Перемишльська єпархія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перемишльська єпархія
Будівля Перемиської єпархії
Будівля Перемиської єпархії
Основні дані
Церква Константинопольська православна церква
Заснована початок 13 століття
Прийняла унію 1691
Юрисдикція Західна Галичина
Єпархіальний центр Перемишль
Самбір
Сянік
Титул правлячого
архієрея
єпископ Перемишльський
єпископ Перемишльський і Самбірський
єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяніцький

Перемишльська (також Перемиська[1]) єпархія — православна, пізніше — греко-католицька єпархія, вперше згадана на початку 13 століття, як адміністративна одиниця Київської митрополії Константинопольського патріархату. Певний час відносилася до Галицької митрополії. У 1691 році єпископ приймає унію і підпорядковує православну єпархію Руській унійній церкві.

Історія[ред.ред. код]

Єпископський хрест 1181 року знайдений в околицях Перемишля

Одна із перших єпископських кафедр у Галичині заснована за різними даними чи то у 1026[2], чи у 1087[2], або між 1117 і 1128 роком[3]. Ймовірною датою вважається 1120 рік[4], коли в Перемишлі князював Володар Ростиславич. Існує також версія переносу перемишльської кафедри до Галича, після утвердження останнього як столиці князівства.

Докладніше: Галицька єпархія

Згідно цієї версії самостійна Перемишльська єпархія відроджена між 1205 і 1211 роками[3]. Першим відомим перемишльським єпископом був Антоній (Добриня) Яндрейкович, призначення якого пов'язують із правлінням у Галичі Мстислава Удатного. Це дає підстави для обґрунтування більш пізньої дати заснування єпископства - приблизно у 1219-1220 рр.[5]

Спочатку єпархія перебувала у складі Київської митрополії, однак, з 1302 по 1332, з 1337 по 1347 та з 1371 по 1401 роки була в складі окремої Галицької митрополії.

Згідно деяких відомостей 1254 році кафедра перенесена до Самбора однак вперше перемишльский єпископ титулується і як самбірський у 1422 році. Час від часу єпископи знову поверталися до Перемишля, а Самбірська єпархія існувала окремо. Зокрема відомо, що у 1412 році польський король Владислав Ягайло наказав відібрати перемишльський кафедральний собор у православних і передати його католикам, через що православний єпископ Перемишльський був вимушений перенести кафедру з собору в приміське село Вовче[6].

Остаточно кафедра повернулася з Самбора до Пермишля до 1451 року (за іншими даними, до 1552 року). У 16621680 роках кафедра знаходилася в Сяніку через конфлікт з Перемиським єпископом УГКЦ,.[7] потім єпископи знову повернулися в Перемишль[8][9].

1422 року об'єднано Перемиську та Самбірську єпархії з центром у Перемишлі,[10] 1422 року єпископи Перемишльські стали титулуватися як «Перемишльські і Самбірські», з 1668 — як «Перемишльські, Самбірські і Сяніцькі»[11]. Міська церква Сянoка стала кафедральним храмом за єпископа Антонія Винницького, який заснував тут під час свого перебування у 1668-75 роках нову єпархію.[12]

23 червня 1691 року єпископ Перемишльський Інокентій Винницький, який був таємним прихильником УГКЦ, публічно оголосив у Варшаві себе і всю свою паству приналежними до унії. Фактично унію по всій єпархії введено 28 квітня 1693 року[11].

Згодом у 2-й половині вісімнадцятого століття Перемишль-Самбірськa греко-католицька єпархія розділена на 3 офіціліати: генеральний Перемишльський і кафедральні  Сяніцький і Самбірський. Кожен офіціліат ділився на деканати (protopopie), яких наприкінці вісімнадцятого століття було 31.

У 1772 році при переході під австрійське панування єпархія складалася з 1253 парафій, тоді налічувала 24 900 км² і близько 300 000 віруючих.

До 1772 року в єпархії було 9 чоловічих монастирів (василіанських) і 3 жіночі. В результаті йозефінських реформ на рубежі вісімнадцятого і дев'ятнадцятого століть  скоротилось число греко-католицьких парафій. В кінці дев'ятнадцятого століття греко-католицька єпархія в Перемишлі мала 685 парафій, 23 самоуправні вікаріати, більш 800 священиків займались пастирською роботою серед 997 600 віруючих, 6 чоловічих монастирів (Добромиль, Дрогобич, Крехів, Кристинопіль, Лаврів, Жовква) і 1 жіночий у Яворові.

Священиків єпархії Перемишля під час австрійського розділу готували спочатку в Барбареумі та генеральній греко-католицькій семінарії. У 1845 році єпископ Іван Снігурський заснував греко-католицьку духовну семінарію в Перемишлі.

У 1934 р. вилучено 9 деканатів (загалом  54 парафії) від Перемиської єпархії і створено окрему Апостольську Адміністрацію Лемківщини з русофільською ієрархією.

Перша радянська окупація забрала жертвами 22 парохів[13]. Надалі єпархія була у складі греко-католицької церкви до її ліквідації комуністичною владою в СРСР («Львівський собор») та на Закерзонні (арешт духовенства і ув'язнення в концтаборі Явожно або передача НКВС, вивезення українців у СРСР або депортація у ході операції Вісла на німецькі землі)).

Правлячі архієреї[ред.ред. код]

Єпископи Перемишльські
  • Антоній Андрейкович (1220–1225)
  • Іларіон (? — 1254)
  • Авраамій (1254 — згадується 1271)
  • Єремія (згадується 1282)
  • Сергій (1283–1287)
  • Мемнон (1287–1292)
  • Іларіон (1292–1302)
  • Євфимій (1302 — ?)
  • Георгій (згадується 1315)
  • Іоаким (? — 1328)
  • Марк (травень 1328 — знадується 1341)
  • Кирил Волошин (згадується 1353)
  • Іларіон (1366–1370)
  • Василій (1371 — згадується 1375)
  • Іларіон (1387–1392)
  • Афанасій (1397 — згадується 1407)
  • Павло Червенський (1410–1414)
  • Геласій (1414–1421)
  • Ілля Ісаія (1421 — згадується 12 жовтня 1422)
Єпископи Перемишльські і Самбірські
Єпископи Перемишльські, Самбірські і Сяніцькі
Греко-католицькі Єпископи Перемишльські, Самбірські і Сяніцькі

Деканати[ред.ред. код]

У 1772 році до єпархії належали деканати: балигородський, бецький, бірчанський, добромильський, дрогобицький, дуклянський, городоцький, ярославський, яслівський, яворівський, комарнянський, кросненський, ліський, любачівський, мокрянський, мостиський, мушинський, нижанківський, олеський, порохницький, перемиський, самбірський, сяніцький, судововишенський, сколівський, старосільський, старосамбірський, стрийський, тарногрудський, височанський, затварницький і жукотинський.

У тому ж році додано деканати із зайнятих Австрією в момент розділу Польщі греко-католицьких єпархій: холмської — грабовецький, городельський, грубешівський, тишівський, щебрешинський і замостянський та белзької — белзький, буський, потилицький, сокальський, стоянівський, стремілецький, скуровицький, тартаківський, томашівський, улянівський і варяжський.

20 серпня 1787 року 7 деканатів прикріплені до львівської єпархії — буський, городоцький, rрадехівський, сколівський, стрийський, стремільський і скуровицький.

До 1920 року єпархія у Перемишлі налічувала 40 деканатів, з них надалі збережено 29: балигородський, белзький, бірчанський, варяжський, височанський, добромильський, дрогобицький, дуклянський, жовківський, жукотинський, комарнянський, короснянський, куликівський, ліський, любачівський, мостиський, мушинський, нижанківський, порохницький, самбірський, сокальський, старосамбірський, старосільський, судововишенський, сяніцький, угнівський, устрицький, яворівський, ярославський.

У 1920 році прилучено до них нові: бориславський, буківский, чесанівський, тіснянський, динівський, горлицький, грибівський, краковецький, лежайський, лютовиський, лучанський, лупківський, мединицький, медицький, немирівський, перемиський, підбузький, радимнянський, равський, рудецький, риманівський, сінявський, турчанський, великомостенський.

Ліквідовані в той час деканати: біцький, горожанський, затварницький, каньчуцький, мокрянський, ольховецький, олешицький, перемиський міський, перемиський приміський, потелицький, яслиський.

З 1930 року утворено додатково розлуцький деканат.

У 1934 році 9 деканатів виділено у вигляді Апостольської адміністрації Лемківщини: буківский, дуклянський, динівський, горлицький, грибівський, кросненський, мушинський, сяніцький і риманівський.

Деканати Перемиської єпархії в 1936 році[14]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Василь Слободян. Церкви України. Перемиська єпархія.— Львів, 1998.
  2. а б История иерархии Русской Православной Церкви. — Москва : ПСТГУ, 2006. — С. 367.
  3. а б Щапов Я. Н. Государство и церковь Древней Руси X-XIII вв.. — Москва : Наука, 1989.
  4. Митрополит Макарій (Булгаков) История Русской Церкви. — Санкт-Петербург, 1883.
  5. Ігор Скочиляс. Початки християнства у прикарпатському реґіоні та заснування галицької єпархії в середині XII століття -С.47-48 [1]
  6. Свитич К. А. Православная Церковь в Польше и ее автокефалия. — Москва, 1997. — С. 89.
  7. Мар'ян Бендза. З історії православної культури Сяноцької землі… С. 170.
  8. Дурнов Н. Н. Иерархия Всероссийской Церкви. — С. 343, 346.
  9. Чичтович І. А. Очерки истории западнорусской Церкви. — Санкт-Петербург, 1989. — Т. 1. — С. 186.
  10. Historia archidiecezji Przemysko-Warszawskiej (пол.)
  11. а б Історичний нарис Дрогобицько-Самбірської єпархії. Сайт Собору Святої Трійці в Самборі (УПЦ-КП)
  12. Мар'ян Бендза. З історії православної культури Сяноцької землі… С. 170–171.
  13. Священики, закатовані НКВД в Перемиській Єпархії
  14. Шематизм Перемиськои єпархії

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]