Едвард Елгар: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Dexbot (обговорення | внесок) м Removing Link GA template (handled by wikidata) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Edward Elgar.jpg|thumb|275px|Едвард Елгар, близько 1900 року..]] |
[[Файл:Edward Elgar.jpg|thumb|275px|Едвард Елгар, близько 1900 року..]] |
||
'''Едвард Елгар''' ({{н}} {{ДН|2|6|1857}} — {{†}} {{ДС|23|2|1934}}) — англійський композитор, багато творів якого увійшли до британського та світового [[класична музика|класичного]] концертного репертуару. До числа його найвідоміших композицій належать симфонічні «Варіації на загадкову тему» («Енігма-варіації»), «Урочисті і церемоніальні марші», концерт для скрипки і віолончелі та дві симфонії. Він також писав для твори хору, серед яких «Сон Геронтія», камерну музику і пісні. У 1924 році був призначений [[Майстер королівської музики|Майстром королівської музики]]. |
'''Едвард Елгар''' ({{н}} {{ДН|2|6|1857}} — {{†}} {{ДС|23|2|1934}}) — англійський композитор, багато творів якого увійшли до британського та світового [[класична музика|класичного]] концертного репертуару. До числа його найвідоміших композицій належать симфонічні «Варіації на загадкову тему» («Енігма-варіації»), «[[Урочисті і церемоніальні марші]]», концерт для скрипки і віолончелі та дві симфонії. Він також писав для твори хору, серед яких «Сон Геронтія», камерну музику і пісні. У 1924 році був призначений [[Майстер королівської музики|Майстром королівської музики]]. |
||
== Біографія == |
== Біографія == |
||
Рядок 65: | Рядок 65: | ||
=== Твори для оркестру === |
=== Твори для оркестру === |
||
*''«[[Фруассар (увертюра)|Фруассар]]»'', концертна увертюра, Op. 19 (1890) |
|||
⚫ | |||
*''Серенада для струнних'', Op. 20 (1888–1892) |
|||
*''«Варіації на загадкову тему» («Енігма-варіації»)'', Op. 36 (1899) |
|||
*''«[[Кокейн]]» («У Лондоні»)'', концертна увертюра, Op. 40 (1900–1901) |
|||
*''«[[Урочисті і церемоніальні марші]]»'', п'ять маршів, Op. 39 (1901–1930) |
|||
*''Симфонія №1 [[ля-бемоль мажор]]'', Op. 55 (1907–1908) |
|||
*''Симфонія №2 [[мі-бемоль мажор]]'', Op. 63 (1909–1911) |
|||
⚫ | |||
=== Кантати і ораторії === |
=== Кантати і ораторії === |
||
Рядок 77: | Рядок 84: | ||
=== Камерна музика === |
=== Камерна музика === |
||
*''Романс'', скрипка та фортепіано, Op. 1 (1878) |
|||
{{Розширити розділ|дата=квітень 2013}} |
|||
*''«[[Salut d'Amour]]»'', скрипка та фортепіано, Op. 12 (1888) |
|||
*''«[[Chanson de Nuit]]»'' та ''«[[Chanson de Matin]]»'', скрипка та фортепіано, Op. 15 (1897/1899) |
|||
*''Соната для скрипки [[мі мінор]]'', Op. 82 (1918) |
|||
*''Струнний квартет [[мі мінор]]'', Op. 83 (1918) |
|||
*''Квінтет [[ля мінор]] для фортепіано та струнних'', Op. 84 (1918–1919) |
|||
=== Твори для клавішних інструментів === |
=== Твори для клавішних інструментів === |
Версія за 19:09, 12 жовтня 2014
Едвард Елгар (нар. 2 червня 1857 — пом. 23 лютого 1934) — англійський композитор, багато творів якого увійшли до британського та світового класичного концертного репертуару. До числа його найвідоміших композицій належать симфонічні «Варіації на загадкову тему» («Енігма-варіації»), «Урочисті і церемоніальні марші», концерт для скрипки і віолончелі та дві симфонії. Він також писав для твори хору, серед яких «Сон Геронтія», камерну музику і пісні. У 1924 році був призначений Майстром королівської музики.
Біографія
Ранні роки
Едвард Елгар народився в Англії у невеличкому селищі Нижній Бродхіт[en] на околиці Вустера. Його батько, Вільям Генрі Елгар (англ. William Henry Elgar, 1821–1906), виріс у Дуврі і був відданий на навчання до лондонського музичного видавця. У 1841 році Вільям переїхав до Вустера, де працював настроювачем фортепіано, а також відкрив власну крамницю з продажу нот і музичних інструментів[1]. У 1848 році він одружився з Енн Грінінг (англ. Ann Greening, 1822–1902), дочкою сільського робітника[2]. У родині Едвард був четвертим з семи дітей. Енн Еглар перейшла у католицьку віру невдовзі до народження Елгара, і він був хрещений й виховувався як католик, чого не схвалював його батько. Вільям Елгар професійно володів скрипкою і обіймав посаду органіста у католицькій церкві Святого Георга у Вустері з 1846 по 1885 рік. З його ініціативи меси Керубіні і Гуммеля вперше прозвучали на Фестивалі трьох хорів[en] у виконанні оркестру, в якому він грав на скрипці[3]. Всі діти Вільяма отримали музичну освіту. До восьми років Едвард вже вчився грі на фортепіано і скрипці, а його батько, який настроював фортепіано у багатьох знатних домах Вустершира, іноді брав його з собою, даючи можливість показати своє вміння перед важливими місцевими особами[1].
Мати Елгара цікавилась мистецтвом і сприяла його музичному розвитку[2]. Від неї Елгар перейняв вимогливий смак до літератури і пристрасну любов до сільської місцевості[4]. Його друг і біограф В. Г. «Біллі» Рід (англ. W. H. "Billy" Reed) писав, що вплив середовища, яке оточувало Елгара у ранні роки, «поширювався на всю його роботу і надав всьому його життю витонченої, проте від того не менш правдивої і стійкої англійської якості»[5]. Едвард почав писати музику у ранньому віці; для п'єси написаної і поставленої дітьми Елгар у віці десяти років, він написав музику, яку сорок років по тому лише з невеликими змінами заново аранжував як сюїту для оркестру під назвою «The Wand of Youth»[2].
У п'ятнадцять років Елгар завершив загальну освіту у Літтлтонській школі поблизу Вустера. Проте, окрім уроків фортепіано і скрипки у місцевих педагогів, його єдиною формальною музичною освітою були уроки скрипки у Адольфа Полліцера, які він відвідував під час коротких поїздок до Лондона у 1877–1978 роках. Еглар говорив: «вперше музику вивчав у соборі … з книжок, взятих у музичній бібліотеці, коли мені було вісім, дев'ять або десять»[6]. Він самотужки опрацьовував керівництва з гри на органі і вивчав всі книги з теорії музики, які міг знайти. Пізніше він відзначав, що найкориснішими для нього виявились статті Х'юберта Перрі у Музичному словнику Гроува[7]. Елгар сподівався продовжити музичну освіту в Німеччині у Лейпцизькій консерваторії, і навіть почав вивчати німецьку мову, однак у батька не було фінансових можливостей відправити сина на навчання. Роками пізніше в журналі The Musical Times у короткій біографії композитора була висловлена думка, що невдача із навчанням у Лейпцигу врешті стала сприятливою для музичного розвитку Елгара: «Таким чином перспективний композитор уникнув впливу догматизму університету»[8]. Ти не менш, для нього було розчаруванням після завершення школи у 1872 році відправитись не до Лейпцигу, а на роботу клерком до офісу місцевого солісітора. Не знайшовши офісну кар'єру для себе близькою, у прагненні реалізувати себе він звертався не тільки до музики, а й до літератури, ставши ненаситним читачем. Приблизно до цього часу відносяться його перші публічні виступи як скрипаля і органіста[9].
Через декілька місяців Елгар залишив роботу у солісітора, щоб розпочати музичну кар'єру; спершу він давав уроки фортепіано і скрипки і зрідка працював у батьківській крамниці[1]. Разом з батьком, він був активним членом Вустерського клубу хорового співу — акомпанував співакам граючи на скрипці, писав і аранжував твори, а також вперше виступив в якості диригента. Полліцер був переконаний, що як скрипаль Елраг мав потенціал, щоб стати провідним солістом країни[10], але сам Елгар, коли почув віртуозну гру на концертах у Лондоні, відчув, що його грі на скрипці бракує достатньої глибини і відкинув амбіції стати солістом[1]. У 22 роки він став диригентом музичного ансамблю при Вустерському притулку для божевільних (англ. Worcester and County Lunatic Asylum) у Павіку, що за 5 км від Вустера[3]. Ансамбль складався з пікколо, флейти, кларнету, двох корнетів, евфоніуму, трьох чи чотирьох перших і такої ж кількості других скрипок, до яких долучались альт, віолончель, контрабас і фортепіано[11]. Еглар репетирував з музикантами, писав і аранжував їх музику, включаючи кадрилі і польки, для такого незвичайного поєднання інструментів. Журнал The Musical Times писав: «Цей практичний досвід виявився дуже цінним для молодого музиканта … він отримав практичні знання про можливості різних інструментів. … Таким чином він тісно знайомився із відтінками тембрів, тонкощами цих та багатьох інших інструментів»[12]. Обіймаючи посаду в ансамблі протягом п'яти років, до 1879 року, він приїжджав до Павіка раз на тиждень[1]. Іншою роботою на початку його кар'єри була посада професора скрипки у Вустреському коледжі для сліпих (англ. Worcester College for the Blind Sons of Gentlemen)[3].
Незважаючи на скоріше замкнений характер, Елгар мав успіх у музичних колах Вустера[2]. Він грав на скрипці на фестивалях Вустера і Бірмінгема, великим досвідом для нього стало виконання шостої симфонії і «Стабат Матера» Антоніна Дворжака під керівництвом самого композитора[13]. Елгар регулярно грав на фаготі у духовому квінтеті разом зі своїм братом Франком, гобоїстом (і диригентом, який керував власним духовим колективом)[3]. Для квінтету він аранжував багато п'єс Моцарта, Бетховена, Гайдна та інших авторів, удосконалюючи майстерність[3].
Під час першої подорожі закордон Елгар побував у Парижі у 1880 році, і в Лейпцигу у 1882 році. Він мав можливість послухати гру Сен-Санса на органі у Сен-Мадлен і відвідував концерти найкращих оркестрів. У 1882 році Елгар писав: «Я отримав чималу порцію Шумана (мій ідеал!), Брамса, Рубінштейна і Вагнера, тому не маю причин бути незадоволеним»[14]. У Лейпцигу він зустрівся зі своєю подругою Еленою Вівер (Helen Weaver), яка навчалась у консерваторії. Влітку 1883 року вони заручились, проте заручини були розірвані з невідомих причин наступного року[1]. Елгар був дуже засмучений, і можливо деякі романтичні твори, написані ним пізніше, були певним чином присвячені Елені та почуттям до неї. Протягом життя Елгара часто надихали жінки, з якими він мав дружні стосунки. Наступними його музами були Марі Лігон (Mary Lygon), Дора Пенні (Dora Penny), Джулія Вортінгтон (Julia Worthington), Еліс Стюарт Вортлі (Alice Stuart Wortley), а у похилому віці його підбадьорювала дружба з Верою Хокман (Vera Hockman)[15].
У 1883 році Еглар, як постійний член оркестру зимового концертного сезону В. К. Стоклі (W. C. Stockley) в Бірмінгемі, брав участь у виконанні одного зі своїх перших творів для повного оркестру — «Sérénade mauresque». Стоклі, який пропонував Елгару диригувати п'єсою, пізніше розповідав, що «він відмовився, і потім наполягав на тому, щоб грати свою п'єсу в складі оркестру. Врешті, він виступив на сцені граючи на скрипці і отримав у винагороду справжні щирі оплески слухачів»[16]. Він часто приїздив до Лондона, де робив спроби опублікувати свої роботи, але цей період його життя здебільшого позначався розчаруваннями і браком грошей. В квітні 1884 року він писав другові: «Мої перспективи безнадійні як ніколи … Я маю достатньо енергії, тому іноді роблю висновок, що мені бракує здібностей. … У мене немає грошей — ані цента»[17] Декілька років він асистував батьку, Вільяму Елгару, як органіст у церкві Святого Георгія у Вустері, а з 1885 року, замінивши його, працював тут ще чотири роки. У цей період він написав свої перші літургійні твори у католицькій традиції, починаючи з трьох мотетів для чотириголосного хору — Ave Verum Corpus, Ave Maria і Ave Maris Stella (Op. 2, 1887), за якими послідував Ecce sacerdos magnus для виходу єпископа на офіційному візиті до церкви Святого Георгія у 1888 році; всі ці чотири твори залишаються у репертуарі церковних хорів.
Шлюб
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Зростання популярності
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Національне і міжнародне визнання
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Останні основні твори
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Останні роки
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Музика
Ранні твори
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Піковий період творчості
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Заключні роки
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Популярність
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Відзнаки, нагороди і вшанування пам'яті
Елгар був посвячений у лицарі у 1904 році, а у 1911 став членом Ордену Заслуг. У 1920 році він отримав Хрест командора бельгійського Ордену Корони, у 1924 році був призначений Майстром королівської музики. Наступного року отримав золоту медаль Королівського філармонічного товариства, а у 1928 році став кавалером Ордену королеви Вікторії 2-го ступеня. Між 1900 і 1931 роками Елгар отримав почесні звання від університетів Кембриджа, Дарема, Лідса, Оксфорда, Єля (США), Абердина, Західної Пенсильванії (США), Бірмінгема і Лондона. Серед іноземних академій, членом яких він став, були Національна академія Санта-Чечілія (Рим), Академія реального інституту музики (Флоренція), Академія витончених мистецтв (Париж), Інститут Франції і Американська академія мистецтв. У 1931 році він Елгар був піднесений у баронети Бродхіта графства Вустершир[18]. У 1933 році Орден королеви Вікторії підвищив його до Лицаря Великого Хреста[19][20]. Словами Майкла Кеннеді, він «нескромно розхвалений» за перство, але марно[1].
У Нижньому Бродхіті у будинку, де Елгар народився, нині розміщується музей (Elgar Birthplace Museum), присвячений його життю та творчості. Дочка Елгара, Каріс, допомагала в заснуванні музею в 1936 році, до музею за заповітом була передана значна частина її колекції листів Елгара після її смерті у 1970 році. Каріс залишила рукописи творів композитора музичним коледжам: «Чорного лицаря» Музичному коледжу Трійці; «Короля Олафа» Королівській музичній академії; «Творців музики» Бірмінгемському університету; концерт для віолончелі Королівському коледжу музики; «Царство Боже» Бодліанській бібліотеці; а інші рукописи Британському музею[21]. У 1951 році було засноване Товариство Еглара (The Elgar Society), присвячене композитору і його творам. Зібрання Бірмінгемського університету містять архів листів, написаних Елгаром[22].
Статуя Еглара у Вустері встановлена в кінці Високої вулиці біля кафедрального собору і неподалік від того місця, де колись була крамниця його батька. Інша статуя Еглара роботи скульптора Рози Гаррард розташована на Церковній вулиці у Малверні, з майданчика композитор оглядає місто і відвідувачі можуть постояти поруч із ним у тіні пагорбів. У вересні 2005 року третя скульптура роботи Джемми Пірсон була відкрита поруч з кафедральним собором у Герефорді, вона зображає Елгара з велосипедом. Портрет Елгара був зображений на купюрі 20 фунтів, що друкувалась у 1999–2007 роках. Рішення прибрати його зображення з купюри викликало суперечки, зокрема через те, що на 2007 рік припадала 150 річниця з дня народження Елгара[23].
На честь Елгара у Великобританії названо близько 65 вулиць, зокрема шість у графствах Герефордшир і Вустершир. Серед них Елгар-Авеню у Герефорді поблизу будинку, де він жив. Ім'я Елгара також носить вулиця у Північному Спрингфілді (Вірджинія, США) і головна дорога у Бокс Хілі, передмісті Мельбурна (Австралія). На честь композитора було названо три локомотиви. Перший, «Sir Edward Elgar», — локомотив класу Бульдог номер 3414, — був побудований у 1906 році і виведений з експлуатації у 1938 році.
Вибрані твори
Твори для оркестру
- «Фруассар», концертна увертюра, Op. 19 (1890)
- Серенада для струнних, Op. 20 (1888–1892)
- «Варіації на загадкову тему» («Енігма-варіації»), Op. 36 (1899)
- «Кокейн» («У Лондоні»), концертна увертюра, Op. 40 (1900–1901)
- «Урочисті і церемоніальні марші», п'ять маршів, Op. 39 (1901–1930)
- Симфонія №1 ля-бемоль мажор, Op. 55 (1907–1908)
- Симфонія №2 мі-бемоль мажор, Op. 63 (1909–1911)
Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2014) |
Кантати і ораторії
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Пісні
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Духовна музика
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Камерна музика
- Романс, скрипка та фортепіано, Op. 1 (1878)
- «Salut d'Amour», скрипка та фортепіано, Op. 12 (1888)
- «Chanson de Nuit» та «Chanson de Matin», скрипка та фортепіано, Op. 15 (1897/1899)
- Соната для скрипки мі мінор, Op. 82 (1918)
- Струнний квартет мі мінор, Op. 83 (1918)
- Квінтет ля мінор для фортепіано та струнних, Op. 84 (1918–1919)
Твори для клавішних інструментів
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Аранжування
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Примітки
Коментарі
Джерела
- ↑ а б в г д е ж Kennedy, Michael, «Elgar, Sir Edward William, baronet (1857–1934)». Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004. Retrieved 22 April 2010 (необхідна підписка).
- ↑ а б в г McVeagh, Diana, «Elgar, Edward». Grove Music Online. Retrieved 20 April 2010 (необхідна підписка)
- ↑ а б в г д «Edward Elgar», The Musical Times, 1 October 1900, pp. 641-48
- ↑ Moore (1984), p. 11 and Kennedy (ODNB)
- ↑ Reed, p. 1 (англ. "permeated all his work and gave to his whole life that subtle but none the less true and sturdy English quality.")
- ↑ Процитовано Kennedy (ODNB): «my first music was learnt in the Cathedral … from books borrowed from the music library, when I was eight, nine or ten.»
- ↑ Reed, p. 11
- ↑ «Edward Elgar», The Musical Times, 1 October 1900, pp. 641-48: англ. «Thus the budding composer escaped the dogmatism of the schools.»
- ↑ Moore (1984), pp. 57 and 67
- ↑ «Edward Elgar», The Manchester Guardian, 24 February 1934, p. 16
- ↑ Young (1973), p. 47
- ↑ «Edward Elgar», The Musical Times, 1 October 1900, pp. 641-48: англ. «This practical experience proved to be of the greatest value to the young musician. ... He acquired a practical knowledge of the capabilities of these different instruments. ... He thereby got to know intimately the tone colour, the ins and outs of these and many other instruments.»
- ↑ Maine, Basil, «Elgar, Sir Edward William», Oxford Dictionary of National Biography archive, Oxford University Press, 1949. Retrieved 20 April 2010 (необхідна підписка).
- ↑ Процитовано за Kennedy (ODNB):англ. "I got pretty well got dosed with Schumann (my ideal!), Brahms, Rubinstein & Wagner, so had no cause to complain."
- ↑ Moore (1984), pp. 96, 264, 348, 512, 574, and 811
- ↑ Процитовано за «Edward Elgar», The Musical Times, 1 October 1900, pp. 641-48: "he declined, and, further, insisted upon playing in his place in the orchestra. The consequence was that he had to appear, fiddle in hand, to acknowledge the genuine and hearty applause of the audience.
- ↑ Kennedy (1987), p. 15: англ. «My prospects are about as hopeless as ever … I am not wanting in energy I think, so sometimes I conclude that 'tis want of ability. … I have no money — not a cent»
- ↑ The London Gazette: no. 33729. p. 4152. 26 June 1931.
- ↑ The London Gazette: no. 33946. p. 3805. 2 June 1933.
- ↑ «Elgar, Sir Edward», Who Was Who, A & C Black, 1920–2008; online edition, Oxford University Press, December 2007. Retrieved 3 June 2010 (requires subscription)
- ↑ The Musical Times, December 1970, p. 1211
- ↑ Library Services, University of Birmingham. Retrieved 22 April 2010.
- ↑ Adams, Stephen, «£20 Elgar note withdrawal 'a national disgrace'», The Daily Telegraph, 29 June 2010
Література
- Aldous, Richard (2001). Tunes of glory: the life of Malcolm Sargent. London: Hutchinson. ISBN 0-09-180131-1.
- Anderson, Robert (1990). Elgar in Manuscript. London: British Library. ISBN 0-7123-0203-4.
- Buckley, R. J. (1905). Sir Edward Elgar. London: John Lane The Bodley Head. OCLC 558906223.
- Cox, David (1967). Edward Elgar. У Simpson, Robert (ed.) (ред.). The Symphony: Elgar to the Present Day. Harmondsworth: Pelican Books. OCLC 221594461.
{{cite book}}
: Проігноровано невідомий параметр|unused_data=
(довідка) - Howes, Frank (1971). Edward Elgar. У Hughes, Gervase, Van Thal, Herbert (eds.) (ред.). The Music Lover's Companion. London: Eyre and Spottiswoode. OCLC 481972079.
- Hughes, Gervase (1960). The Music of Arthur Sullivan. London: Macmillan. OCLC 16739230.
- Kennedy, Michael (1987). Adrian Boult. London: Hamish Hamilton. ISBN 0-333-48752-4.
- Kennedy, Michael (1971). Barbirolli – Conductor Laureate. London: MacGibbon and Kee. ISBN 0-261-63336-8.
- Kennedy, Michael (1970). Elgar: Orchestral Music. London: BBC. OCLC 252020259.
- Kennedy, Michael (1987). Portrait of Elgar (вид. third). Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-284017-7.
- McVeagh, Diana M. (2007). Elgar the Music Maker. London: Boydell Press. ISBN 978-1-84383-295-9.
- Moore, Jerrold N. (1979). Music and Friends: Letters to Adrian Boult. London: Hamish Hamilton. ISBN 0-241-10178-6.
- Moore, Jerrold N. (1984). Edward Elgar: a Creative Life. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-315447-1.
- Reed, W.H. (1946). Elgar. London: Dent. OCLC 8858707.
- Rust, Brian (ed.) (1975). Gramophone Records of the First World War – An HMV Catalogue 1914–18. Newton Abbot: David and Charles. ISBN 0-7153-6842-7.
- Sackville-West, Edward; Desmond Shawe-Taylor (1955). The Record Guide. London: Collins. OCLC 474839729.
- Wood, Henry (1938). My Life of Music. London: Victor Gollancz. OCLC 2600343.
- Young, Percy M. (1973). Elgar O.M.: a study of a musician. London: Collins. OCLC 869820.
- Young, Percy M. (1971). Sir Arthur Sullivan. London: J. M. Dent & Sons Ltd. ISBN 0-460-03934-2.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Едвард Елгар |
- Товариство Еглара, офіційний сайт (англ.).
- Ольга Савицька. Лицар музики. У Національній філармонії України відбувся вечір, присвячений 150 річчю з дня народження англійського композитора Едварда Елгара // День, № 188, (2007)