Пам'ятник Тарасові Шевченку (Личаків)
| Перший памʼятник Шевченкові у Львові | |
|---|---|
 | |
|
49°50′13″ пн. ш. 24°03′47″ сх. д. / 49.83722222002777613° пн. ш. 24.06305556002777735° сх. д.Координати: 49°50′13″ пн. ш. 24°03′47″ сх. д. / 49.83722222002777613° пн. ш. 24.06305556002777735° сх. д. | |
| Тип | пам'ятник |
| Статус спадщини | пам'ятка монументального мистецтва України місцевого значенняd |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Львів |
| Автор проєкту | Павло Максим |
| Скульптор | Чайка Яків Ілліч |
| Матеріал | бронза |
| Засновано | 1960 |
| Встановлено | 1960 |
  Пам'ятник Тарасові Шевченку (Личаків) (Львів) | |
 | |
 Пам'ятник Тарасові Шевченку у Вікісховищі | |
Перший пам'ятник Тарасові Шевченку у Львові було встановлено на подвір'ї середньої загальноосвітньої школи № 63.
Автор цієї скульптури — заслужений діяч мистецтв УРСР, відомий в Україні скульптор Яків Чайка. Про дозвіл на встановлення пам'ятника клопотали і батьки, і вчителі. Навесні 1960 року розпочалися роботи зі встановлення погруддя. Робітник Львівської кераміко-скульптурної фабрики Петро Максим встановлював пам'ятник майже тиждень. Це був подарунок вдячного батька (у школі навчалися три його доньки — Віра, Надія, Любов).
Пам'ятник Кобзареві постав на шкільному дворі на початку березня 1960-го року. Із погруддя Тараса зняли покривало — і новенький пам'ятник став окрасою не лише школи, але й усього району — адже був першим у місті. Після «Заповіту» привітальне слово виголосив директор СЗШ № 63 Базильов Федір Степанович, а відтак — учителі мовники і викладач географії Наливайко Василь Андрійович. Цей вчитель доклав особливих зусиль, щоб партійні посадовці дали згоду на увінковічнення Тараса Шевченка. Біля погруддя ріс невеликий садок — « український куток»: учителі та учні там садили квіти.
1965-го року погруддя перенесли на теперішнє місце — на «лицьову» частину школи.
1970-го року учасники краєзнавчої експедиції під керівництвом учителя української мови і літератури Ольги Павлівни Гончар побували у Каневі. Там на могилі Шевченка вони взяли гілочку з Тарасової верби і бережно привезли до Львова. Гілку спочатку посадили у родючий ґрунт на городі Ольги Павлівни, а після того, як вона вкорінилася її урочисто висадили біля погруддя Кобзаря. Право посадити Тарасову вербу виборола тодішня восьмикласниця Стефанія Татусько (нині — вчитель української мови та літератури Стефанія Ярославівна Тарапацька).
У 70-х роках тотальна русифікація та ідеологічний тиск на все прогресивне і патріотичне витіснили відносну хрущовську відлигу. У ті роки тодішній директор 63 школи, Петро Іванович Яцина не раз отримував зауваження від влади за квіти покладені біля погруддя, але вони з'являлися знову і знову.
1972-го року — під час Шевченківських днів — учні прийшли до школи у вишиванках. За це їм оголосили догану і виключили з комсомолу. Потім хтось з партійців захотів знести пам'ятник Тарасові Шевченку проте треба віддати належне педагогічному та батьківському колективам СЗШ № 63 які титанічними зусиллями врятували погруддя від неминучої ліквідації.
Уже кілька років заслужений вчитель України, учитель української мови і літератури Ольга Павлівна Гончар займається реконструкцією пам'ятника Шевченка.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт СЗШ № 63 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Шкільний Кобзар[недоступне посилання з червня 2019]
Див. також[ред. | ред. код]
| ||||||||