Охтирський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Охтирський район
Coats of arms of Ohtyrskij region.png Okhtyrskiy raion prapor.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Сумська область
Код КОАТУУ: 5920300000
Утворений: 1923 р.
Населення: 26 482 (на 1.02.2016)
Площа: 1284 км²
Густота: 21.4 осіб/км²
Тел. код: +380-5446
Поштові індекси: 42700—42768
Населені пункти та ради
Районний центр: Охтирка
Селищні ради: 1
Сільські ради: 22
Смт: 1
Села: 91
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 42700, м. Охтирка, вул. Київська, 1, 2-21-50
Веб-сторінка: Охтирська РДА
Голова РДА: Коваль Анатолій Іванович
Голова ради: Кірічко Сергій Борисович
Див. також статтю: Охтирський (значення).

Охтирський район — район Сумської області України. Районний центр — місто Охтирка.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Охтирський район розташований у північно-східній частині України. Межує з Тростянецьким, Великописарівським, Лебединським районами Сумської області; Котелевським, Зіньківським районами Полтавської області; Богодухівським, Краснокутським районами Харківської області.

Територія району складає 128,7 тис. га., до складу якої входять 22 сільські ради, які об'єднують 1 селище міського типу та 91 село.

Населення — близько 80,9 тис. чоловік.

По території району протікають річки: Ворскла, Охтирка, Олешня, Хухра, Грунь, Буймер, Гусинка, Ташань, Кринична.

Історія[ред.ред. код]

Територія району була заселена здавна.

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли близько 3000 років тому. Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів. В період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами.

Датою заснування Охтирки вважається 29 вересня 1641 року, коли поляки, на місці старослов'янського городища на горі Охтир, заклали прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської засічної лінії.[1] За російсько-польською угодою 1647 року Охтирщина відійшла до Росії. Подальший розвиток пов'язаний з масовим переселенням жителів Подніпров'я на південно-східні окраїни Російської держави. З часу свого виникнення й до першої половини XVIII століття Охтирщина відігравала роль військово-стратегічного пункту на південно-східному кордоні Російської держави. Після ліквідації полкового устрою 1765 року Охтирщина стала провінцією Слобідсько-Української губернії, 1780—1796 — Охтирського повіту Харківського намісництва.

Згідно з Постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету про зміни старої системи районування в Україні 7 березня 1923 року утворився Охтирський район, який на той час увійшов до Харківської губернії.

В 20-30-х роках минулого століття проходили багаторазові зміни кількості та складу районів на території України. Утворились округи, в тому числі й Охтирський. Потім знову ця територія стала районом. 9 лютого 1932 року Охтирський район згідно з Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету увійшов до складу області. А 10 січня 1939 року згідно з Указом Президії Верховної ради СРСР була утворена Сумська область, якій передали Охтирський район.

У 1959 році був ліквідований Грунський район Сумської області, територія якого передана Охтирському району. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 грудня 1962 року укрупнились райони Сумської області, в результаті чого до складу Охтирського району увійшли Великописарівський і Тростянецький райони. А 1 грудня 1964 року знову відновився Тростянецький район, за цим 8 грудня 1966 року — Великописарівський.

У січні 1963 року уточнилась назва району і українською він став називатися Ахтирський, а районний центр з Охтирки став Ахтиркою. Але в грудні 1966 року відновилася стара назва і район знову став Охтирським.

На референдумі 01 грудня 1991 року понад 90 % жителів Охтирщини підтримали Незалежність України.

Економіка[ред.ред. код]

На момент утворення в Охтирському районі була добре розвинута мережа дрібної та кустарно-ремісничої промисловості. В районі налічувалось зайнятих осіб в дрібній та кустарно-ремісничій промисловості — 599 осіб.

Економіка району початку 20-х років XX століття характеризується утворенням державного сектору промисловості як наслідку проведення націоналізації власності.

На території району, в час його утворення, налічувалось 77 населених пунктів. Населення становило 34 тисячі осіб.

Голодомор 1933 року не обминув також і Охтирський район. Особливо лютував він у селах Розсохувате, Ясенове, Розкопи, Хухра та інших. Він забрав тисячі селянських жителів.

Значні зміни на селі відбулися після організації машинно-тракторних станцій. У 1935 році в районі вже працювало 17 тракторних бригад.

У 1939 році була утворена Сумська область, до складу якої увійшов і Охтирський район. Села міцніли, розвивались, а разом з ними розвивались колективні господарства.

Німецько-фашистська окупація завдала величезних збитків економіці району. Усі колективні господарства були пограбовані, сільськогосподарська продукція та худоба вивезені до Німеччини.

Незважаючи на страшну посуху 1946 року, самовіддана праця селян по відбудові колгоспів уже в перші повоєнні роки призвела до відчутних результатів. Проте, голоду в 1947 році уникнути не вдалося. У 1948 році було освоєно довоєнні посівні площі, відроджено тваринницьку галузь.

Після війни на території району відновились пошуки корисних копалин. Вже на кінець п'ятидесятих років геологи виявили поблизу сіл Качанівка, Рибальське, Хухра перспективні поклади нафти та газу. Від 1961 року на базі цих родовищ почав працювати Охтирський нафтопромисел. У 1977 році на нафтопромислі розпочато промисловий видобуток високоякісної нафти з девонського горизонту.

1978 року на базі компресорного цеху Охтирського нафтогазовидобувного управління було створено Качанівський газопереробний завод. У 1979 році до Качанівського ГПЗ було приєднано Глинсько-Розбішівські компресорні станції Полтавського нафтогазовидобувного управління. Зараз це — бюджетоутворююче підприємство району — підрозділ ПАТ «Укрнафта».

Подальшого розвитку набуло і сільське господарство району. В 70-х роках спостерігався особливо активний розвиток колгоспів, їх укрупнення. Завдяки запровадженню прогресивних технологій по переозброєнню сільського господарства в цілому район досяг високих показників. Він вийшов у число передових не тільки в області, а й в Україні. В 2000-х роках сільгосппідприємства приватної форми власності продовжували укрупнюватися. Значного розвитку здобули ПрАТ «Сад», ПСП «Комишанське», ПСП «Піонер». В районі також працюють підрозділи агропромислових корпорацій — «Лотуре-Агро» (території Куземинської, В'язівської, Рибальської, Чернеччинської сільських рад) та Хухрянської філії «Райз-Максимко» (території Хухрянської, Кардашівської, Бугруватської, Пологівської, Бакирівської сільських рад).

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіально поділяється на 1 селищну та 22 сільських рад, які об'єднують 92 населені пункти та підпорядковані Охтирській районній раді[2].

Релігія[ред.ред. код]

На території району зареєстровано 17 релігійних громад. 12 із них належать Московському патріархату, а 5 — Київському. В селі Олешня в 1994 році відкрито новозбудовану Свято-Покровську церкву. Крім цього, церкви працюють в селах Ясенове, Куземині, Груні. В решті населених пунктів, де зареєстровані громади, діють молитовні будинки.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Однією з найзначніших археологічних пам'яток в районі є Більське городище, яке відноситься до VII століття до нової ери. Знаходиться воно поблизу нинішнього села Куземин. Його досліджував ще в давнину мандрівний древньогрецький вчений Геродот і дійшов висновку, що це є не що інше, як давнє місто Гелон. Є припущення, що задовго до скіфів тут існувала досить розвинена цивілізація. В наш час на городищі велись розкопки в 1906 році істориком В.Городцовим. При цьому зібрано вражаючу колекцію, яка підтверджувала, що це — частина держави гелонів. У 1954 році експедиція Харківського університету під керівництвом Б. Шрамка відновили розкопки. Тоді були знайдені медичні скальпелі, подібні до сучасних, печі для виплавляння міді, випалювання посуду, кузня з гранітним ковадлом, зброя, спорядження для коней.

На території району є досить багато курганів. Деякі з них досліджувались. Зокрема, у «Крашевських» могилах біля села Кудрявого при розкопках знайдено скіфський інвентар.

Археологічна експедиція Київського інституту археології вела розкопки курганних могильників біля села Журавне. Їх поява датується ХІ-м століттям. Там знайдено залізні вироби: ножі, браслети, скроневі підвіски, кілька амулетів, вироби зі срібла.

У п'яти кілометрах на північ від Охтирки біля села Чернеччина в 1654 році був заснований Троїцький монастир. Стояв він на мальовничій надворсклянській горі. Наприкінці XIX століття монастир був одним із найбільших у Російській імперії, а величчю та красою поступався лише славнозвісному Святогорському. В 1990-х від нього залишалась лише прострелена в роки війни дзвіниця. В 2000-х було проведено її реконструкцію, побудовано інші приміщення. Монастир діє під керівництвом о. Сімеона (УПЦ МП).

Архітектурними пам'ятками дерев'яного зодчества є П'ятницька церква в селі Бакирівка, збудована в 1801 році — перебуває в аварійному стані, та церква в Журавному, яка відноситься до XVII століття (відома тим, що при будівництві її не використовувався жоден цвях). Відновлена без дотримання первісного вигляду в 2000-х.

В селі Климентове біля річки Ворскла збереглись рештки старого водяного млина, збудованого у XVIII столітті. Це теж архітектурна пам'ятка.

Відомі люди[ред.ред. код]

В районі проживали п'ять Героїв Соціалістичної Праці: М. Д. Голець з Будного, Г. Н. Самохіна з Чупахівки, О. Г. Косовський та М. П. Рубан з В'язового і М. І. Храпач з Малої Павлівки. За подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєні 6 уродженців району: А. М. Діхтяренко з Груні, С. І. Долгий з Олешні, Г. К. Задорожний зі Старої Іванівки, М. В. Пилипенко з Чернеччини, В. П. Симон з В'язового, В. Д. Шаренко з Куземина.

В селі Горяйстівка народився і працював до війни легендарний герой штурму останнього оплоту фашизму — Рейхстагу О. П. Берест, який разом з Єгоровим і Кантарія водружав Прапор Перемоги над Рейхстагом.

У селі Грунь народився видатний український письменник-гуморист Остап Вишня (П. М. Губенко 1888—1956 рр.) та його брат, теж відомий сатирик-гуморист Василь Чечвянський (В. М. Губенко 1888—1938 рр.).

Приміське село Чернеччина — батьківщина відомого українського поета-партизана П. М. Воронька (1913—1988 рр.).

З іменем письменника Івана Багряного (1906—1963 рр.) пов'язана історія села Куземин. Тут жили його батьки, в дитинстві і юності деякий час проживав і майбутній письменник. Іван Багряний був в'язнем сталінських таборів, потім емігрував і проживав у США та Німеччині. У своїх творах («Сад Гетсиманський», «Тигролови» та інші) він розповів про страхіття ГУЛЛагів. Йому посмертно присвоєно Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

В селі Лутище 1922 року народилась заслужена артистка УРСР Л. І. Рудик. У двадцятих роках на Чупахівському цукрозаводі працював майбутній член-кореспондент АН СРСР, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби, тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії і шести державних премій, конструктор танків М. Л. Духов.

У селі Буймерівці на колишній території будинку відпочинку «Буймерівський» встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку. Автор і час встановлення невідомі.

На місцях завершальних боїв Курської битви, на землях колишнього радгоспу «Ударник», у 1966 році споруджено меморіальний комплекс «Курган Бойової Слави» (автори: скульптор Н.Дерегус, архітектор Б.Бердник).

Політика[ред.ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Охтирського району були створені 34 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 63,16 % (проголосували 13 721 із 21 725 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 47,37 % (6 499 виборців); Юлія Тимошенко — 16,85 % (2 312 виборців), Олег Ляшко — 16,64 % (2 283 виборців), Анатолій Гриценко — 6,21 % (852 виборців), Сергій Тігіпко — 3,16 % (433 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,94 %.[3]

Примітки[ред.ред. код]

Лебединський район Тростянецький район Тростянецький район
Полтавська область
(Гадяцький район)
Великописарівський район
Полтавська область
(Зіньківський район)
Полтавська область
(Котелевський район)
Харківська область
(Краснокутський район)