Найджел Фарадж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Найджел Фарадж
англ. Nigel Paul Farage
Ім'я при народженніангл. Nigel Paul Farage
ПрізвиськоMr. Brexit[1]
Народився3 квітня 1964(1964-04-03)[2][3] (60 років)
Фарнборо, Бромлі, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія[4]
Країна Велика Британія
Діяльністьполітик, автобіограф, commodity broker, речник, диктор, терорист
Alma materДалідж-колледжd
Знання мованглійська
ЗакладDrexel Burnham Lambertd, Crédit Lyonnaisd, Refcod і Natixisd
ПосадаЧлен 59-го парламенту Сполученого Королівстваd[5]
ПартіяReform UKd[1]
КонфесіяАнгліканська церква і англіканство
БатькоGuy Oscar Justus Faraged[6]
У шлюбі зKirsten Faraged[7]
IMDbID 2234341
Сайтnfarage.com

Найджел Пол Фераж (англ. Nigel Paul Farage; нар. 3 квітня 1964(19640403), Даун[en], Кент, Англія) — британський політик — засновник і колишній лідер Партії Незалежності Сполученого Королівства (UKIP)[8], нинішній лідер Брекзіт партії. З 2010 по 2015. З 1999 року є членом Європейського парламенту, співголова фракції «Європа свободи та демократії».

Біографічна довідка

[ред. | ред. код]

Він закінчив Dulwich College. З 1982 Фераж працював у різних брокерських компаніях і товарно-сировинних ринках, у тому числі на Лондонській біржі металів. Він вів власну брокерську діяльність з початку 90-х років до 2002 року. Фераж брав активну участь у Консервативної партії, однак пішов з неї у 1992, коли уряд Джона Мейджора підписав Договір про утворення Європейського Союзу у Маастріхті. У 1993 році він став одним із засновників євроскептичної Партії незалежності Сполученого Королівства і був великим противником введення Євровалюти.

У 2014 році Найджел Фераж отримав титул «Британець року» газетою The Times.[9]

У липні 2016 року він був великим прихильником успішної кампанії виходу з ЄС під час Британського Європейського референдуму.[10] 4 грудня 2018 року, Найджел Фераж оголосив про вихід з Партії Незалежності Сполученого Королівства, після рішення лишити Джеральда Баттена главою партії. Фераж пояснив це рішення тим, що «ця партія не те, що потрібно Британії для виходу з ЄС.»[11]

З 13 лютого 2019 року є членом партії Брекзіт у Парламенті Європейського Союзу.[12] З 22 березня 2019 року, після відставки Катерини Блейклок офіційно визнаний лідером Брекзіт партії.[13]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б https://www.tagesschau.de/ausland/europa/farage-wahl-grossbritannien-100.html
  2. Kellner P. Encyclopædia Britannica
  3. Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  4. https://news.sky.com/story/from-ukip-maverick-to-self-proclaimed-peoples-army-leader-everything-you-need-to-know-as-nigel-farage-announces-general-election-bid-13147268
  5. https://candidates.democracyclub.org.uk/data/export_csv/?field_group=results&election_date=2024-07-04
  6. https://www.bbc.co.uk/news/uk-politics-20543513
  7. https://www.bbc.com/news/uk-politics-38879101
  8. Goldsmith, Rosie (4 грудня 2012). Profile: Nigel Farage, leader of UKIP. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 10 лютого 2020.
  9. Man of the Moment (англ.). ISSN 0140-0460. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 10 лютого 2020.
  10. Bennett, Asa (24 червня 2016). Nigel Farage has earned his place in history as the man who led Britain out of the EU. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 27 червня 2016. Процитовано 10 лютого 2020.
  11. Farage, Nigel (4 грудня 2018). With a heavy heart, I am leaving Ukip. It is not the Brexit party our nation so badly needs. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
  12. Farage, Nigel (2019T04:54). The UK’s Brexit negotiator is talking about a long delay to Article 50. The establishment are betraying Brexit. I am now sitting as an MEP for The Brexit Party in the European Parliament. Sign up to http://TheBrexitParty.org  below!. @Nigel_Farage (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 10 лютого 2020.
  13. Nigel Farage back as Brexit Party leader. BBC News (брит.). 22 березня 2019. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 10 лютого 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]