Дороті Паркер

Дороті Паркер
Dorothy Parker
Дороті Паркер
Ім'я при народженні	англ. Dorothy Rothschild
Народилася	22 серпня 1893(1893-08-22) West Endd, Лонг-Бранч, Монмаут, Нью-Джерсі, США
Померла	7 липня 1967(1967-07-07) (73 роки) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США ·гострий інфаркт міокарда
Поховання	Вудлон
Громадянство	США
Діяльність	Письменниця, Сценарист, Літературний критик
Сфера роботи	поезія
Alma mater	Miss Dana's School for Young Ladiesd
Заклад	Vogue, Vanity Fair, Лайф і Нью-Йоркер
Мова творів	англійська
Жанр	поезія і сатира
Членство	Американська академія мистецтв та літератури і Algonquin Round Tabled
Батько	Jacob Henry Rothschildd
У шлюбі з	Alan Campbelld
Нагороди	Премія О. Генріd (1929)
Сайт: dorothyparker.com
Дороті Паркер у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Дороті Паркер (англ. Dorothy Parker, уроджена Ротшильд; 22 серпня 1893, Лонг-Бранч, Нью-Джерсі — 7 червня 1967, Нью-Йорк) — американська письменниця, сценаристка, критик, сатирик і феміністська поетеса.

Життєпис

Зі свого конфліктного та нещасного дитинства Паркер й винесла підґрунтя своїх літературних творів, що публікувалися в таких журналах, як The New Yorker. Більше за все авторка відома своєю дотепністю, мудрістю, гострим словом й оком у висвітленні міських забобонів 20-го сторіччя. Член-засновниця Круглого Столу Альгонкін.

Її літературна кар'єра розпочалась у 1918 році, коли Паркер почала писати театральну критику для Vanity Fair, замінюючи П. Ґ. Вудхауза, який пішов у відпустку. Наступні 15 років виявились найбільшим періодом продуктивності й успіху Паркер. Тільки у 1920-ті вона опублікувала близько 300 віршів і вільних віршів у Vanity Fair, Vogue, «The Conning Tower» та The New Yorker, а також у Life, McCall's і The New Republic. Першу збірку поезій «Достатньо мотузки» Паркер опублікувала в 1926-му. Були розпродані 47 000 примірників видання, яке отримало вражаючу критику. Паркер розлучилася зі своїм чоловіком у 1928-му. В неї було багато романів та закохань, зокрема в драматурга Чарльза Макартура та видавця Сьюарда Коллінза. Її стосунки з Макартуром призвели до вагітності. Як стверджується, Паркер сказала: «як це на мене схоже, вкласти всі яйця в одного сволота». Вона зробила аборт і впала в депресію, яка завершилася її першою спробою самогубства. Під кінець цього періоду Паркер почала ставати більш політично обізнаною й активною. Те, що стане завзяттям до активізму на все життя, розпочалось в 1927-му, коли вона занепокоїлась засудженими до страти Сакко та Ванцетті. Паркер поїхала до Бостона, опротестувати розгляд справи. Її та її колегу з Круглого Столу Рут Хейл заарештували, а Паркер, врешті решт, визнали винною за звинуваченням у «бродязстві та волокитстві», зі сплатою 5 доларів. Після розпаду кола Круглого Столу Паркер вирушила до Голлівуду писати сценарії. У 1932 році Паркер познайомилась з Аланом Кемпбеллом, актором, який прагнув стати сценаристом. Через два роки в Ратоні, Нью-Мексико, вони одружилися. Змішане батьківство Кемпбела було зворотним для Паркер: він мав німецько-єврейську матір і батька шотландця. Вона дізналась про його бісексуальність і пізніше на публіці проголошувала, що він «чудернацький, що той козлик». Пара переїхала до Голлівуду і підписала десятитижневі контракти з Paramount Pictures, при цьому Кемпбелл (що також мав був діяти) заробляв 250 доларів на тиждень, а Паркер 1000. Зрештою, вони заробляли 2000 доларів, а в деяких випадках і більше 5000 доларів на тиждень як фрілансери для різних студій. Вона та Кемпбелл працювали разом над понад 15 фільмами. Тамтешні успіхи авторки, включаючи дві номінації на премію Оскар, були спинені через її участь у лівій політиці, що призвело до потрапляння в чорний список Голлівуду.

Нарікаючи власним талантам, сама вона засуджувала свою репутацію «дотепниці». Та, тим не менш, і її літературний спадок, і репутація гострої дотепності, її пережили.

Резюме

Бритви болючі;

А річки вогки;

Кваси пекучі;

Від ліків корчі;

Зброя неправна;

Петлі розв'язуються;

Газ смердить нестерпно;

То жива й опиняєшься.

Паркер померла 7 червня 1967 року від серцевого нападу у віці 73 років. Вона заповіла свій маєток Мартіну Лютеру Кінгу. Після смерті самого Кінга його родина передала маєток Національній Асоціації Сприяння Розвитку Кольорових Людей. Виконавиця духівниці Лілліан Гелман гірко, але безуспішно оскаржувала цю передачу. Прах письменниці залишався ніде незапитаним, крім скарбниці її адвоката Пола О'Двайера, протягом приблизно 17 років.

У 1988 році НАСРКЛ запросили останки Паркер і створили меморіальний сад по-за штаб-квартирою в Балтиморі. На табличці написано: «Тут лежить попіл гумористки, письменниці, критикині Дороті Паркер (1893—1967). Захисниці людських і громадських прав. Для своєї епітафії вона схвалила: „Вибачте мій пил“. Цей меморіальний сад присвячений її благородному духу, що шанував єдність людства й зв'язки вічної дружби між чорним та єврейським народами. Присвячено Національною Асоціацією Сприяння Розвитку Кольорових Людей. 28 жовтня 1988 року».

Збірки оповідань

1930: Laments for the Living (13 коротких оповідань)

1933: After Such Pleasures (11 коротких оповідань)

1939: Here Lies: The Collected Stories of Dorothy Parker (перевидання з попередніх збірок і 3 нові оповідання)

1942: Collected Stories

1944: The Portable Dorothy Parker (перевидання з попередніх збірок і 5 нових оповідань й поезія з 3 поетичних збірок)

Поетичні збірки

1926: Enough Rope

1928: Sunset Gun

1931: Death and Taxes

1936: Collected Poems: Not So Deep as a Well

1944: Collected Poetry

1996: The Lost Poems of Dorothy Parker

П'єси

1929: ''Close Harmony''

1953: ''Ladies of the Corridor''

Сценарії

1949: The Fan

1942: Диверсант

1937: Зірка народилася

1936: Suzy

1938: Sweethearts

1938: Trade Winds

1941: Week-End for Three

1947: Smash-Up, the Story of a Woman