Дуван-Торцов Ісаак Езрович

Дуван-Торцов Ісаак Езрович
Народився	7 (19) лютого 1873 Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер	27 вересня 1939(1939-09-27) (66 років) Париж, Франція
Країна	Російська імперія
Діяльність	актор, театральний режисер
Alma mater	Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира
Родичі	Бабович Сіма Соломонович
Брати, сестри	Дуван Семен Езрович
Діти	Дуван Тамара Ісаківнаd
IMDb	ID 0235477 і ID 1282905
Медіафайли у Вікісховищі

Дуван-Торцов Ісаак Езрович (нар. 19 лютого 1873, Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія — 27 вересня 1939, Париж, Франція) — російський актор, антрепренер, режисер. Караїм за походженням.

Як артист дотримувався найкращих традицій російського класичного театру, відрізнявся в своїй грі великим благородством тону, незважаючи на комічний й побутовий характер свого репертуару.

Життєпис

Народився й виріс у відомій караїмській родині: батько — громадський діяч і філантроп Езра Ісаакович Дуван. Брат — Семен Езрович Дуван, міський голова Євпаторії. Дід — Сіма Соломонович Бобович, перший гахам кримських караїмів.

Початкову освіту отримав в євпаторійській прогімназії, а потім — у сімферопольській гімназії. У 1896 році закінчив юридичний факультет Київського університету, а три роки по тому став старшим кандидатом при київській судовій палаті. Але адвокатська кар'єра не приваблювала Ісаака Езровича, бо з ранніх років його вабила сцена.

Театр

Захоплення театром в Ісаака Езровича розпочалося ще зі шкільної лави. Вступивши до університету, брав участь в спектаклях Київського драматичного товариства, протягом двох сезонів грав на сцені київського залізничного театру. У 1901 році запрошений в драматичну трупу М. М. Соловцова, у якого прослужив два сезони в Одесі та Києві.

У 1904 році Ісаак Езрович зняв міський театр у Вільні, одночасно зайнявся постановкою спектаклів в віленському народному театрі. У 1905 році переніс свою діяльність до Києва, де перебував антрепренером в театрі київського товариства грамотності, а з 1906 року одночасно працював в театрі Соловцова.

Робота в київському театрі

І. Е. Дуван працював викладачем в драматичній школі київського товариства мистецтва й літератури. Його амплуа — комік-резонер. Найкращі та його улюблені ролі: Городничий («Ревізор» М. В. Гоголя), Подкольосін («Одруження»), Фамусов («Лихо з розуму» О. С. Грибоєдова), Расплюев («Весілля Кречинського» О. В. Сухово-Кобиліна), більшість героїв О. М. Островського.

Робота в Московському Художньому театрі

Журнали й газети («Русские ведомости», «Рампа і життя», «Московские ведомости», журнал «Театр й мистецтво», який виходив у Санкт-Петербурзі) повідомляли: «У трупу Художнього театру на майбутній сезон [...] запрошений [...] антрепренер Київського театру «Соловцов» м Дуван-Торцов».

У сезоні 1912-1913 років І. Е. Дуван-Торцов зіграв декілька ролей: Короткова («Живий труп»), Ступендьєва («Провінціалка»), Хліба («Синій птах»), Михайла Головіна («Цар Федір Іоанович»), Беральда («Уявний хворий»), де його партнером був сам патріарх російської сцени К. С. Станіславський.

У 1913 році в театрі відновлений спектакль «У житті в лапах» К. Гамсуна. Декілька акторів введені в нову постановку, в тому числі й І. Е. Дуван-Торцов — він виконував маленьку роль кузена Теодора.

Період життя в МХТ виявився нетривалим. У 1914 році Ісаак Езрович завершив свою діяльність в Художньому театрі. В. Шверубович, син актора Василя Качалова, в своїй книзі «Про старий Художній театр» так згадує про нього:

... І. Е. Дуван-Торцов вступив в трупу МХТ. Грав він дуже мало й тримав себе надзвичайно скромно, навіть несміливо. Я пам'ятаю його в крихітній ролі кузена Теодора (У житті в лапах) і Хліба (Синій птах) та в Другій студії, де він в черзі з Аслановим грав у «Зеленому кільці» роль батька Фіночки. Після революції він якимось чином опинився в Софії, де його запросили на посаду головного режисера драматичної трупи.

Рішення про відхід з МХТ було непростим. В одному зі своїх листів, адресованих В. І. Немировича-Данченка, він зауважує:

Я прекрасно знаю по собі, як важко йти з такого театру, як Ваш, і як багато мук треба прийняти, перш ніж зважитися на це ... І досі в глибині душі невпинно ворушиться сумнів — чи треба було йти! ..

У тому ж році Дуван-Торцова запросили Загальним керівником у Загальнодоступний драматичний театр у Каретний ряд. Будучи дійсним членом Імператорського російського театрального товариства, підписав договір з В. П. Суходольським, який відкривав з сезону 1914-1915 року в приміщенні Вільного театру в будинку Щукіна Драматичний театр. Але тривав договір всього 1 рік і 4 місяці, потім була II студія Художнього театру, з 1917 року Ісаак Езрович — директор київського театру «Соловцов».

Еміграція

У 1919 році виїхав до Болгарії і зіграв головні ролі у фільмах «Господар життя», «Господар і працівник» (1919), «Яшка-скакун» (1919).

У 1920-их роках Дуван-Торцов працював в берлінському театрі «Синій птах» і в «Празької групі» Московського Художнього театру, переважно як режисер.

У 1933 році І. Е. Дуван-Торцов разом з Олександром Пилиповичем Череповим заснували Росыйський загальнонародний театр, який розмістився в Російському домі. На сцені переважо представлена була класика й патріотичні п'єси, а також такі спектаклі як «Псише» Ю. Д. Бєляєва, «Перша муха» В. О. Крилова. При цьому театр обходився без будь-якої допомоги.

19 листопада 1933 року на основній сцені театру Черепова й Дуван-Торцова (в Російському домі імені імператора-мученика Миколи II) зыграли в постановці Дуван-Торцова «Весілля Кречинського». 20 січня 1934 року Черепов ставив п'єсу С. О. Найдьонова «Діти Ванюшина»; Ісаак Езрович зіграв роль Ванюшина.

Помер 27 вересня 1939 року в Парижі.

Фільмографія

Грав головні ролі у фільмах:

• «Хазяїн життя», 1918,
• «Хазяїн і робітник» (1919. Київське ательє «Художній екран»), режисер Михайло Бонч-Томашевський,
• «Яшка — скакун» (1919, Одеське ательє К.Боржова).

Література

• Косик В. И. Что мне до вас, мостовые Белграда?: Очерки о русской эмиграции в Белграде (1920-1950-е годы) [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Українське Мистецтво: Біографічний довідник. К., 1997. — С.229.