Vogue

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Vogue
Vogue, portada de mayo de 1917.jpg
Номер Vogue, травень 1917
Тематика журнал мод
Періодичність виходу щомісячний
Мова англійська
італійська
французька
російська
німецька
китайська
корейська
Головний редактор Flag of the United States.svg США Анна Вінтур
Велика Британія Велика Британія Александра Шульман
Росія Росія Вікторія Давидова
Франція Франція Емануель Альт
Італія Італія Емануелє Фарнеті
Австралія Австралія Крісті Клеменс
Німеччина Німеччина Крістіане Арп
Україна Україна Ольга Сушко
Видавець Condé Nast Publications
Рік заснування 1892

Веб-сторінка: www.vogue.com/voguedaily/

«Vogue — це всесвіт мрій» — Дідьє Субербьєлль, керівник Condé Nast France.

Vogue (Вог, фр. мода) — щомісячний жіночий журнал про моду, заснований у 1892 році. Є найвпливовішим модним виданням у світі та «біблією моди». Версії журналу випускаються у двадцяти країнах світу.

Vogue став першим журналом в історії модних видань, де на обкладинці була опублікована кольорова фотографія, знімки розміщені на розвороті, зображення обрізані до країв без білих полів, використані постановочні зйомки.

Vogue випускається видавництвом Condé Nast International. Транснаціональна корпорація видає 130 журналів, в числі яких Vanity Fair, Condé Nast Traveler, The New Yorker, Glamour, GQ, Bon Appetit та ін.

Назва та аудиторія видання[ред.ред. код]

«Vogue» — це застаріле слово англійської мови, що перекладається як «мода». Сьогодні воно використовується лише в словосполученні «to be on vogue» — «бути в моді», а також у споріднених йому «to come into vogue» (увійти в моду), «all the vogue» («останній крик моди») тощо. Назву журналу було обрано відповідно до його спрямованості: надання інформації про новинки моди.[1]

"Vogue — єдиний журнал, що висвітлює тільки моду. І в цьому відношенні ми — лідери в своїй категорії, причому абсолютні " — Дідьє Субербьєлль, керівник Condé Nast France.

Протягом майже шістдесяти років з моменту виходу першого номера і до 50-х років ХХ століття цільовою аудиторією Vogue були забезпечені мешканки Нью-Йорка — представниці вищого класу. На початку 1960-х років журнал змінив спрямованість на ділових жінок, які працюють — сучасних, активних, думаючих і стильних. Близько двадцяти років видання дотримувалось обраного курсу, частково він зберігається і до теперішнього часу. З 1988 року, з приходом Анни Вінтур на пост головного редактора американського Vogue, аудиторія журналу розширилася. Видання продемонструвало, що мода може бути доступною не тільки для обраних, але й для всіх, хто захоплюється цією темою. Нині аудиторія Vogue — це жінки, що зацікавлені модою, у віці від 25-ти до 45-ти років.[2]П

Історія[ред.ред. код]

Засновники[ред.ред. код]

Журнал Vogue заснований в 1892 році в Америці Артуром Болдуіном Турнюром, членом світського суспільства, і Гаррі Маквікаром, правнуком великого оптовика Стефана Уїтні. Журналіст Артур став видавцем, а Гаррі, який вивчав мистецтво в Європі, посів місце художнього директора. Перший номер Vogue вийшов 17 грудня 1892 року. Журнал складався з 16-ти сторінок у форматі ін-кватро (розміром в четверту частку листа). Видання було добре оформленим і якісно віддрукованим. Vogue позиціонувався як респектабельне видання про світський Нью-Йорк.

Імена більшості з 250 акціонерів публікувалися в «світському альманасі», серед них були Корнеліус Вандербільт (перший доларовий мультимільйонер), Стейвесант Фіш (генеральний директор Іллінойської центральної залізниці), герцог Персі Морган та інші. Ціна одного примірника — десять центів — дозволяла людині із середнім статком придбати журнал і дізнатися, що саме відбувається в суспільстві.

Конде Наст і Vogue[ред.ред. код]

"Це я, хлопчик із Сент-Луїса, і Една Чейз, квакер з Нью-Джерсі, встановили стандарти епохи. Ми показали Америці, що таке стиль " — Конде Наст, з книги Керолайн Сібом «Людина, яка була Vogue».

Через кілька років Артур Турнюр помер, а Гаррі Маквікар втратив інтерес до журналу. Видання знаходилося на межі закриття, але на нього звернув увагу молодий підприємець Конде Монтроз Наст. Він добре розумівся на рекламі: розповідаючи рекламодавцям, яка впливова аудиторія може зацікавитися виданням, Конде Наст демонстрував завірений аудиторами звіт по тиражах. Він першим зрозумів, що рекламодавцям в першу чергу важлива не кількість, а «якість» читачів, а також вагомі докази їх наявності. Завдяки Конде Насту, з 1897 по 1907 роки тираж видання зріс з 20-ти до 568-та тисяч примірників.

Видавництво Condé Nast[ред.ред. код]

«Він вимагав розкоші, ексклюзивності і найвищої якості» — про Конде Наста, з книги Керолайн Сібом «Людина, яка була Vogue».

У 1909 році Конде Наст викупив Vogue. Підприємець збільшив кількість сторінок і посилив модну спрямованість журналу. Видавець запропонував пост головного редактора Едні Чейз, яка не мала журналістської освіти, але працювала у виданні з моменту його відкриття. Завдяки її професіоналізму Vogue з «журналу для вищого світу» перетворився на «біблію стилю». Тепер видання демонструвало одяг, який можна було носити, місця, які можна було відвідати, і товари, які можна було купити. Крім того, Vogue приваблював і тих, хто тільки прагнув до подібного життя.

Європейські версії[ред.ред. код]

«Його журнал являє собою щось більше, ніж мода чи швидкоплинна слава: Vogue — це синонім якості і стилю» — Керолайн Сібом «Людина, яка була Vogue».

Під час Першої світової війни доставка Vogue із США в Європу стала неможлива, і в 1916 році вийшла британська версія журналу. Після війни Конде Наст зрозумів, що йому не вистачає влади в світовій столиці моди — Парижі. У 1920 році видавець запустив французьке видання журналу. Європейські версії Vogue довгий час не приносили прибутку, і спроба Конде Наста відкрити німецьку версію не увінчалася успіхом: запущений в 1928 році Vogue Німеччина, закрився вже в 1929-му.

Світова економічна криза[ред.ред. код]

У 20-ті роки в діяльності Vogue трапився прорив: журнал започаткував модельний бізнес, замінивши на своїх сторінках світських дам на дівчат з вулиці, що були підібрані за певними параметрами. Компанія Condé Nast розвивалася дуже швидко, вартість акцій видавництва постійно зростала. Але коли 29 жовтня 1929 біржовий ринок звалився, Конде Наст втратив контроль над своїми акціями. Видавець витратив кілька років, намагаючись повернути компанію. У той період він продовжував керувати Vogue. Британське і французьке видання журналу, що практично не приносили прибутку в 20-і роки, поступово почали набувати читацьку аудиторію. Зростаюча популярність британського Vogue привернула увагу приятеля Конде Наста — власника The Daily Telegraph лорда Кемроуза. Він забезпечив видавця коштами для викупу контрольного пакета акцій компанії Condé Nast.

Військовий час[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни британський Vogue продовжував роботу. Французьку версію журналу довелося закрити: фашисти погоджувалися дозволити видання тільки за умови, що редактор Мішель де Брюнофф доведе расову чистоту кожного співробітника, від чого він відмовився. Після звільнення Vogue Paris відновив роботу. У 1941 році арт-редактором видання став журналіст, скульптор і художник Олександр Ліберман, який, пропрацювавши у виданні до 1994 року, зробив його загальновизнаним вісником і законодавцем моди. 19 вересня 1942 Конде Наст помер. У 1959 році, після смерті лорда Кемроуза, британський Vogue викупив американський газетний магнат Сем Ньюхаус.

Російський Vogue[ред.ред. код]

У серпні 1998 року в продаж надійшов перший номер російського Vogue. За місяць до його виходу на Красній площі з'явився плакат, що демонстрував обкладинку журналу, на якій були зображені супермоделі Амбер Валетта і Кейт Мосс з підписом "У Росії. Нарешті ". З усіх найвпливовіших видань світу на російський ринок Vogue вийшов останнім. У першому номері Vogue Росія була надрукована фотосесія «Улюблена старша сестра» з вісімнадцятирічною Жизель Бюндхен та учнями московської школи № 1239.

Vogue в Україні

Влітку 2012 була підписана угода з Condé Nast International про створення Vogue в Україні і наприкінці лютого 2013 в продаж надійшов перший номер журналу. Дебютний номер присвячено Україні та її досягненням у світі моди. Його обкладинку прикрасила супермодель українського походження Дар'я Вербова, яка вже кілька років входить до списку найвідоміших моделей світу. В одному номері вдалося зібрати ТОП-10 українських моделей та репрезентувати їх на сторінках журналу. Це Сніжана Онопка, Наталія Гоцій, Алла Костромічова, Елла Кандиба, Жужу Іванюк, Марія Маркіна, Евеліна Мамбетова, Аліна Байкова, Антоніна Васильченко, Наті Чабаненко. Також в зйомках для журналу брали участь і вітчизняні дизайнери: Ксенія Шнайдер, Світлана Бевза, Ірина Каравай, Anna October, Лілія Пустовіт, Лілія Літковська та Саша Каневський.

Сьогодні Vogue:

Український за змістом: побудований відповідно до інтересів і запитів читачів, за участі вітчизняних зірок, дизайнерів і представників fashion-індустрії.

Європейський за формою: контент Vogue UA заснований на стандартах європейської журналістики, з максимально високим рівнем фотографії та дизайну.

Світовий за рівнем: його забезпечують найвища поліграфічна якість, багаторічний досвід і бездоганна репутація.[3]

Реклама в журналі[ред.ред. код]

У 2005 році Vogue був зареєстрований як рекламне видання, що дозволило розміщувати на сторінках журналу більше, ніж 40% реклами. У 2007 році члени антитютюнової групи надіслали до редакції американського Vogue більше восьми тисяч листів з протестом проти великої кількості реклами сигарет на сторінках видання. За їх версією у відповідь вони отримали надіслані факсом повідомлення від Анни Вінтур, де містилася фраза "Ви зупинитеся? Ви ж вбиваєте дерева!"

Основні розцінки на рекламу в українському Vogue EURO

4 кольори

1 сторінка ...................................................................... 8 400

4-а сторінка обкладинки .............................................. 22 400

3-тя сторінка обкладинки ............................................ 14 400

Зміст 1,2, 3 ....................................................................13 600

Рубрика «Над номером працювали» 1, 2 ...................13 600

Лист редактора ............................................................ 13 600

Вибір редактора ...........................................................13 600

Рубрика «З нами працювали» ................................... 13 600

Смуга в 1/3 номера ..................................................... 10 000

Гарантована права смуга ..............................................9 200

Розворот ...................................................................... 15 200

1-й розворот ................................................................ 26 400

Клапан ......................................................................... 42 000

Розворот в 1/3 номера ................................................ 16 000

Маленькі формати

1/2 сторінки .................................................................... 5 200

1/3 сторінки .................................................................... 3 600

VOGUE promotion

Сторінка ......................................................................... 7 200

Розмір і вік моделей Vogue[ред.ред. код]

З моменту появи Vogue в ньому завжди друкувалися ілюстрації та фотографії струнких моделей. Але до кінця ХХ століття їх параметри були наближені до розмірів реальних жінок. За часів Твіггі ситуація почала змінюватися, але остаточна зміна модельних параметрів на вкрай маленький розмір одягу сталася в епоху «героїнового шику». У 2009 році головний редактор британського Vogue Александра Шульман піддала критиці модні будинки, які надсилали виданням зразки одягу занадто маленького розміру. На обкладинці Vogue Italia від червня 2011 були три моделі категорії plus-size — Тара Лінн, Кендіс Хаффін і Робін Лоулі. Спочатку вік моделей Vogue коливався в межах 30-35 років. Але до середини ХХ століття дівчата на сторінках журналу почали стрімко молодіти. У серпневому номері 2011 року в спеціальній версії французького Vogue Enfants з'явилися знімки десятирічної моделі Тайлі Олени-Роуз Блондо в дорослих образах.

3 травня 2012 року 19 головних редакторів міжнародних версій Vogue підписали угоду про заборону на появу на сторінках журналу моделей молодше шістнадцяти років, а також із зовнішнім виглядом, що сигналізує про наявність харчових розладів. З цього моменту співробітники служб відбору моделей повинні перевіряти документи моделі перед фотозйомкою. Всі видання Vogue почнуть дотримуватися умов угоди до кінця 2012 року.[2]

Редактори[ред.ред. код]

Vogue US

Една Вулман Чейз. Перший головний редактор Vogue зробила його міжнародним виданням. Една Чейз мала скромне походження і компенсувала його одержимістю світським життям, інстинктивним розумінням важливості доброго смаку і уїдливою дотепністю. Її знаменита вимога «Покажіть сукні!» («Show the dress!») до теперішнього часу залишається актуальним для модних видань. Една Чейз посідала місце головного редактора з 1914 по 1951 рік і покинула його за власним бажанням у 74 роки.[4]

Джессіка Дейвіс. Джессіка Дейвіс була головним редактором Vogue з 1952 по 1962 рік, але нині про неї відомо дуже мало.

Діана Вріланд. Американський Vogue під керівництвом Діани Вріланд став символом нової творчої та розкутої епохи. Тепер він був орієнтований на молодь періоду сексуальної революції: статті та фотографії мали сексуальний і часто провокаційний характер. Третій головний редактор відкрила багатьох журналістів і фотографів, а також помістила на обкладинки журналу моделей, що стали легендами: Твіггі, Верушка, Пенелопу Три, Джин Шрімптон, Сьюзі Паркер, Марісові Беренсон. Діана Вріланд керувала Vogue з 1963 року, а в червні 1971-го була звільнена без пояснення причин.

Грейс Мірабелла. Час керівництва четвертого головного редактора журналу історики називають «бежевим періодом Vogue». Грейс Мірабелла намагалася наблизити зміст модного журналу до стилю простої американки. В результаті тиражі видання зросли, але помітно знизився його авторитет. Грейс Мірабелла прийшла на посаду головного редактора в 1971 році, а в жовтні 1988-го була звільнена. Під час її правління журнал став видаватися один раз на місяць.

Анна Вінтур1988 по теперішній час). Анна Вінтур вперше претендувала на пост головного редактора Vogue US в 1983 році, але отримала цю посаду в британському виданні. У листопаді 1988 року вона все-таки очолила американське видання. Анна Вінтур вперше в історії журналу винесла на його обкладинку фотографію моделі в повний зріст. Завдяки їй Vogue закріпив провідні позиції у світі моди. Характер і стиль правління п'ятого головного редактора Vogue US описаний в опублікованій в 2003 році новелі помічниці Анни Лорен Вейсбергер, з якої згодом був знятий фільм «Диявол носить Prada». У 2008 році Анна Вінтур отримала Орден Британської імперії за досягнення в галузі модної журналістики. У 2009 році на екрани вийшла документальна картина Р. Дж. Катлера «Вересневий номер», що оповідає про створення журналу під керівництвом Анни Вінтур. Свою фірмову зачіску - суворе каре - діючий головний редактор американського Vogue носить із 14-ти років.

Vogue UK

Елспет Чемпкоммунел (1916–1922);

Дороті Тодд (1923–1925);

Елісон Сеттл (1926–1935)

Елізабет Пенроуз (1936–1939);

Одрі Уізерс (1940–1960);

Аліша Герленд (1961–1964);

Беатріс Міллер (1965–1983);

Анна Вінтур (1984–1987);

Елізабет Тайлберіс (1988–1991);

Александра Шульман1992 по сьогодні). Діючий головний редактор Vogue UK зайняла свою посаду в 1992 році. За час її керівництва журналом його тиражі зросли спочатку до 200 тисяч примірників, а після, завдяки виходу колекційних номерів, досягли мільйона копій. У 2004 році Александра Шульман була удостоєна Почесного Ордена Британської імперії.

Vogue Paris

Коломб Прінгл (1987–1994);

Джоан Жульет Бак (1994–2001);

Карін Ройтфельд (2001–2011);

Еммануель Альт2011 по сьогодні). Діючий головний редактор Vogue Paris зайняла свою посаду в лютому 2011 року. За період її керівництва журнал став менш провокаційним і більш демократичним.

Vogue Italia

Франка Соццані1988 по грудень 2016 року). Головний редактор Vogue Italia Франка Соццані в своїй країні була настільки ж впливовою персоною, як Анна Вінтур в США. Вона вважалася одним з головних експертів італійської моди. З 2017 року головним редактором Vogue Italia призначений Емануелє Фарнеті.

Vogue Росія

Альона Долецька (1998–2010);

Вікторія Давидова (з 2010 по теперішній час).[2]

Vogue UA[ред.ред. код]

Маша Цуканова (2012 - серпень 2016)

Ольга Сушко (з вересня 2016 по сьогодні)

Періодичність та тираж

З 1892 по 1910 роки номери Vogue знаходилися в продажі щотижня. З 1910 по 1973 журнал видавався двічі на місяць. З 1973 року і донині журнал Vogue — щомісячне видання. Тираж американської версії становить 1,3 мільйона примірників, російської — 150 тисяч копій.

Зараз журнал виходить в 20-ти версіях: американській, британській, французькій, італійській, японській, австралійській, німецькій, грецькій, китайській, індійській, корейській, мексиканській, португальській, бразильській, іспанській, південноафриканській, тайванській, нідерландській, українській та російській. Найвпливовішими у світі є Vogue US, Vogue UK, Vogue France та Vogue Italia. «Велика четвірка» розробляє ексклюзивний зміст кожного номера, на відміну від інших версій, які можуть використовувати їх матеріали повторно. Американська і британська версії більше орієнтовані на масовий ринок, у той час як французький Vogue є найрозкішнішим виданням сімейства.

Condé Nast Publications випускає також журнали Men's Vogue (Vogue Homines International у Франції) та Teen Vogue. Крім цього, в Австралії видаються Vogue Entertaining & Travel і Vogue Living. В Італії виходять версії Vogue Casa (інтер'єр), Vogue Sposa (весілля) та Bambini Vogue (діти), в Бразилії — Casa Vogue (інтер'єр) і т. д. Загальна кількість читачів Vogue досягає 16-ти мільйонів людей щомісяця.[2]

Книги про Vogue[ред.ред. код]

• Автобіографія Едни Чейз «Always in Vogue».

• Автобіографія Діани Вріланд «DV»[5].

• Автобіографія Грейс Мірабелла «In and out of Vogue»[6].

• Мемуари арт-директора американського Vogue Грейс Коддінгтон «Грейс: тридцять років моди в Vogue».

• Біографія видавця Конде Наста «Людина, яка була Vogue'ом» Керолайн Сібом.

• «Історія фотографічного мистецтва журналу Vogue» Поллі Девлін.

Альбом «Vogue: The Covers». У книзі міститься три сотні обкладинок Vogue різних років.

• Щоденник Александри Шульман «Inside Vogue: My Diary of Vogue's 100th Year».[7]

• Робін М'юір «Vogue 100: A Century of Style».[8]

Сайт журналу Vogue[ред.ред. код]

Журнал існує не лише у друкованій версії, а й в онлайн-варіанті, що робить його надзвичайно доступним для своїх читачів. На офіційному сайті журналу читач знайде такі розділи: Fashion (Мода), Beauty (Краса), Culture (Культура), Living (Життя), Runway (Шлях) та Video (Відео). Підписка на рік в американському варінті Vogue коштує $19.99 (станом на початок жовтня 2017 року). Кожен із цих розділів складається із менших складових частин. У Fashion розповідають про тренди, дизайнерів, моделей, шопінг, вуличний стиль та стиль знаменитостей. Розділ Beauty характеризується своїми матеріалами про здоров'я, фітнес, волосся, шкіру, манікюр та красу зірок. Culture цікавий своїм читачам першочергово за інформацію про мистецтво, спорт, новини, книги, музику, телебачення та кіно. Living розповідає своїй аудиторії про подорожі, їжу, вечірки та весілля.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Англо-російський словник TRIDENT SOFTWARE
  2. а б в г «Vogue» — Енциклопедія моди Електронний ресурс: http://wiki.wildberries.ru
  3. Condé Nast International | Media Kits & Rate Cards. www.condenastinternational.com. Процитовано 2017-09-24. 
  4. «Чейз, Эдна Вулман» - Енциклопедія моди Електронний ресурс: http://wiki.wildberries.ru
  5. ​Книга D.V.. The Blueprint (ru-ru). Процитовано 2017-10-15. 
  6. Mirabella, Grace (1995-08-01). In and Out of Vogue (English) (вид. 1st edition). New York, NY: Doubleday. ISBN 9780385426138. 
  7. Shulman, Alexandra (2016-10-27). Inside Vogue: My Diary Of Vogue's 100th Year (English). London, UK: Fig Tree. ISBN 9780241279236. 
  8. Shulman, Alexandra (2016-10-27). Inside Vogue: My Diary Of Vogue's 100th Year (English). London, UK: Fig Tree. ISBN 9780241279236. 

Посилання[ред.ред. код]



Журнал Це незавершена стаття про журнал.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.