Координати: 46°27′03.1″ пн. ш. 30°43′30.4″ сх. д. / 46.450861° пн. ш. 30.725111° сх. д. / 46.450861; 30.725111

Другий Християнський цвинтар (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Другий Християнський цвинтар
Центральний вхід до кладовища
Центральний вхід до кладовища
Центральний вхід до кладовища
Інформація про цвинтар
46°27′03″ пн. ш. 30°43′30″ сх. д.H G O
Країна Україна
Розташування Одеса
Відкрито1885
Статускладовища іноземців в Україні[1]
Стандіюче
Площа53,5
Кількість похованьпонад 500 тис.
Адреса:
Люстдорфська дорога 6
Мапа

Другий Християнський цвинтар. Карта розташування: Україна
Другий Християнський цвинтар
Другий Християнський цвинтар
Другий Християнський цвинтар (Україна)

Другий Християнський цвинтар (або Новий Християнський цвинтар) — кладовище в місті Одесі. Відкритий у 1885. За думкою одеських краєзнавців на 2-му християнському цвинтарі поховано понад 500 000 осіб.

Устрій

[ред. | ред. код]
Церква Святителя Дмитра Ростовського на центральній алеї цвинтаря
«Невідомим розстріляним у роки сталінських репресій. Імена ж їх, Господи, Ти знаєш. Тут поховано останки жертв масових репресій, розстріляних у 1930—1940 роках». Ділянка 135

На цвинтарі присутні могили усіх одеських віросповідань та націй: православні, католики, юдеї, мусульмани, татари, цигани, українці, євреї, росіяни, вірмени тощо. Згідно з даними, отриманими в результаті роботи державної комісії Кабінету Міністрів України, в братських могилах на 135 ділянці Другого християнського цвинтаря знаходяться останки 3000—6000 людей[2]. 30 жовтня 1997 на одній із братських могил, де покояться останки ексгумованих 147 розстріляних встановлено пам'ятний знак з трьох хрестів[3]. З 2000 року була відкрита стіна для урн із прахом.

Поховані

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://www.cwgc.org/find-a-cemetery/cemetery/2112432/odessa-2nd-christian-cemetery/
  2. Захоронение тел репрессированных в Одессе [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Газета «Слово», № 44 (259), 31 жовтня 1997 р.

Посилання

[ред. | ред. код]