Миколай VII Радзивілл
| Миколай VII Радзивілл | |
|---|---|
| Mikalojus Radvila | |
 | |
| Народився | бл. 1546 Новогрудок, Велике князівство Литовське |
| Помер | 18 грудня 1589 Новогрудок |
| Підданство | Новогрудок |
| Національність | литвин |
| Діяльність | політик |
| Посада | Новогрудський воєвода[d][1], Мозирський старостаd[2], учасник виборів короля Польщіd, Ловчий великий литовський[3] і староста Мерецькийd |
| Конфесія | кальвінізм |
| Рід | Радзивілли |
| Батько | Миколай Радзивілл[4] |
| Мати | Katarzyna Tomickad |
| Брати, сестри | Кшиштоф Радзивілл |
| У шлюбі з | Олександра Вишнивецька-Радзивілл[5][4] і Zofia Helena Hlebowicz Połońskad[4] |
| Діти | Юрій Радзивілл[4], Софія Радзивілd[4], Katarzyna Radziwiłłd[4], Q121886746?[4] і Q121886747?[4] |
 | |
Микола́ Радзиві́лл (лит. Mikalojus Radvila; бл. 1546— 18 грудня 1589, Вільнюс) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського.
Походив з аристократичного роду Радзивіллів. Старший син Миколая Радзивілла Рудого, великого гетьмана литовського, і Катаржини Томицької. Народився близько 1546 року. Здобув гарну домашню освіту. Водночас долучився до кальвінізму.
На чолі власних надвірних загонів брав участь у Лівонській війні з Московським царством. У 1564 році разом зі своїм батьком брав участь у перемозі над московитами в битві під Чашниками. У 1574 році отримав посаду ловчого великого литовського. Того року Миколаю Радзивіллу надано староство мозирське у пожиттєве володіння. Водночас оженився на представниці впливового рутенського (українського) роду Вишневецьких. 1577 року здобув мерецьке староство.
У 1578 році брав участь в битві з московським військом під Венденом, де Московії було завдано поразки. У 1579 році брав участь в облозі і взятті Полоцька польсько-литовською армією під орудою короля Стефана Баторія. Згодом, того ж року, Радзивілла було призначено воєводою Новогрудським.
У 1580 році брав участь в облозі Стефаном Баторієм Великих Лук, в 1581—1582 роках — в облозі Пскова. 1582 року після смерті дружини оженився на представниці білоруського роду Глібовичів. 1584 році після смерті батька розділив з Христофором родинні володіння. 1587 році підписав обрання ерцгерцога Максимілана австрійського королем Речі Посполитої. Помер у 1589 році.
Йому належали маєтки в Литві (Віжунов, Дубинки тощо), Белиці, Докудове, Ліпічна і Жирмуни в Лідському повіті, Мядель в Ошмянському повіті, Острів в Новогрудському повіті, Індура в Городенському повіті.
1. Дружина — Олександра, донька Івана Вишневецького;
2. Дружина — Олена, донька Івана Глібовича, великого канцлера литовського.
Діти:
- Юрій (1578—1613), каштелян трокський;
- Катерина, дружина: 1) Миколаю Нарушевича, каштеляна жмудського; 2) Петра Горайського, старости ушпольського;
- Софія (д/н—до 1604), дружина: 1) Юрія Ходкевича, старости жмудського; 2) Христофора Дорогостайського, маршалка великого литовського.
- Mikalojus Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
- Радзівіл Мікалай // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 494. — 788 с. — ISBN 985-11-0378-0.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 37.
- ↑ Радаман А. Патранальна-кліентальныя адносіны ў Новагародскім павеце і іх уплыў на палітыку і дзейнасць органаў шляхецкага самакіравання ў другой палове XVI – пачатку XVII ст. // Магнацкі двор і сацыяльнае ўзаемадзеянне (XV–XVIII стст.) / за ред. А. М. Янушкевіч — Мінск: 2014. — С. 289. — 442 с. — ISBN 978-985-7085-26-2
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 236.
- ↑ а б в г д е ж и Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
- ↑ Сліж Н. З дакументальнай спадчыны сям’і віленскага цівуна Шымка Мацковіча і Зафеі Паўлаўны: ад сямейных адносін да гісторыі дома Багдана Онкавіча ў Вільні // Białoruskie Zeszyty Historyczne — Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2018. — вип. 49. — С. 243. — ISSN 1232-7468