Свержин Володимир Ігорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Свержин
на фестивалі фантастики «Зоряний міст» у 2008 році
Ім'я при народженніВолодимир Ігорович Фідельман
ПсевдонімСвержин, Фідель
Народився9 лютого 1965(1965-02-09)
Харків
Помер5 квітня 2020(2020-04-05) (55 років)
СПб, РФ
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьєврей
Діяльністьпрозаїк
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творівросійська
Роки активності1997 —
Напрямокфантастика
Жанрісторичне фентезі

CMNS: Свержин Володимир Ігорович у Вікісховищі

Володи́мир Све́ржин (9 лютого 1965, Харків — 5 квітня 2020, Санкт-Петербург), справжнє ім'я Володимир Ігорович (за деякими даними - Ізраїлевич) Фідельман[1] — український письменник-фантаст, який писав російською мовою. З 2014 року проживав у РФ. За власними словами — «антимайдановець», «колабораціоніст», учасник "московського «З'їзду сепаратистів» (2016). Участь у Війні на Донбасі на боці бойовиків не підтверджується жодними доказами, окрім його власних слів у інтерв'ю російським ЗМІ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Володимир Свержин народився 9 лютого 1965 у м.Харків. У 1981 році був виключений зі школи «за хуліганство». Деякий час працював на харківських заводах. Середню освіту здобув у школі робітничої молоді.

Був призваний до армії, служив на Балтійському флоті. Після армії працював у Харківському оперативному з'єднанні, в ХТТУ, вчився на історичному факультеті Харківського державного університету, був активним учасником політичних подій 19871991 років, працював журналістом, охоронцем, начальником служби охорони, спеціалістом з геральдики.

З 1995 р. Володимир Свержин — президент Науково-дослідницького Центру Експериментальної Історії розвитку цивілізації. Представник Геральдичної Палати (Україна) та Російської Геральдичної Колегії зі Східної України, майстер клинка, інструктор Федерації контактного карате, член Міжнародної Професійної Конфедерації каскадерів.

В 2014 році оголосив про своє несприйняття Євромайдану. З початком бойових дій на Донбасі перейшов на сторону ворога і «вступив» (з його власних слів) в так звану «армію Новоросії», де начебто служив офіцером (в базі даних «Миротворець» на момент написання статті був відсутній, імовірно, участь у реальних бойових діях проти України - голослівна, «фентезійна», альтернативно-історична, що цілком в дусі творчого методу автора).

В 2016 взяв участь у так званому «Всесвітньому з'їзді сепаратистів» (Діалог націй [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]) у Москві, на якому дав дуже сумнівне в сенсі правдивості інтерв'ю «Справа солдата» [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] Літературній Газеті, Жив у Санкт-Петербурзі та Москві.[2]

В 2018 році був внесений в базу даних "Миротворець" як член виборчої комісії на дільниці № 105 на незаконних виборах в ТО Криму від "Російської партія садоводів" (що видається сумнівним, беручи до уваги іронічно-зверхнє відношення до фізичної праці більшості його літературних персонажів).

Мав хворобу серця, від якої помер у Санкт-Петербурзі на початку епідемії Ковід-19.

Творчість

[ред. | ред. код]

У березні 1982 року Володимир Свержин дебютував на щорічному семінарі молодих авторів при харківському відділенні Спілки Письменників.

Романи Свержина можна віднести до пригодницької фантастики з елементами альтернативної історії. Автор найбільш відомий за циклом «Інститут експериментальної історії». Книги автора видавались більше всього в РФ.

Романи

[ред. | ред. код]

Назви творів наведені російською мовою

Цикл «Інститут експериментальної історії»

[ред. | ред. код]
  • 1997 «Ищущий битву»
  • 1997 «Закон Единорога»
  • 1997 «Колесничие фортуны»
  • 2001 «Трёхглавый орёл»
  • 2002 «Все лорды Камелота»
  • 2002 «Крестовый поход восвояси»
  • 2003 «Чего стоит Париж?»
  • 2004 «Воронья стража»
  • 2005 «Сеятель бурь»
  • 2006 «Железный сокол Гардарики»
  • 2007 «Время наступает»
  • 2008 «Фехтмейстер»
  • 2009 «Лицо отмщения»
  • 2009 «Сын погибели»
  • 2010 «Внутренняя линия»
  • 2012 «Башни земли Ад»
  • 2012 «Заря цвета пепла»

Цикл «Нишпорка для феї»

[ред. | ред. код]
  • 2003 «Сыщик для феи»
  • 2005 «Когда наступит вчера»

Окремі твори

[ред. | ред. код]

Премії

[ред. | ред. код]
  • 2008 Премія «Баст» фестивалю фантастики «Басткон»
  • 2008 Премія фестивалю фантастики «Срібна стріла» за найкращий негативний образ

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Фантасти сучасної України (довідник) = Фантасты современной Украины (справочник). — Харків : «Инвестор», 2007.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]