на Близький Схід і Європу здійснюючи хадж з численним почтом і даруючи коштовні подарунки всім мусульманським правителям, які зустрічались йому дорогою. Повертаючись з Мекки Муса привіз із собою вчених, будівельників і художників. Починаючи з 1325 року в Тімбукту почали будувати вишукані мечеті зі стрункими мінаретами. При мечеті Санкоре у XV столітті було створено медресе Санкоре, яке було відоме у всьому мусульманському світі.

Наприкінці XIV століття Малі починає втрачати свій вплив, що було пов'язано з міжусобними війнами. Від імперії відокремлюється Гао, який стає центром зародження іншої великої держави Західного Судану — Сонгаї. З початку XV століття Сонгаї починати відтісняти Малі, і до середини століття стає головною державою в регіоні. Від колись могутньої імперії Малі залишилась тільки невелика держава, яка займала західну частину внутрішньої дельти Нігеру і провінції на узбережжі Атлантичного океану[4].

Територія Імперії Малі в 1337 р. Жовтим кольором позначено золотоносні регіони

Географія та економіка[ред. | ред. код]

Головне джерело, з якого можна дізнатися про географію і економіку імперії Малі — записки арабського мандрівника Ібн Баттути, який відвідав Малі в 1352 році, під час правління імператора Сулеймана.

Імперія розташовувалась на території сучасних держав Малі, Гвінея, Сенегал, Нігер і Мавританія. Головною транспортною артерією країни була річка Нігер, головні родючі райони якої знаходились у внутрішній дельті Нігеру.

Головними галузями економіки були землеробство і скотарство. Більшу частину населення становили вільні селяни і кочівники-скотарі. Ремеслами займалися бранці, їх господарська спеціалізація ставала спадковою, що призвело до утворення професійних каст.

Багатство Малі було засноване на торгівлі з країнами Північної Африки транссахарськими караванними шляхами. Основні галузі видобування були золото і сіль. Також Малі експортувала слонову кістку, шкури носорогів й інших африканських тварин.

Найбільші міста Малі — Тімбукту, Гао, Дженне. Імператори, керівна верхівка і торговці сповідували іслам, інше населення дотримувалось традиційних африканських вірувань.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Taagepera, page 497
  2. Hempstone, page 312
  3. Walker, Sheila S., African roots/American cultures: Africa in the creation of the Americas, Published by Rowman & Littlefield, p. 127. (2001)
  4. Цивилизации долины Нигера: легенды и золото. Часть II — Мали

Джерело[ред. | ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Куббель Л. Е. «Страна золота». Века, культуры, государства. — 2-е издание, перераб. и доп. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1990. — 240 с. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока». (рос.)
  • Линде Г., Бретшнейдер Э. До прихода белого человека: Африка открывает свое прошлое / Пер. с нем. Н. А. Николаева. Под ред. А. Б. Макрушина. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1965. — 264 с. — Серия «По следам исчезнувших культур востока». (рос.)
  • Маке Жак. Цивилизации Африки южнее Сахары. История, технические навыки, искусства, общества / Пер. с франц. Г. А. Матвеевой. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1974. — 192 с. — Серия «Культура народов Востока. Материалы и исследования». (рос.)
  • Г. О. Витухина, «Мали» (серия «У карты мира»), М., «Мысль», 1987, стр.31-32 (рос.)
  • Goodwin, A.J.H. (1957), «The Medieval Empire of Ghana», South African Archaeological Bulletin
  • Hempstone, Smith (2007). Africa, Angry Young Giant. Whitefish: Kessinger Publishing, LLC
  • Ki-Zerbo, Joseph (1978). Histoire de l'Afrique noire: D'hier à demain. Paris: Hatier

Посилання[ред. | ред. код]