Партія незалежності Сполученого Королівства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Партія незалежності Сполученого Королівства
англ. United Kingdom Independence Party
Логотип
Засновник: Алан Скід
Дата заснування: 3 вересня 1993
Ідеологія: Британський націоналізм
Націонал-консерватизм
Євроскептицизм
правий популізм[1][2].
Молодіжна організація: Young Independence
Кількість членів: 26,447(грудень 2018)[3]

Партія незалежності Сполученого Королівства (англ. United Kingdom Independence Party) — політична партія Великої Британії, що вимагає виходу країни з Євросоюзу і дотримується консервативних поглядів. Головний офіс розташовано у Ньютон-Аббот у Девонширі.

Партія об'єднує 12 регіональних організацій Британії. На останніх за часом виборах до Європарламенту у 2009 році партія виступала за створення робочих місць у Великій Британії безпосередньо для британців, за посилення імміграційної політики у Великій Британії і Євросоюзі в цілому, за розширення зовнішніх торгових зв'язків, за обов'язкове проведення референдуму щодо Конституції ЄС або будь-якого аналогічного документу. Крім того, партія закликала віддати свої голоси за неї з метою висловити протест уряду (The Government is determined not to allow your voice to be heard. A vote for UKIP is a vote to say 'No' loudly and clearly).

Партія була заснована в 1993 році істориком Аланом Скедом і закликала до виходу Великої Британії з Євросоюзу. У партію перейшли деякі члени правлячої Консервативної партії, в якій існували серйозні розбіжності щодо майбутнього фунта стерлінгів після «чорної середи». У 1999 році партія отримала 3 депутатських місця на виборах до Європарламенту, але незабаром один з депутатів після виниклих розбіжностей вийшов з партії.

Незважаючи на певну популярність в суспільстві, партія не представлена ​​в Палаті громад через існування у Великій Британії мажоритарної виборчої системи. Водночас, членами партії є два члени Палати лордів. Крім того, на виборах до Європарламенту 2009 року партія отримала 16,5 % голосів (на 0,8 % більше, ніж правлячі лейбористи) і провела в Європарламент 13 депутатів, серед яких — колишній президент партії Найджел Фарадж. У 2010 році партія отримала 3,1 % голосів і жодного місця в Палаті громад на чергових парламентських виборах.

2015 року лідер партії Найджел Фарадж закликав нідерландців проголосувати на референдумі проти ратифікації Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною.[4]

В основному, партія привертає до себе протестний електорат. Політичні коментатори вважають партію право-популістською[1][2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Nordsieck, Wolfram (2017). United Kingdom. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 9 March 2019. 
  2. а б Abedi & Lundberg 2009, p. 72; Jones 2011, p. 245; Dolezal 2012, p. 142; Liebert 2012, p. 123; Art 2011, p. 188; Driver 2011, p. 149.
  3. Loft, Philip; Dempsey, Noel; Audickas, Lukas (9 August 2019). Membership of UK political parties. parliament.uk. Архів оригіналу за 22 June 2019. Процитовано 18 September 2019. 
  4. Лідер UKIP агітуватиме у Нідерландах проти Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Deutsche Welle. — 2016. — 28.02.
  • Abedi, Amir; Lundberg, Thomas Carl (2009). Doomed to Failure? UKIP and the Organisational Challenges Facing Right-Wing Populist Anti-Political Establishment Parties. Parliamentary Affairs 62 (1): 72–87. doi:10.1093/pa/gsn036. 
  • Jones, Owen (2011). Chavs: The Demonization of the Working Class. London: Verso. ISBN 978-1-84467-804-4. 
  • Dolezal, Martin (2012). Restructuring the European Political Space: The Supply Side of European Electoral Politics. У Kriesi, Hanspeter; Grande, Edgar; Dolezal, Martin; Helbling, Marc; Höglinger, Dominic; Hutter, Swen; Wüest, Bruno. Political Conflict in Western Europe. Cambridge University Press. с. 127–50. ISBN 978-1-107-02438-0. 
  • Driver, Stephen (2011). Understanding British Party Politics. Cambridge: Polity Press. ISBN 978-0-7456-4078-5. 
  • Art, David (2011). Inside the Radical Right: The Development of Anti-Immigrant Parties in Western Europe. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-49883-8. 
  • Liebert, Ulrike (2012). Civil Society, Public Sphere and Democracy in the EU. У Eriksen, Erik Oddvar; Fossum, John Erik. Rethinking Democracy and the European Union. Abingdon: Routledge. с. 112–42. ISBN 978-1-136-49090-3. 

Посилання[ред. | ред. код]