Перлик Іван Максимович

Іван Максимович Перлик
Підполковник  Полковник
Фото до 1900 р.
Загальна інформація
Народження	18 січня 1869 хут. Сметанна Лоза, Коломацької волості, Валківського повіту, Харківської губернії.
Смерть	25 листопада 1921 Полтава
Громадянство	→ УНР
Alma Mater	Казанське військове училищеd
Військова служба
Приналежність	→ УНР
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна Українсько-радянська війна
Командування
командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії УНР
Нагороди та відзнаки
Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Георгія

Перлик Іван Максимович (18 січня 1869 — † 25 листопада 1921, м. Полтава) — старшина Армії УНР, командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії, організатор антибільшовицького повстанського загону на Полтавщині.

Життєпис

Походив з дворян Харківської губернії, його предки та родичі були військовими. Отримав середню освіту в реальному училищі.

Служба в царській армії

По закінченню Казанського піхотного юнкерського училища (1889) був направлений підпоручиком у 20-й Східно-Сибірський стрілецький полк. Учасник російсько-японської війни, був поранений. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У наказі про нагородження написано:

«3 жовтня 1904 р., він, командуючи ротою 20-го Східно-Сибірського стрілецького полку, атакував разом з іншими частинами 19-го і 20-го Східно-Сибірських стрілецьких полків сильно укріплену ворожу позицію, яка знаходилася на південь від Путіловської сопки, і з бою оволодів ворожою батареєю, що знаходилася на позиції» .

У липні 1906 р. був призначений виконуючим обов’язки Кіренського повітового військового начальника (м. Кіренськ Іркутської губернії), а 26 вересня 1907 р. звільнений у відставку в чині підполковника .

По звільненню повернувся на батьківщину, де займався організацією сільського господарства у навколишніх селах і до війни очолював кооперативну спілку Харківської губернії.

З початком Першої світової війни був призваний у армію в резерв чинів при штабі Київського військового округу, командував батальйоном 357-го піхотного Євпаторійського полку, а наприкінці 1914 р. був призначений на посаду командира 258-го піхотного Кишинівського полку, сформованого з кадру 74-го піхотного Ставропольського полку (м. Умань Київської губернії). 21 січня 1915 р. потрапив у полон до австрійців, утримувався у таборі для військовополонених офіцерів Йозефштадт .

З січня 1916 р. входив до складу українського гуртка, що діяв у таборі, а після українізації табору з липня 1917 р. очолював управу організації «Громада полонених старшин-українців табору Йзефштадтського», у мемуарах його називають українським комендантом табору.

Як свідчив Йосип Мандзенко,

«З початком українського руху І.Перлик поставився до справи дуже ґрунтовно — наказав дати йому якнайбільше матеріалу з українознавства, замкнувся на кілька днів у кімнаті, а коли вийшов, то вже був добре національно обізнаним українцем».

Служба в армії УНР

15 лютого 1918 р. на чолі 25 офіцерів виїхав з Йозефштадта до Володимира-Волинського для формування 2-го козацько-стрілецького куреня, створюваного з військовополонених-українців. Формував у Володимирі-Волинському із полонених 1-у козацько-стрілецьку (Сіру) дивізію та став її першим командиром (за даними на 1 липня 1918 р.).

Павло Дубрівний називав його «душею організації». Ад'ютант штабу дивізії поручник Микола Бутович писав так:

«Начальник дивізії підполковник Іван Перлик був непересічної вдачі людина. На перший погляд — людина лагідної вдачі, ззовні мав вигляд українського степовика, з сірими очима й підстриженими вусами, як кремезний селянин від плуга. А насправді то був чоловік сильного характеру, упертий, завзятий та хоробрий. ... Не знати точно, з яких причин він залишив військову службу в ранзі підполковника і працював на півдні України в кооперації. З вибухом Першої світової мобілізувався і командував другочерговим полком. Під час одного з боїв попав у полон австро-угорський, але його хоробра поведінка під час бою так заімпонувала австрійцям, що йому було залишено його кавказьку шаблю, яку він тепер мав із собою.»

За гетьмана П. Скоропадського військовим командуванням було призначено нового комдива, а І. Перлик очолив 2-й стрілецько-козацький полк, але в серпні 1918 р. був зміщений від командування:

«Зроблено його ніби нервово-зворим та перевезено десь до відповідної лікарні, і то так несподівано й таємно, що про це довідалася дивізія щойно на другий день».

Після повернення на Лівобережну Україну боровся з більшовиками, очолюючи підпільну організацію з кількох повстанських загонів, які діяли у Харківській та Полтавській губерніях (псевдонім Гнат Ратиця).

У звіті Полтавського губернського відділу ҐПУ за 1.10.1921-1.10.1922 рр. зазначалося:

«Из наиболее интересных организаций в октябре прошлого года были ликвидированы следующие: Чутовский заговор под руководством бывшего царского полковника Ивана Перлика, свившего себе гнездо в селе Чутово Полтавского уезда и преследовавший цель вооруженного восстания против Советской власти на Украине. Эта подпольная организация, с петлюровской окраской, была настолько уверена в успехе своей контрреволюционной деятельности, что даже приступила к избранию тайного временного правительства на случай скорого свержения Советской власти на Украине. По этому делу были арестованы свыше 50 человек, захвачен штаб организации, обнаружены приказы, воззвания и проч. прокламации, обличавшие организацию контрреволюционной деятельности. По постановлению Коллегии Полтавской Губчека было ресстреляно 20 человек вместе с организатором и отаманом Перликом».

Страчений в Полтаві 25 листопада 1921 року.

Нагороди

Ордени:

• св. Анни 4-го ступеня (1904),
• св. Анни 3-го ступеня (1905),
• св. Георгія 4-го ступеня (1907).

Вшанування пам'яті

У місті Валки вулицю Мареєва перейменували на вулицю Отамана Перлика.

У місті Володимирі, Волинської області з 30 вересня 2022 року існує вулиця Івана Перлика.

Література

• Тинченко Я. «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» К; «Темпора» 2007
• Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
• Тинченко Я. Провідник сірожупанників / Ярослав Тинченко // Український тиждень. — 2013. — № 40. — С. 34-36.
• Провідник сірожупанників — Бойовий шлях організатора Сірожупанної дивізії та отамана повстанців на Лівобережній Україні Івана Перлика.
• Срібняк І. Культурно-Просвітній Гурток полонених офіцерів-українців у австрійському таборі Йозефштадт (серпень 1917 — лютий 1918 рр.) // Проблеми всесвітньої історії. К., 2016. № 2. С.187-202. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19933 ; http://ivinas.gov.ua/images/problemi_vsesv-0216.pdf