Очікує на перевірку

Леллі Веймут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леллі Веймут
Народилася3 липня 1943(1943-07-03)[1][2] (81 рік)
Вашингтон, США
Країна США
Діяльністьжурналістка
Alma materКоледж Редкліфф і Гарвардський університет
Знання мованглійська[3]
БатькоPhil Grahamd
МатиКетрін Грем
Брати, сестриDonald E. Grahamd
У шлюбі зYann Weymouthd
ДітиKatharine Weymouthd

Елізабет Морріс «Леллі» Ґрем Веймут (англ. Elizabeth Morris «Lally» Graham Weymouth; нар. 3 липня 1943(19430703), Вашингтон) — американська журналістка, працює старшою помічницею редактора в газеті «The Washington Post». Раніше працювала кореспонденткою дипломатичного журналу «Newsweek», яким володіла її сім'я.[4]

Дитинство та освіта

[ред. | ред. код]

Вона є найстаршою із чотирьох дітей Кетрін Ґрема та Філіпа Ґрема, які працювали видавцями газети Post». Її бабуся, по материнській лінії, Агнес Маєр, була у німецькій лютеранський громаді. Її дідусь, по материнській лінії, Юджин Маєр, був німецьким євреєм і родом з рабинської сім'ї в Страсбурзі. Він купив збанкрутілу газету «Post» незабаром після відходу з посади голови Федеральної резервної системи в середині 1933 років.[5] Її мати була хрещена в лютеранській церкві, але відвідувалаєпископальну церкву.[6] Її батько, Філіп Леслі Ґрем, народився в лютеранській сім'ї в місті Террі, Південна Дакота.[7] Старший з її трьох братів Дональда Ґрем, обіймав посаду видавця газети «Post» з 1979 до 2000, а вже з 2008 року його дочка Катерін Веймут очолила цю посаду.

Веймут відвудувала Мадейрську школу[8] і закінчила коледж Редкліфф Гарвардського університету з відзнакою, за спеціальністю американська історія та література.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1968 року по 1969 рік Веймут працювала у сенатора Роберта Кеннеді в корпорації «Bedford stuyvesant restoration corporation». [прояснити]

Веймут відредагувала і уклала книги Томаса Джеферсона: «The Man», «His World», «His Influence» (1973, G.P. Putnam) — колекція, яка включає внески провідних вчених Джеферсона. Вона є авторкою «America in 1876», «The Way We Were» (1976, Random House). Веймут працювала позаштатною журналісткою і редакторкою з 1977 до 1983 рік для таких видань як «New York Magazine», «The New York Times Magazine», «Esquire», «Atlantic Monthly» і «Parade». З 1983 року по 1986 рік вона була редактором «Los Angeles Times».

В даний час Веймут працює старшою помічницею редактора «The Washington Post». Вона пише у закордонних справах і проводить ексклюзивні інтерв'ю з главами іноземних держав з 1986 року. Відомі інтерв'ю: останнє інтерв'ю з прем'єр-міністром Пакистану Беназір Бхутто за два тижні до її смерті, з президентом Хамідом Карзая в Афганістані, полковником Мухаммаром Каддафі в Лівії, президентом Пакистану Первезом Мушаррафом через два місяці після терористичних дій 11 вересня 2001 року, президентом Венесуели — Уго Чавесом, президентом Сирії Башаром Асадом, Слободаном Мілошевичем з Сербії, з Саддамом Хусейном, і перше англійськомовне інтерв'ю президента Ділми Русеф після її обрання в Бразилії. Взяла інтерв'ю в президента Білорусі Лукашенка після насильницького придушення опозиції напередодні виборів, у грудні 2010 року. Подорожувала до Ізраїлю і Рамалли в лютому 2011 року, де провела інтерв'ю з прем'єр-міністром Палестинської автономії Файяда. У травні 2011 року Леллі Веймут зустрілася з міністром закордонних справ Єгипту Ель-Арабі, Генеральним секретарем Ліги арабських держав Амр Мусса, та з особами Вищої військової ради в Каїрі. У вересні 2011 року Леллі Веймут вирушила до Тегерана, де зробила ексклюзивне інтерв'ю з президентом Ахмадінежадом перед його поїздкою до США для участі в Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1963 році вона вийшла заміж за архітектора Яна Веймута[9] (чия сестра Тіна Веймут була басисткою в арт-рок-групі «Talking Heads» з 1974 року по 1991 рік). Вони розлучилися в 1969 році[10] Подружжя має двох дітей:

  • Кетрін Веймут — видавчиня для «Washington Post»
  • Памела Алма Веймут — письменниця для «Huffington Post».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ GeneaStar
  2. ↑ Davos 2014 Participant List
  3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  4. ↑ Graham, Katharine (1997). Personal History. A.A. Knopf. с. 151. ISBN 9780394585857. Процитовано 21 грудня 2017.
  5. ↑ Ava Fran Kahn (2002). Jewish Voices of the California Gold Rush: A Documentary History, 1849–1880. Wayne State University Press. с. 138–. ISBN 978-0-8143-2859-0. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 30 грудня 2012.
  6. ↑ Zweigenhaft, Richard L. and G. William Domhoff The New CEOs: Women, African American, Latino, and Asian American Leaders of Fortune 500 Companies [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.] Published: 2014-03-18 |Publisher: Rowman & Littlefield Publishers
  7. ↑ Silbiger, Steve (May 25, 2000). The Jewish Phenomenon: Seven Keys to the Enduring Wealth of a People. Taylor Trade Publishing. p. 190
  8. ↑ Engagement Announcements. The Washington Post. 20 вересня 1964. с. F2. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  9. ↑ Kevles, Barbara. Lally Weymouth Has a Lot Going for Her: Brains, Glamor, a Famous Family and Now a Big Book. PEOPLE.com (англ.). People. Процитовано 26 листопада 2020.
  10. ↑ .
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леллі_Веймут&oldid=40758832