Міняйло Михайло Павлович
| Міняйло Михайло Павлович | |
|---|---|
| Народився | 18 жовтня 1925 Куземин |
| Помер | 28 листопада 1991 (66 років) Охтирка |
Миха́йло Па́влович Міня́йло (народився 18 жовтня 1925 року, с. Куземин, Охтирського району Сумської області — помер 28 листопада 1991 року, м. Охтирка) — народний майстер, різьбяр по дереву, член СХУ (1985).[1]
Навчався у сільській школі, освіта 7 класів, природне обдарування розвивав самостійно, без фахової освіти.
Під час Другої світової війни був розвідником, мав поранення, нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Орденом Слави ІІІ ступеня і п'ятьма медалями.[2]
У післявоєнні часи працював вибійником на шахтах Донбасу, слюсарем. В с. Куземин повернувся інвалідом ІІ-ї групи у 1961 році.
З 1969 року працював в Охтирському лісгоспзазі у сувенірному цеху, багато зробив для відродження художніх промислів на Сумщині.
Помер 28 листопада 1991 року.
Мистецький доробок майстра — понад 50 скульптурних композицій, складних, реалістичних, позначених епічно-романтичним настроєм.[3]
Улюблені теми: кобзарство, Київська русь, Велика вітчизняня війна, жанрово-побутова та анімалістична.
З 1970 року — учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок майстрів народного мистецтва.
Появу в різьбярстві талановитого майстра помічають мистецтвознавці, зокрема О. Чарновський[4] у книзі "Українська народна скульптура".[5][6]
У 1983 — 1984 — роботи експонувались на міжнародних виставках у Польщі, Австрії, Данії, Португалії, Швеції, Індії.
Персональної виставки в Україні не дочекався.[2]
"Лісова пісня" — 1971 р.
"Козак Мамай" — 1971 р.
"Кобзарі" — 1972 р.
"Поєдинок" — 1972 р."Перший урок" — 1974 р.
"Ковалі" — 1976 р.
"У чужому саду" — 1979 р.
"Біля брами" — 1981 р.
"Дума" — 1981 р.
"Двобій" — 1987 р.
"Подружились" — 1987 р.
"Ті, що зустрічають" — 1987 р.
"Втеча з полону" — 1989 р. та інші.
Роботи майстра зберігаються у музеях Запоріжжя, Харкова, Сумському художньому музеї ім. Н. Онацького (7 творів), Охтирському краєзнавчому музеї та Київському державному музеї українського народного декоративного мистецтва (30 творів).[2]
- ↑ Сумщина в іменах: енциклопедичний довідник. Суми: АС-Медіа, СДУ. 2003. с. 301.
- ↑ а б в Куницька М. Михайло Міняйло. На пошану Охтирському різьбяреві // Народне мистецтво. — 1998. — № 1—2. — С. 56—58: фото.
- ↑ Художники Сумщини: Альбом Сумської організації НСХУ. Суми: Собор. 2006. с. 151. ISBN 966-7164-52-7.
- ↑ https://lnam.edu.ua/files/Academy/nauka/visnyk/pdf_visnyk/31/42-50_Lupiy.pdf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Чарновський, О. (1976). Українська народна скульптура. Львів: Вища школа. с. 136.
- ↑ http://uartlib.org/allbooks/istoriya-ukrayinskogo-mistetstva/oleg-charnovskyj-ukrayinska-narodna-skulptura/. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- https://lnam.edu.ua/files/Academy/nauka/visnyk/pdf_visnyk/31/42-50_Lupiy.pdf [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- http://uartlib.org/allbooks/istoriya-ukrayinskogo-mistetstva/oleg-charnovskyj-ukrayinska-narodna-skulptura/ [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Міняйло Михайло Павлович // Рідний край (Виставка творів художників Сумщини): Каталог. — Харків, 1990. — С. 40: іл.
- Сумщина. Велика спадщина. Образотворче мистецтво. — Суми: ПФ Університетська книга, 2018. — С.186—187: кол. іл.
- Сучасне українське народне мистецтво. — К., 1976. — іл. 159.
- Чарновський О. Українська народна скульптура. — Львів: Вища школа, 1976. — 144 с..
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |