Ремонстранти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ремонстранти
Тип християнська конфесія[d][1]
Напрям Протестантизм
Теологія Армініанство
Початок раннє 17 століття
Нідерланди
Відокремлений від Голландська реформатська церква
Офіційний вебсайт https://www.remonstranten.nl/

Ремонстранти (або Братство Ремонстрантів) — протестантський рух, який відокремився від Голландської реформатської церкви на початку XVII століття. Ранні ремонстранти підтримували Якоба Армінія і його погляди, що називаються армінізмом, на противагу прихильникам кальвінізму. Засуджені Дордрехтським синодом (1618—1619), Ремонстранти залишились незначною меншістю в Нідерландах. У середині XIX століття Братство Ремонстрантів зазнало впливу ліберального голландський теологічного руху.

Історія[ред. | ред. код]

Алегорія теологічної суперечки між армініанцями та їх опонентами написана Авраамом ван дер Ейком у1721 році. Ремонстранти знаходяться ліворуч, а їх противники — праворуч. Терези показують, що кальвіністська справа важча за армініанську, частково і через те що на ній лежить меч. Меч символізує державну підтримку яку надала Голландській реформатській церкві Республіка.

Заснування[ред. | ред. код]

Формулюючи армініанство, Якоб Арміній не погоджувався з Кальвіном, особливо щодо напередвизначення. Він захищав вільну думку на противагу доктринам традиційних церков.

У 1610 р. Послідовники Армінія представили Штатам Голландії та Фрисландії заперечення в п'яти статтях у яких формулювались пункти їх незгоди з кальвінізмом, прийнятим Нідерландською реформатською церквою.[2]

Ремонстранти відмовились називатися «армініанами» (за римо-католицькою практикою називати єресі на честь її засновника) і прийняли власне позначення.

Їх противники, натхнені Франціском Гомарусом, стали називатись гомаристами або контр-ремонстрантами.[2] Хоча Генеральні штати видали указ, в якому толерували обидві сторони і забороняли подальші суперечки, конфлікт продовжувався[2] і змішався із політичними конфліктами в Нідерландській Республіці. На ремонстрантів нападали як їх теологічні опоненти, так і прихильники Моріса Оранського.[2] Їх головного союзника Йогана ван Олденбарневелта було страчено, а інших лідерів ув'язнено.

У 1618–19 рр., після вигнання тринадцяти арминіанських пасторів на чолі із Саймоном Епіскопіусом, Дордрехтський синод оголосив про перемогу кальвіністів.[2] Синод сформував дев'яносто три канонічні правила та підтвердив авторитет Белгійської сповіді та Гейдельберзького катехизису.[2] Рішення синоду було виконано шляхом усунення з посад міністрів ремонстрантів, а в деяких випадках з вигнанням з країни.[2] У цьому контексті, через відсутність проповідників, у Вормонді виник рух на користь мирянської проповіді, прихильники якого заснували Товариство колегіантів.[3] Громада вигнанців Ремонстрантів була заснована в Антверпені в 1619 році. У 1621 році їм було дозволено поселитися в Шлезвізі, де вони побудували місто Фрідріхштадт.[2]

Інституціоналізація[ред. | ред. код]

Церква ремонстрантів у Фрідріхштадті, Німеччина

Вчення ремонсрантів було викладено в 1621 р. у Сповіді[4] написаній Епіскопіусом, їх головним богословом. Вона затверджує ідеї висловленні ще у 1618 р. Ця Сповідь служить базою для церкви Ремонстрантів з моменту її повернення до Нідерландів у 1626 р.

Ян Уйтенбогарт створив ремонстрантам катехизис і врегулював їх церковний порядок.[2] Їхній семінарії в Амстердамі мав багатьох видатних учнів, зокрема Курцелей, Лімборх, Ветштайн та Ле Клер . Їхня теологічна школа, яка ставала все більш ліберальною і навіть раціоналістичною, наполегливо дебатувала із офіційною голландською реформатською державною церквою та іншими християнськими конфесіями.[2]

Після смерті Моріца Оранського в 1625 році деякі вигнанці повернулися. Уряд переконався, що вони не представляють ніякої небезпеки для держави, і в 1630 р. Їм було офіційно дозволено знову проживати у всіх частинах Республіки.[2] Однак їм офіційно не дозволялося будувати церкви аж до часів створення Батавської республіки в 1795 році. До цього часу вони відправляли свої богослужіння у так званих Схейлкерках (домашніх церквах).[5]

Лібералізм[ред. | ред. код]

У середині XIX століття Братство Ремонстрантів зазнало впливу лібералізму [6] [7] чинним діячем якого у Голландії був Петрус Хофстеде де Грот (1802—1886).  Його теологія мала багато прихильників у Європі, що характерно для романтичної фази християнського гуманізму; у Нідерландах цей напрямок думок із 1830 року представляють «теологи Гронінгена».

Де Грот підсумовує мету цього руху, лідером якого він є, написавши, що «найважливішим у християнстві є одкровення і освіта, дана Богом в Ісусі Христі, щоб зробити нас все більше і більше схожими на Бога». «Гронінгенці» відкидають догмат про Трійцю, призначення і Божу справедливість. Вони визнають подвійну божественну і людську природу і здатність людини виконувати Божу волю з Його допомогою.

Теологічна спадщина ранніх ремонстрантів[ред. | ред. код]

Більшість ранніх ремонстрантів дотримувалися класичного армінізму.[8] Однак вони не єдині протестанти, яких можна вважати армініанами або яких називають армініанами. Армініанізм — це меншість в рамках реформатської конфесії, але він насправді належить до більшої, міжконфесійної течії синергізму, тобто історичного християнства більшості. Як армініанізм, він проник в Англійську Церкву. Як ширший синергізм, він з'являється в методизмі, загальних баптистах, адвентистській церкві, русі Святості, п'ятидесятництві, харизматичному русі та ряді інших протестантських конфесій.

Сучасне братство ремонстрантів[ред. | ред. код]

Церква Ремонстрантів у Гронінгені, Нідерланди

Церква[ред. | ред. код]

Братство Ремонстрантів продовжує існувати як церква в Нідерландах. Ремонстранти вперше отримали офіційне визнання в 1795 році. Їх головна конгрегація була у Роттердамі.[9]

У 2016 році Братство Ремонстрантів налічувало близько 5000 членів та «друзів» у понад 40 конгрегаціях в Нідерландах[10] та одній конгрегації у Фрідріхштадті, що на півночі Німеччини (2008).[11]

Голландське братство ремонстрантів підтримує спілкування з Європейською ліберально-протестантською мережею. Крім того, він є повноправним, статутним членом Всесвітнього альянсу реформатських церков. Ремонстранти часто є унітаріанцями .

Відповідно до прогресивних поглядів на релігію, ремонстранти благословляли одностатеві партнерства нарівні з різними статевими весіллями з 1986 року (церковні весілля не мають юридичного статусу в Нідерландах, де законно визнані цивільні одностатеві шлюби стали можливими у 2001 р.).[12][13] Ремонстранти стали першою християнською церквою у світі, яка благословляла одностатеві стосунки, подібні до інших відносин. [14]

Заперечувачі роблять великий наголос на особистій вірі і не поділяють поглядів із питань віри та соціальних питань. Вони вважають, що послання Євангелія не можна відокремити від справжнього вибору в боротьбі за спільне життя, на шляху до світу що житиме в мирі і справедливості.[15] Всіх їх пов'язує Заява про Принцип:

Ремонстранська Церква — це спільнота віри, яка, укорінена в Євангелії Ісуса Христа, і вірна його принципу свободи та толерантності, прагне поклонятися Богові та служити йому.

Проголошення віри[ред. | ред. код]

На додаток до Заяви про Принцип, більшість сучасних ремонстрантів пишуть власну декларацію чи заяву про свою віру, коли стають членами громади. Братство тричі в своїй історії: в 1621, 1940 і 2006 публікувало конфесійні заяви в яких проголошувало свої погляди і свою віру. Тим не менш, ремонстранти вважають, що жодне проголошення не має абсолютної влади. [12]

Примітки та джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джеререла[ред. | ред. код]

    • Benedict, Philip (2008). Christ's Churches Purely Reformed: A Social History of Calvinism (англ.). ISBN 978-0300127225.
    •  Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні

Hugh Chisholm, ред. (1911). Remonstrants . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 23. Cambridge University Press. с. 82. (англ.)

Додаткова література[ред. | ред. код]

    • Aken, Lucie J N K van, 1947. De Remonstrantse Broederschap in Verleden en Heden. Historische Schets, Arnhem: Van Loghum Slaterus
    • Brouwers, J F e.a. (red), 2005. Wat We Nog Weten. Amsterdamse Remonstranten in de 20ste eeuw. 375-jarig Bestaan Remonstrantse Gemeente Amsterdam, Amsterdam: Remonstrantse Gemeente Amsterdam
    • Barnard, T, 2006. Van verstoten kind tot belijdende kerk: de Remonstrantse Broederschap tussen 1850 en 1940, Amsterdam: De Bataafsche Leeuw
    • Barnard, T en E Cossee, 2007. Arminianen in de Maasstad: 375 jaar Remonstrantse Gemeente Rotterdam, Amsterrdam: De Bataafsche Leeuw
    • Cossee, E, 1988. Abraham des Amorie van der Hoeven, 1798—1855: een Remonstrants theoloog in de Biedermeiertijd, Kampen: Kok
    • Cossee, E, Th M van Leeuwen, M A Bosman-Huizinga, 2000. De remonstranten, Kampen: Kok
    • Episcopius, Simon[en], 1627. Vrye godes-dienst, of t'Samen-spreeckinghe tusschen Remonstrant en Contra-Remonstrant, over de vrye godts-dienstighe vergaderinghen der Remonstranten.: Met wederlegginge van Douchers oproerighe predicatie: C. Dungani redeloose salvatien, &c.
    • Goud, J en K Holtzapffel (red), 2004. Wij Geloven — Wat Geloven Wij?. Remonstrants Belijden in 1940 en Nu. Zoetermeer: Meinema
    • Keune, W T, C Ginjaar, J Schaafstra, 1978. Doopsgezind en Remonstrant in Dokkum, Van der Helm
    • Sirks, G J, 1955. Verantwoording en verantwoordelijkheid van ons Remonstrant-zijn, Lochum: De Tijdstroom
    • Slis, P L, 2006. De Remonstrantse Broederschap: Biografische Naamlijst, 1905—2005 : Gemeenten, Landelijke Organen, Predikanten en Proponenten, Publicaties, Eburon
    • Vuyk, Simon[nl], 2002. De Dronken Arminiaanse Dominee. Over de Schaduwzijde der Verlichte Remonstranten, Amsterdam: De Bataafsche Leeuw