Огоновський Любомир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Огоновський.
Любомир Огоновський
 Сотник
Загальна інформація
Народження25 червня 1891(1891-06-25)
с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область
Смерть6 листопада 1955(1955-11-06) (64 роки)
Філадельфія, США США
Alma MaterЛНУ ім. І. Франка
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Рід військЖандармерія УГА
Командування
комендант жандармерії 3-го корпусу УГА

Любомир (Людомир) Огоновський (25 червня 1891, с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 6 листопада 1955, м. Філадельфія, США) — військовий діяч, один із організаторів Листопадового чину 1 листопада 1918 у Львові, сотник УГА. Небіж прем'єра ЗУНР Костя Левицького[1], академіка Польської академії знань Омеляна Огоновського.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 25 червня 1891 року в містечку Нижневі (тепер Тлумацького району, Івано-Франківської області). Син вчителя Петра Огоновського[2] гербу Огоньчик[3] та Марії з дому Левицької гербу Рогаля[4]. Закінчив ґімназію у Львові, згодом університет. Родина Огоновських проживала якийсь час перед утворенням ЗУНР на 1-му поверсі будівлі страхового товариства «Дністер» у Львові.[1]

Під час Першої світової війни служив в 58-у Станіславівському полку піхоти армії Австро-Угорщини, мав звання четаря і воював на різних фронтах. Наприкінці війни був направлений на службу у військовій поліції Львова, у зв'язку з пораненням.

В 1918 році один із організаторів Центрального Військового Комітету, опрацьовував план повстання у Львові. Троє військовиків у величезній таємниці готували переворот, починаючи від 19 жовтня 1918 року — це Петро Бубела, Любомир Огоновський і Дмитро Паліїв[5].

За спогадами дружини Л. Огоновського, був ініціатором створення комітету :

Любомир (Огоновський) мав з поручником Бубелою перші таємні сходини в свойому помешканні, присягли на хрест таємницю-секрет. Нараджувалися, кого з певних українських старшин втаємничити в ці справи.[1]

Під час Листопадового чину командував роззброєнням військової поліції Львова. В Українській Галицькій Армії був комендантом жандармерії 3-го корпусу.

Від серпня 1941 року комендант української допоміжної поліції у м. Львові, пізніше комісар 5-го комісаріату. Як і вся львівська поліція, включений до дивізії «Галичина». У березні 1945 року тяжко поранений під Віднем.

Помер 6 листопада 1955 року в Філадельфії, США.

Родина

[ред. | ред. код]

Син Петра Огоновського, небіж Олександра, Омеляна, Іларія Огоновських та Костя Левицького.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 року на Західних землях України… С. 27
  2. ↑ Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 року на Західних землях України… С. 267
  3. ↑ Шашкевичіяна. — 1988. — Ч. 11(42-43)
  4. ↑ Володимир з роду Огоновських
  5. ↑ Борис Козловський. Хто ж насправді був героєм Листопадового чину?. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 1 грудня 2012.

Література

[ред. | ред. код]
  • Михайло Косів. Воскресають лиш там, де є могили.— «Дзвін», № 6, 1990.
  • Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл. ISBN 5-325-00302-X
  • Українська Галицька Армія. Матеріали до історії, том І — Вінніпег, 1958.— С. 661.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Огоновський_Любомир&oldid=39976628