Жуків (Підкарпатське воєводство)
Село
 Координати 50°16′00″ пн. ш. 23°09′00″ сх. д. / 50.2667000000277752747° пн. ш. 23.15000000002777724716906960° сх. д.Координати: 50°16′00″ пн. ш. 23°09′00″ сх. д. / 50.2667000000277752747° пн. ш. 23.15000000002777724716906960° сх. д.
|
Жуків (пол. Żuków) — село на Закерзонні, у Польщі, у гміні Чесанів Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 266 осіб (2011[1]).
У 1975—1998 роках належало до Перемиського воєводства. У селі протікають потоки Буща і Лівчанка.
Історія[ред. | ред. код]
Село детально описане в королівській люстрації 1565 р.[2]
У 1783 р. на північ від села постала німецька колонія Фрайфельд (нім. Freifeld), тепер Ковалівка (пол. Kowalówka). У 1939 році тут мешкало 230 осіб, з них 80 українців, 60 поляків, 20 євреїв і 70 німців, здебільшого полонізованих[3].
За даними історичного шематизму о. д-ра Дмитра Блажейовського, станом на 1785 рік село володіло 20 км.кв. земель, серед мешканців було 420 греко-католиків, 140 римо-католиків, 15 юдеїв.
Станом на 1830 р. в селі була парохіяльна школа при греко-католицькій церкві.
У 1880 р. село Жуків належало до Цішанівського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, у селі було 153 будинки і 984 жителі, а також 13 будинків і 371 житель на землях фільварку; з них 966 греко-католиків, 310 римо-католиків, 73 юдеї та 6 інших віровизнань. Місцева греко-католицька парафія належала до Любачівського деканату Перемишльської єпархії.[4] Німецька колонія Фрайфельд вважалася присілком.[5]
Станом на 1939 рік нараховувало 1430 осіб, з них 980 українців-грекокатоликів, 200 українців-римокатоликів, 220 поляків, 30 євреїв[6]. Місцева греко-католицька парафія належала до Чесанівського деканату Перемишльської єпархії. Село входило до ґміни Плазув Любачівського повіту Львівського воєводства Польської республіки.
У середині вересня 1939 року німці окупували село, але вже 26 вересня 1939 року відступили і передали Червоній армії, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. Однак Сталін обміняв Закерзоння на Литву і на початку жовтня СРСР передав село німцям, південніше села проліг кордон.
У 1943 р. поляки розпочали терор і вбивства українців, убивши священика. Дані про терор неповні, але відомі поіменні списки 58 вбитих 10.04.1945 і 7 — 15.04.1945 (віком від 1 до 65 років).[7]
Згідно з повстанським звітом про стан і перебіг виселенчої акції, станом на грудень 1945 року мешканці Жукова залишались у своєму селі, опираючись депортації до Радянського Союзу[8]. Під час операції «Вісла» на захід і північ Польщі виселено 433 особи[9].
Демографія[ред. | ред. код]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][10]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 126 | 32 | 77 | 17 |
| Жінки | 140 | 41 | 63 | 36 |
| Разом | 266 | 73 | 140 | 53 |
Зміна меж села[ред. | ред. код]
До Другої світової війни село Жуків простягалося при головній дорозі з Чесаніва до Белзця і при дорозі на захід, на Люблинець. Зараз збереглася тільки західна частина села при дорозі на Люблинець. Натомість німецька колонія Фрайфельд лежала північніше. Теперішня Ковалівка має у своєму складі парохіяльну церкву Жукова і сільський цвинтар.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Дерев'яна парафіяльна церква Різдва Пресвятої Богородиці (тепер в межах с. Ковалівка) збудована 1767, відновлена 1902 року стараннями о. Теофіла Скобельського. Хрестовидна в плані, зрубної конструкції, однокупольна. Біля церкви мурована дзвіниця. Зараз храм використовують римо-католики. Внесена до реєстру нерухомих пам'яток Польщі під № A-242 19.08.1987 року (включена до маршруту 6 Шляху дерев'яної архітектури.). Парафія належала до Чесанівського деканату Перемишльської єпархії. Дочірньою церквою парафії було село Гораєць, розташоване за 3 км на схід.
У східній частині села, за потоком, на підвищенні розташований цвинтар (зараз недіючий). Надгробки на цвинтарі виконано переважно майстрами Бруснівської каменярської школи. На цвинтарі збереглася частково зруйнована каплиця, за деякими даними, 1871 року[11]. Цвинтар зареєстрований як пам'ятка 19.05.1993 під № A-603.
Постаті[ред. | ред. код]
Парохом Жукова був ревний священик і активний громадський діяч, голова філії товариства «Просвіта» в Чесанові і Чесанівський декан о. Мирон-Іван Колтунюк. Активна позиція пароха формувала національну свідомість населення.
На жуківському цвинтарі поховані, окрім о. Мирона і його дружини, парохи о. Микола Колтунюк з дружиною, о. Володимир Бачинський.
Найактивніші представники громади об'єднані в Комітет родин колишніх мешканців с. Жуків при греко-католицькій парафії в Любачеві. Вони зберігають пам'ять про своє коріння, приїжджають щонайменше раз на рік до рідного села, намагаються доглядати за цвинтарем: прибирають, косять траву.
Галерея[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жуків (Підкарпатське воєводство)
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Михайло Грушевський. Жерела до історії України-Руси. Том 03. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Том 3. Люстрації земель Холмської, Белзької й Львівської. — с. 263—266 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2018. Процитовано 21 листопада 2018.
- ↑ Кубійович В. Етнографічна карта південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939. — Мюнхен: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1983. — С. 46.
- ↑ Żuków 2(3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 844. (пол.)
- ↑ Freifeld // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 407. (пол.)
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 47.
- ↑ Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т. /. Відп. ред. та упоряд. В. М. В'ятрович. — Т. 2, с. 954-956 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 червня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11624/[недоступне посилання]
- ↑ Акція «Вісла». Документи / упор. Євген Місило. — Львів; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. — С. 448.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce / zebr., oprac. A. Saładiak. — Warszawa: Burchard Edition, 1993. — s. 280.
Джерела[ред. | ред. код]
- Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828—1939). — Львів: Каменяр, 1995. — с. 584—585.
- Wykaz zabytków nieruchomych wpisanych do rejestru zabytków — stan na 31 grudnia 2016 r. // http://www.nid.pl/pl/Informacje_ogolne/Zabytki_w_Polsce/rejestr-zabytkow/zestawienia-zabytkow-nieruchomych/ [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Apokryf Ruski [Архівовано 8 березня 2018 у Wayback Machine.]
Див. також[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |