Сікоку
| Шікоку | |
|---|---|
| яп. 四国 | |
 | |
Карта  | |
| Географія | |
| 33°45′ пн. ш. 133°30′ сх. д. / 33.750° пн. ш. 133.500° сх. д. | |
| Континент | Азія |
| Місцерозташування | Регіон Шікоку[d] |
| Акваторія | Внутрішнє Японське море, Тихий океан |
| Група островів | Японський архіпелаг і чотири головних острова Японіїd |
| Площа | 18 297,32 ± 0,01 км²[1] |
| Довжина | 225 км |
| Найвища точка | 151 м[2] і 1982 м |
| Країна | |
 Японія | |
| Адм. одиниця | Японія |
| Населення | 3 845 534 осіб (2015) |
  Шікоку Шікоку (Японія) | |
 | |
 Сікоку у Вікісховищі | |
Шіко́ку (яп. 四国, しこく, МФА: [ɕi̥koku̥ (ші-ко-ку)], дослівно «чотири провінції») — найменший з чотирьох великих островів Японського архіпелагу. З півночі, сходу й заходу омивається Внутрішнім японським морем, а з півдня — Тихим океаном. Названий на честь чотирьох провінцій острова — Ава, Ійо, Санукі й Тоса. У другій половині 19 століття вони були перетворені на чотири префектури — Токушіма, Ехіме, Каґава й Кочі. Слово «Шікоку» має подвійне смислове навантаження. У вузькому значенні ним позначають лише острів Шікоку. У широкому значенні — регіон Шікоку (яп. 四国地方, しこくちほう, МФА: [ɕi̥koku̥ t͡ɕihoː]), який включає, окрім власне острова Шікоку, сусідні малі острови. У давнину регіон Шікоку входив до складу Південноморського краю.
Острів Сікоку поділений на 4 префектури. До другої половини 19 століття він поділявся на 4 провінції.
| ~ | 
|
|
Центр | Провінція | Площа, км² | Населення, ос. | Густота, ос./км² | Код |
|
Ехіме | 愛媛県 | Мацуяма | Ійо | 5677,55 | 1 444 742 | 254,5 | JP-38 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Каґава | 香川県 | Такамацу | Санукі | 1876,51 | 1 002 942 | 534,5 | JP-37 |
|
Коті | 高知県 | Коті | Тоса | 7105,13 | 781 862 | 110 | JP-39 |
|
Токусіма | 徳島県 | Токусіма | Ава | 4146,55 | 793 278 | 191,3 | JP-36 |
Площа Шікоку — 18 298,86 км²[3]. Рельєф острова переважно гористий. Гори, які простягаються з заходу на схід, ділять Шікоку на два субрегіони. Перший, північний, виходить до Внутрішнього японського моря, а другий, південний, — до Тихого океану. Найвищою точкою Шікоку є гора Ісідзуті (1982 м) у префектурі Ехіме. В районі узбережжя переважають рівнини, найбільшою з яких є Токушімська. Річна сітка острова густа. Йошіно є найбільшою водяною артерією острова, протяжність якої сягає 194 км.
Клімат Шікоку відрізняється від субрегіону. У північній частині переважає середземноморський, а у південній — субтропічний мусонний клімат.
Опади бувають частими, особливо влітку на час приходу тайфунів. Завдяки їм збагачуються ліси Шікоку, що вважаються одними з найзеленіших в Японії.
  | |
| Фізична карта Сікоку |
| ||
| Море Харіма | (播磨灘) | — префектури Токушіма та Каґава. |
| Море Хіучі | (燧灘) | — префектури Ехіме та Каґава. |
| Море Ійо | (伊予灘) | — префектура Ехіме. |
| Море Ува | (宇和海) | — префектура Ехіме. |
| Протока Наруто | (鳴門海峡) | — префектура Токушіма. |
| Протока Кії | (鳴門海峡) | — префектура Токушіма. |
| Протока Бунґо | (豊後水道) | — префектура Ехіме. |
| ||
| Затока Тоса | (土佐湾) | — префектура Кочі. |
| ||||
| Ішідзучі | (石鎚山) | — 1982 м; | префектура Ехіме. | ~ Найвищий пік Західної Японії |
| Цуруґі | (剣山) | — 1955 м; | префектура Токушіма. | |
| Камеґаморі | (瓶ヶ森) | — 1896 м; | префектури Ехіме та Кочі. | |
| Міуне | (三嶺) | — 1893 м; | префектури Токушіма та Кочі. | |
| Сасаґаміне | (笹ヶ峰) | — 1859 м; | префектури Ехіме та Кочі. | |
| ||||
| Рюо | (竜王山) | — 1060 м; | префектури Токушіма та Каґава. | |
| Йосікава | (吉野川) | — префектура Коті → префектура Каґава. |
| Докі | (土器川) | — префектура Каґава. |
| Нака | (那賀川) | — префектура Токусіма. |
| Сіґенобу | (重信川) | — префектура Ехіме. |
| Хідзі | (肱川) | — префектура Ехіме. |
| Монобе | (物部川) | — префектура Коті. |
| Нійодо | (仁淀川) | — префектура Коті. |
| сіманто | (四万十川) | — префектура Коті. |
| Рівнина Мацуяма | (松山平野) | — префектура Ехіме. |
| Рівнина Санукі | (讃岐平野) | — префектура Каґава. |
| Рівнина Токусіма | (徳島平野) | — префектура Токусіма. |
| Рівнина Коті | (高知平野) | — префектура Коті. |
Назва острова Сікоку походить від чотирьох «країн», провінцій, які розташовувались на ньому. Цими провінціями були Тоса, Ава, Санукі та Ійо. Остання була однією з найважливіших, за іменем якої інколи називали увесь острів Сікоку — Ійо но футананасіма (伊予之二名島, «двоіменний острів Ійо») або Ійо сіма (伊予島, «острів Ійо»). Окрім цього, Сікоку називали Футанасіма (二名島, «двоіменний острів»).
У результаті адміністративної реформи 1871–1876 років Тоса, Ава, Санукі та Ійо були перетворені відповідно у префектури Коті, Токусіма, Каґава й Ехіме.
Віддавна Сікоку відомий 88 паломницькими храмами, які пов'язуються з діяльністю напівлегендарного буддистського монаха Кукая.
Сікоку історично був досить ізольованим і тому довше зберіг оригінальні характеристики Японії, особливо щодо рослинності та деяких архітектурних прийомів. Тут багато буддійських храмів. "Загублений" Сікоку описав американський письменник Алекс Керр, який жив у віддаленому гірському селі поблизу Обоке (大歩危) протягом багатьох років, починаючи з 1970 року. Національний парк Асідзурі-Увакай розташований у південно-західній частині Сікоку.
На острові Сікоку проживає 4 141 955 чоловік (2005). Більша частина населення мешкає у північних районах. Найбільшими містами є префектуральні центри — Мацуяма, Такамацу, Токусіма, Коті. Сікоку потерпає через старіння населення. Більшість молоді залишає острів, переїжджаючи до Токіо або Осаки.
Частка господарства Сікоку у всеяпонській економіці не перевищує 3 %. Острів не є економічно інтегрованим. Префектура Ехіме має тісні зв'язки з Хіросімою, префектура Токусіма з Осакою, а префектура Кагава з Окаямою. Північна частина острова, переважно узбережжя Внутрішнього японського моря, є центром важкої промисловості і кораблебудування. На півдні Сікоку переважає сільське господарство. Серед культур, що вирощуються, важливе місце належить мандаринам і винограду. Сприятливий клімат у південних районах острова дає змогу збирати врожай рису двічі на рік.
У 1988 році було збудовано Великий міст Сето, який поєднав Сікоку з островом Хонсю і пришвидшив економічну інтеграцію острова з центральними японськими землями. Мосту з островом Кюсю поки що немає. Через гірський рельєф острова сітка доріг не досить розвинена.
- 『角川日本地名大辞典』全50巻、東京：角川書店、1987—1990 («Великий словник назв місцевостей Японії видавництва Кадокава». У 50 томах, Токіо: Кадокава сьотен, 1987–1990)
- ↑ https://www.gsi.go.jp/KOKUJYOHO/MENCHO/backnumber/GSI-menseki20210101.pdf — Інститут географії Японії. — С. 83.
- ↑ https://en-gb.topographic-map.com/maps/dfup/Shikoku/
- ↑ Дані за 2006 рік Інституту географії Японії. Архів оригіналу за 19 липня 2006. Процитовано 27 січня 2007.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Сікоку // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Інститут географії Японії (японською, англійською)
