Мехатроніка
Мехатро́ніка (рос. мехатроника, англ. mechatronics, нім. Mechatronik) — галузь науки і техніки, заснована на синергетичному об'єднанні вузлів точної механіки з електронними, електротехнічними і комп'ютерними компонентами, що забезпечують проєктування і виробництво якісно нових модулів, систем і машин з інтелектуальним управлінням їх функціональними рухами. Мехатроніка є своєрідною сучасною філософією проєктування складних керованих технічних об'єктів.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Термін «мехатроніка» введений японцем Тецуро Моріа (Tetsuro Moria), старшим інженером компанії Yaskawa Electric, у 1969 році. Ця назва отримана комбінацією слів «МЕХАніка» і «елекТРОНІКА». Незважаючи на наявність стандартного визначення, мехатроніка залишається дещо спірним поняттям. Часто цей термін використовують в значенні електромеханіка, що є спірним, але допустимим.
Завдання мехатроніки як науки полягає в інтеграції знань з таких раніше відособлених областей, як прецизійна механіка і комп'ютерне керування, інформаційні технології і мікроелектроніка. На стиках цих наук і виникають нові ідеї мехатроніки. Науково-технічне рішення можна вважати мехатронним, якщо компоненти не просто взаємодіють один з одним, але при цьому утворена система має нові властивості, які не були властиві її складовим.
Мехатронний підхід до проєктування гірничого обладнання полягає в тому, що при проєктуванні складного гірничого обладнання такі об'єкти повинні створюватися як органічні цілісні електро-механо-гідро-електронні технічні системи, що включають електронно-комп'ютерну апаратуру автоматизованого управління.
Мехатроніка вже увійшла не лише до професійного, але і у повсякденне життя сучасної людини. Адже і домашні побутові машини, і трансмісії нових автомобілів, і цифрові відеокамери, і дисководи комп'ютерів побудовані на мехатронних принципах. Відповідні технології використовуються в екзоскелетах, наприклад, для генерації електроенергії під час ходьби.[1]
Останнім часом декількома компаніями (включаючи Google) активно ведуться роботи зі створення автомобіля без водія, автомобіля керованого комп'ютером[2]. В експериментах беруть участь десятки автомобілів різних класів. За даними Google їх автомобілі станом на липень 2018 року в автономному режимі проїхали майже 13 млн кілометрів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Слюсар, В.И. (2018). Тактический экзоскелет как антенная система (PDF). Зб. матеріалів VI міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми оординації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ. – 2018. – C. 139 - 140. doi:10.13140/RG.2.2.16203.03362. Архів оригіналу (PDF) за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
- ↑ On the Road — Google Self-Driving Car Project https://www.google.com/selfdrivingcar/where/ [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Див. також[ред. | ред. код]
- Мікроелектромеханічні системи
- Синергетика
- Автоматизація
- Робототехніка
- Андроїд
- Нанотехнології
- Nanocar
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Мехатроніка в галузевому машинобудуванні: навч. посіб. / Б. В. Орловський. — Київ: КНУТД, 2018. — 416 с. — ISBN 617-7506-11-8.