Марі де Севіньє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марі де Севіньє
фр. Marie de Rabutin-Chantal, marquise de Sévigné
Ім'я при народженніфр. Marie de Rabutin-Chantal
ПрізвиськоMadame de Sévigné
Народилася5 лютого 1626(1626-02-05)[1][2][…]
Париж, Французьке королівство[4]
Померла17 квітня 1696(1696-04-17)[1][2][…] (70 років) або 17 квітня 1695(1695-04-17)[5] (69 років)
Гриньян[4]
·натуральна віспа
ПохованняCollegiate Church Saint-Sauveur of Grignand
Країна Франція
Діяльністьcorrespondent, письменниця, філософ
Мова творівфранцузька
БатькоСельс-Бенінь де Рабютен-Шантальd[6]
МатиMarie de Coulangesd[6]
РодичіPauline de Simianed
У шлюбі зАнрі де Севіньїd[6]
ДітиФрансуаза-Маргерита де Севіньїd[6] і Шарль де Севіньїd
Автограф
CMNS: Марі де Севіньє у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Марі де Севіньє (Рабютьєн Шанталь) (фр. Marie de Rabutin-Chantal; 5 лютого 1626(16260205), Париж — 17 квітня 1696, Гриньян) — французька письменниця; у 1726 році почалось публікування її листів до дочки, котрі вона писала протягом двадцяти років — дотепна і об'єктивна хроніка подій у Парижі і Версалі того часу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько мадам де Севіньє, Сельс-Бенінь де Рабютен-Шанталь, загинув у бою в 1627 році. Виховувалася дідом, а потім його братом. Завдяки своїм вчителям — Ж. Шапленові та Жилю Менажу — чудово володіла італійською, меншою мірою — латинською та іспанською. В 1644 році вступила в шлюб з маркізом Анрі де Севіньї (1623—1651). Після загибелі чоловіка (у результаті дуелі) присвятила себе вихованню дітей. Жила переважно в Парижі, спілкувалася з мадам де Лафаєтт, Ларошфуко, кардиналом де Рецем, мадемуазель де Монпансьє. З 1677 року жила в паризькому Отель Карнавале. Взимку 1695—1696 років перебувала в замку своєї дочки мадам де Гріньян; тут і померла. Похована у храмі Гріньяна. Під час Великої французької революції могила була розкрита, останки знищені.

Отель де Карнавале

«Листи»

[ред. | ред. код]

Мадам де Севіньє дуже болісно переносила розлуку з донькою, яка після одруження переїхала до Провансу), і протягом майже тридцяти років вела з нею листування (три-чотири листи на тиждень). Крім того, серед її адресатів — Менаж, її родич Бюссі-Рабютен, її близький друг Арно де помпонами. Бюссі-Рабютен включив кілька її листів у власні мемуари (1696). Перше окреме видання листів вийшло в 1726. В 1754 р. вийшла велика добірка з 772 листів. На сьогоднішній день відомо 1120 листів мадам де Севіньє, авторство частини з яких сумнівне (оригінали збереглися лише в незначній мірі). У листах проявилася висока начитаність авторки — мадам де Севіньє знала твори Рабле та Монтеня, Мадлен де Скюдері і Ла Кальпренеда, п'єси Корнеля і Расіна, історичні твори Тацита, книги італійських письменників (Аріосто та Тассо) та твори французьких богословів.

Листи різноманітні за змістом і інтонацією: іноді вони нагадують світську і, ширше, газетну хроніку; з них можна дізнатися про процес Ніколя Фуке, про смерть Франсуа Вателя, про одруження герцога Лозена. Стиль листів часом пов'язаний з преціозністю та галантною традицією, але відображає також вплив картезіанства та янсенізму. Глибокий психологізм листів мадам де Севіньї співзвучний головному твору її подруги мадам де Лафаєтт — «Принцеса Клевська».

Замок Роше в Бретані. Мадам де Севіньє поїхала сюди у весільну подорож і згодом нерідко жила у родинному замку

Листи мадам де Севіньє і Марсель Пруст

[ред. | ред. код]

В романі Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу» листи мадам де Севіньє відіграють важливу роль. Це не лише улюблене чтиво бабусі й матері головного героя Марселя. Листи часто цитуються, створюючи додаткову ауру навколо родинних стосунків у романі й ідеалізуючи родинне спілкування в минулому.

Література

[ред. | ред. код]
У Вікіджерелах є
  • Jean Choleau, Le Grand Cœur de Madame de Sévigné, Vitré, Unaviez Arvor, 1959.
  • Roger Duchêne, Madame de Sévigné ou la chance d’être femme, Fayard, 1982, rééd. 2002.
  • Дезен Н. А. Проблема жанра и традиции в письмах Мари де Севинье (о французском эпистолярном жанре XVII в.) // Вестник МГУ. Сер.9. Филология. 1988. № 3. С.69-75.
  • Fritz Nies, Les lettres de Madame de Sévigné, Conventions du genre et sociologie des publics, Paris, Honoré Champion, 1992.
  • Roger Duchêne, Naissances d'un écrivain: Madame de Sévigné. — P.: 1996.
  • Roger Duchêne, Chère Madame de Sévigné. — P.: 2004.
  • Benedetta Craveri, L’Âge de la conversation, Paris, Gallimard, 2002.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  6. ↑ а б в г Archief Guido Gezelle

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марі_де_Севіньє&oldid=40426552