Ріхард Вагнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм-Ріхард Вагнер
Wilhelm Richard Wagner
Вагнер у Парижі, 1861.
Вагнер у Парижі, 1861.
Основна інформація
Дата народження 22 травня 1813(1813-05-22)
Місце народження Лейпциг, Рейнський союз, тепер Німеччина
Дата смерті 13 лютого 1883(1883-02-13)
Місце смерті Венеція, Королівство Італія
Країна Баварія
Національність німець
Професія композитор, диригент
Жанр опера, Музична драма
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі
signature written in ink in a flowing script

Вільге́льм-Рі́хард Ва́гнер (нім. Wilhelm Richard Wagner) (22 травня, 1813, Лейпциг — 13 лютого, 1883, Венеція) — німецький композитор, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист. Художній напрям — «Веймарська школа». Відомий насамперед завдяки своїм операм, або «музичним драмам», як він назвав більшість своїх опер (крім кількох перших). Вагнер зробив значний вплив на європейську культуру межі ХІХ і ХХ століть, особливо на модернізм. З другого боку, містицизм та ідеологічно забарвлений антисемітизм Вагнера вплинули на німецький націоналізм початку XX століття, в тому числі на націонал-соціалізм, який оточив його творчість культом, що викликало значну «антивагнерівську» реакцію після краху гітлерівського режиму.

Біографія[ред.ред. код]

Ріхард народився в сім'ї чиновника Карла-Фрідріха Вагнера (1770—1813). Під впливом свого вітчима, актора Л. Геєра, Вагнер 1828-го почав навчатися музики в кантора церкви Святого Хоми Теодора Вайнліґа, 1831-го розпочав музичне навчання в університеті Лейпцига. У 18331842 рр. вів неспокійне життя, часто у великій скруті в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером у Магдебурзі, потім в Кенігсберзі й Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім у Норвегії, Лондоні й Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець». У 1842 тріумфальна прем'єра опери «Рієнці, останній з трибунів» у Дрездені заклала фундамент його слави. Роком пізніше він став королівським саксонським Гофкапельмейстером.

Визнання[ред.ред. код]

З моменту становлення його репутації як композитора таких популярних творів «Летючий голландець» і «Тангейзер», які були в романтичній традиції Вебера і Меєрбера, Вагнер перетворив продуману оперну концепцію витвору мистецтва («Gesamtkunstwerk»). Це дозволило досягти теоретичного поєднання усіх поетичних, візуальних, музичних та драматичних мистецтв, що було втілено в серії нарисів між 1849 і 1852 роками. Вагнер осмислив це поняття найбільш повно в першій половині монументального оперного циклу «Перстень Нібелунгів». Однак Його думки про відносну важливість музики і драми з часом були змінені знову, і він повернув деякі традиційні оперні форми у своїх останніх декількох роботах, включаючи «Нюрнберзькі мейстерзінгери».

1849-го Вагнер брав участь у Дрезденському травневому повстанні й після його поразки переїхав до Цюриху, де він написав лібрето тетралогії «Перстень Нібелунгів», музику її перших двох частин («Золото Рейну» і «Валькірія») й оперу «Трістан та Ізольда».

Вагнер запровадив низку досягнень у царині музичної мови, зокрема екстремальну хроматику і швидку зміну тональних центрів, що значно вплинуло на розвиток європейської класичної музики. Його «Трістан та Ізольда» іноді називають «Символом початку сучасної музики». Крім музики, вплив Вагнера поширився на філософію, літературу, образотворче мистецтво і театр. Він заснував свій оперний театр «Театр у Байройті», в якому було втілено багато конструктивних особливостей. Саме тут «Перстень Нібелунгів» і «Парсіфаль» отримали свої прем'єри. Його великі праці з музики, драми і політики привернули увагу своїми оригінальними, часто крайньо позиційованими коментарями соціально-політичного та культурно-мистецького розвитку людства; в останні десятиліття літературні праці Вагнера були особливо позначені антисемітським змістом.

У 1858-му — Вагнер короткий час відвідував Венецію, Люцерн, Відень, Париж та Берлін.

У 1864-му Вагнер, добившись прихильності баварського короля Людвіга II, який оплачував його борги і підтримував його надалі, переїхав до Мюнхена, де написав комічну оперу «Нюрнберзькі мейстерзінгери» і дві останні частини «Персня Нібелунгів»: «Зіґфрід» і «Загибель богів». У 1872 році в Байройті відбулося закладання фундаментного каменя для Будинку фестивалів, який відкрився 1876 року, де й відбулася прем'єра тетралогії «Перстень Нібелунгів» 13-17 серпня 1876 року.

Завершення кар'єри[ред.ред. код]

1882-го в Байройті була поставлена опера-містерія «Парсіфаль». У тому ж році Вагнер, за станом здоров'я, виїхав до Венеції, де й помер 1883-го від серцевого нападу.

Характеристика творчості[ред.ред. код]

Значно більшою мірою, ніж усі європейські композитори XIX століття, Вагнер розглядав своє мистецтво як синтез і як спосіб вираження певної філософської концепції. Афористично її сутність була викладена композитором у статті «Художній твір майбутнього»:

«Як чоловік до тих пір не звільниться, поки не прийме радісно узи, що сполучають його з Природою, так і мистецтво не стане вільним, поки у нього не зникнуть причини соромитися зв'язку з життям ».

З цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — музична драма, що розуміється як органічна єдність слова і звуку. Втіленням першої ідеї став Байройт, де оперний театр вперше почав трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад; втіленням другої ідеї — створена Вагнером нова оперна форма «музична драма». Саме її створення і стало метою творчого життя Вагнера.

Особливості драматургії[ред.ред. код]

Для втілення задуму музичної драми Вагнер відмовився від традицій поширених на той момент оперних форм — в першу чергу, італійських і французьких. Перші він критикував за надмірності, другі — за пишність. Вагнер гостро критикував сучасних йому оперних композиторів (Россіні, Мейєрбер, Верді, Обер), називаючи їх музику «зацукрованою нудьгою».

Намагаючись наблизити оперу до життя, він прийшов до ідеї наскрізного, безперервного розвитку музичної тканини. Вагнер повністю відмовився від таких форм, як арії, дуети, ансамблі з хорами, і замість них став використовувати великі наскрізні вокально-симфонічні сцени і драматичні монологи й діалоги. Увертюри Вагнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту, на змістовному рівні нерозривно пов'язані з дією. Причому, починаючи з опери «Лоенгрін», ці прелюдії виконувалися не до відкриття завіси, а вже при відкритій сцені.

Зовнішню дію в пізніх вагнерівських операх (особливо, в «Трістані і Ізольді») зведено до мінімуму, дія перенесена в психологічну сферу, в область почуттів персонажів. Вагнер вважав, що слово не здатне виразити всю глибину і сенс внутрішніх переживань, тому провідну роль у музичній драмі відіграє саме оркестр. Вокальна партія при цьому являє собою еквівалент театральної драматичної мови: вона речитативна, дуже ускладнена. У той же час, їй не властива наспівність чи аріозність, вона не надає вокалісту можливості похизуватися своєю технікою чи індивідуальністю, натомість цілком підпорядковується оркестровій партії.

Роль оркестру в операх Вагнера подібна ролі античного хору, що коментує те, що відбувається на сцені. Оркестрова фактура у Вагнера дуже насичена, композитор використовував розширений склад симфонічного оркестру, зокрема він створив свій власний квартет туб, ввів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну групу, використовував до шести арф, а в опері «Кільце Нібелунгів» використав четверний склад духової групи з вісьмома валторнами.

Лейтмотиви[ред.ред. код]

Французький карикатурист Андре Жиль вважав музику Вагнера оглушливою. Карикатура в журналі L'Eclipse, 1869 рік

Визначною формотворчою рисою опер Вагнера є складна система лейтмотивів. Кожен такий лейтмотив виступає як стисла музична характеристика чого-небудь: конкретного персонажа чи живої істоти (наприклад, лейтмотив Рейну в «Золоті Рейну»), предметів, які виступають часто як персонажі-символи (кільце, меч і золото в «Кільці», любовний напій у «Трістані та Ізольді»), місця дії (лейтмотиви Грааля в «Лоенгріна» та Валгалли в «Золоті Рейну») і навіть абстрактної ідеї (численні лейтмотиви долі і року в циклі «Кільце Нібелунгів», томління, любовного погляду в «Трістан та Ізольда»). Найповнішу розробку вагнерівська система лейтмотивів отримала в тетралогії «Кільце Нібелугнів» — накопичуючись від опери до опери, переплітаючись один з одним, отримуючи кожного разу нові варіанти розвитку, всі лейтмотиви цього циклу в результаті об'єднуються і взаємодіють в складній і надзвичайно важкій для сприйняття музичній фактурі заключної опери «Загибель богів», де їх вже більше сотні.

Вибір сюжетів[ред.ред. код]

Важливе значення Вагнер віддавав вибору сюжетів. На думку композитора, опера повинна розкривати вічні проблеми, вічні ідеї життя. Сучасні побутові історії не годяться для постановок, оскільки вони минущі і актуальні тільки для того часу, в який написані. Звертаючись у пошуках матеріалу до стародавніх і середньовічних легенд, епосу і міфів, трактуючи їх у філософському ключі, Вагнер у своїх лібрето (а він їх завжди писав сам) використовував і розвивав поширений серед романтиків художній метод інтерпретації. Поетичний текст його опер являє самостійний смисловий пласт, не менш складний для сприйняття, ніж сама музична тканина.

Вагнеру належить кілька театральних інновацій, розроблених в театрі у Байройті. Це — затемнення аудиторії під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі поза полем зору аудиторії. Постановки опер Вагнера в Байройті мали далекосяжні наслідки в практиці театру в цілому.

Інші музичні твори[ред.ред. код]

Окрім опер, Вагнер написав порівняно невелику кількість творів. Це одна симфонія (написана у 19-річному віці), Фауст-увертюра, декілька увертюр, хорів і п'єс для фортепіано.[1] Найчастіше виконуваним із неоперних творів Вагнера є Ідилія Зигрфіда, п'єса для камерного оркестру, написана на день народження другої жінки композитора — Козіми. Порівняно відомими є також цикл пісень на слова М. Везендок (Wesendonck Lieder) для голосу і фортепіано. На замовлення міста Філадельфія Вагнер написав Американський столітній марш, щоправда диригент Теодор Томас, що ініціював це замовлення, був незадоволений роботою.[2]

Значення творчості[ред.ред. код]

Пізній стиль Вагнера породив нові ідеї щодо гармонії, лейтмотивів і структури опери в цілому. Починаючи з опери Трістан і Ізольда, музика Вагнера втрачає тональний центр, відкриваючи шлях до атональності 20 століття. Так званий «Тристан-акорд», що з'являється в третьому такті опери, музикознавці інколи вважають початком відліку епохи модерної музики.[3][4]

Протягом життя і навіть після смерті, Вагнер надихав до фанатичної відданості. Серед композиторів, що відчули помітний вплив Вагнера — Антон Брукнер, Гуго Вольф, Сезар Франк, Ернст Шоссон і багато інших.[5] Густав Малер казав: «Були лише Бетховен і Ріхард (Вагнер)  – а після них — нікого». Революція в гармонічному мисленні, яку в 20 столітті здійснили зокрема Клод Дебюссі та Арнольд Шенберґ (тональний і атональний модернізм, відповідно), сягає своїм корінням у Тристані та Парсіфалі.[6] Італійський оперний веризм також багато в чому завдячує новаторству Вагнера в будові опери.[7]

Вагнеру належить значний внесок в історію диригування. Його есе «Про диригування» (1869)[8], розвиваючи більш ранню роботу Г. Берліоза, висуває ідею про те, що диригування передбачає перш за все інтерпретацію твору, а не лише механізм ритмічного узгодження гри музикантів. Свій підхід до диригування Ваґнер підкріплював власною практикою — його манера диригування була значно гнучкішою від дисциплінованого підходу Мендельсона; щоправда інколи ця точка зору переходила у внесення правок до партитур авторів, що в сучасній практиці неприйнятно.[9] Вільгельм Фуртвенглер відчував, що Вагнер і фон Бюлов, з їх підходом до інтерпретації, надихнули нове покоління диригентів (включно з ним самим).[10]

Архітектурні споруди[ред.ред. код]

З іменем Вагнера пов'язані дві визначні архітектурні пам'ятки, спорудження обох було фінансовано королем Людвігом II Баварським.

Перша з них — це Театр у Байройті, відкритий 1876 року світовою прем'єрою тетралогії Р. Вагнера «Кільце Нібелунга». Особливістю театру є те, що оркестрова яма і диригент повністю приховані від публіки. В цьому театрі щорічно проводяться фестивалі опер Вагнера.

Другою спорудою є замок Нойшванштайн, зведений протягом 1869—1886 років. Цей замок відомий тим, що в інтер'єрах замка головну роль відіграють ілюстрації до опер Вагнера та старовинних німецьких легенд.

Звинувачення в антисемітизмі та нацизмі[ред.ред. код]

A cartoon figure holding a baton, stands next to a music stand in front of some musicians. The figure has a large nose and prominent forehead. His sideburns turn into a wispy beard under his chin.
Карикатура на Вагнера у віденському сатиричному журналі Humoristische Blätter (1873). Перебільшені риси натякають на чутки про єврейське походження Вагнера

У 1850 році в Новому музичному журналі (нім. Neue Zeitschrift für Musik), Вагнер під псевдонімом «Вільнодумець» опублікував есе «Єврейство в музиці» (нім. Das Judenthum in der Musik). Назву спочатку перекладали як «Юдаїзм в музиці», пізніше, коли у 1869 році ім'я автора стало відомим, замість «юдаїзм» почали вживати «єврейство»[11][12][13][14]. У ній Вагнер піддав критиці єврейських музикантів і продекларував, що євреї паразитують на чужій культурі — «Євреї говорять мовою тієї нації, серед якої вони живуть, але говорять, як іноземці», і як народ, що знаходиться у вигнанні, в галуті, не здатні створювати свою культуру, в тому числі і народну, «етнічну» музику: «У євреїв, не мали свого мистецтва, ніколи не було життя з художнім змістом. Ось чому навіть для допитливого художника виявилося можливим витягти з неї тільки форму для художніх творів»[14][15]. Вагнер написав[14]:

Наскільки чужі нам євреї, можна судити з того, що сама мова євреїв противна нам. Особливості семіотичної мови, особливе упертість її природи не згладилося навіть під впливом на неї двохтисячолітнього культурного спілкування євреїв з європейськими народами. Саме звуковираження, чуже нам, різко вражає наш слух; також неприємно діє на нас незнайома конструкція оборотів, завдяки яким єврейська мова набуває характер невимовно переплутаної балаканини; цю обставину перш за все слід взяти до уваги, тому що вона, як нижче буде показано, роз'яснює те враження, яке справляють на нас новітні музичні єврейські твори...

Список творів[ред.ред. код]

Опери[ред.ред. код]

Музичні драми Вагнера прийнято класифікувати за трьома періодами:

Ранній період
  • (1832) Весілля (Die Hochzeit) (незавершена)
  • (1833) Феї (Die Feen)
  • (1836) Заборона кохання (Das Liebesverbot)
  • (1837) Ріенці, останній з трибунів (Rienzi, der Letzte der Tribunen)
Середній період
Пізній період

Симфонічні твори[ред.ред. код]

  • Симфонія C-Dur
  • Симфонія E-Dur (незавершена)
  • «Ідилія Зигфріда» для малого оркестру (Siegfried Idyll, 1870)
  • Увертюра до трагедії Раупаха «Король Енціо» (König Enzio-Ouvertüre, 1832)
  • Увертюра «Христофор Колумб» (Columbus-Ouvertüre, 1835)
  • Увертюра «Польща» (Polonia, 1836)
  • «Керуй, Британіє» (Rule Britannica, 1837)
  • Увертюра «Фауст» (Eine Faust-Ouvertüre, 1844)
  • (Huldigungsmarsch für Ludwig II. von Bayern, Es-Dur, 1864)
  • Kaisermarsch, B-Dur (1871)
  • «Великий урочистий марш» (Großer Festmarsch, G-Dur, 1876)
  • Ankunft bei den schwarzen Schwänen — Albumblatt in As-Dur für Klavier (1861)
  • Albumblatt für Frau Betty Schott für Klavier (1875)

Вокальні твори[ред.ред. код]

  • 3 романси на французькі тексти: «Спи, моє дитя», «Малютка» («Роза»), «Чекання» (1840)
  • «Два гренадери» (1840)
  • «Урочиста пісня» для чоловічого хору (1843)
  • «Трапеза апостолів» (Das Liebesmahl der Apostel), біблійні сцени для чоловічого голосу і оркестру (1843)
  • «Привітання королю» для чоловічого хору а капела (1844)
  • 5 віршів М, Везендок для жіночого голосу з фортепіано: «Ангел», «Мрії», «Печаль», «! Стій», «В теплиці» (1857—1858)

Фортепіанні твори[ред.ред. код]

  • Соната B-dur (1831)
  • Полонез в 4 руки (1831)
  • Фантазія fis-moll (1831)
  • Соната A-dur (1832)
  • Соната в альбом М. Везендок (1853)
  • Züricher Vielliebchen-Walzer для фортепіано, Es-Dur (1854)
  • «Аркуш з альбому» C-dur (1861)
  • «Аркуш з альбому» Es-dur (1875)

Літературні твори[ред.ред. код]

  • «Паломництво до Бетховена» (Eine Pilgerfahrt zu Beethoven, 1840)
  • «Мистецтво і революція» (Die Kunst und die Revolution, 1849)
  • «Художній твір майбутнього» (Das Kunstwerk der Zukunft, 1850)
  • «Єврейство в музиці» (Das Judenthum in der Musik, 1850)
  • «Опера і драма» (Oper und Drama, 1850—1851)
  • «Звернення до друзів» (Eine Mitteilung an meine Freunde, 1851)
  • «Про симфонічні поеми Ліста» (1857)
  • «Держава і релігія» ( Über Staat und Religion, 1864)
  • «Про диригування» (Über das Dirigieren, 1869)[16]
  • «Бетховен» (1870)
  • «Моє життя» (Mein Leben, 1865—1870)

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. von Westernhagen (1980) 138
  2. Overvold (1976) 179 – 180, 183
  3. Deathridge (2008) 114
  4. Magee (2000) 208—209
  5. Див. статті про цих композиторів в словнику Гроува; а також Grey (2008) 222 – 229 and Deathridge (2008) 231 – 232.
  6. Magee (1988) 54; Grey (2008) 228 – 229
  7. Grey (2008) 226
  8. Wagner (1995a) 289 – 364
  9. Westrup (1980) 645. Наприклад, Вагнер у своєму есе пропонував переоркеструвати 9-у симфонію Бетховена (Wagner (1995b) 231 – 253).
  10. von Westernhagen (1980) 113
  11. Das Judenthum in der Musik (1869) (нім.) Повний текст
  12. Wagner, R. Judaism in Music (англ.) Повний текст
  13. Рихард Вагнер. Еврейство в музыке (рос.)
  14. а б в Рихард Вагнер. Еврейство в музыке (рос.) Формат *.pdf
  15. Nicholson, Christopher. Richard and Adolf; did Richard Wagner incite Adolf Hitler to commit the Holocaust?/Gefen Publishing House (February 28, 2007). Language: English. Hardcover: 474 pages. ISBN 965-229-360-1
  16. доступно в російськомовному перекладі

Посилання[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Грубер P., Рихард Вагнер (1883—1933), М., 1934; (рос.)
  • Друскин М., Рихард Вагнер, М., 1958; (рос.)
  • Лосев, А. Ф. Исторический смысл мировоззрения Рихарда Вагнера (рос.)
  • Лосев, А. Ф. Философский комментарий к драмам Рихарда Вагнера (рос.)
  • Борис Толчинский Мифологический колосс Вагнера сплотил нацию (рос.)
  • А. Лиштанбнрже. Рихард Вагнер как поэт и мыслитель. М., «Алгоритм», 1977, 477 стр. (рос.)
  • Сидоров А. А. Вагнер — 1934 год. — 272 с. (Жизнь замечательных людей) (рос.)
  • Серов А. Н., Рихард Вагнер и его реформа в области оперы, Избр. статьи, т. 2, М., 1957; (рос.)
  • Римский-Корсаков Н. А. Вагнер. Совокупное произведение двух искусств или музыкальная драма, Полн. собр. соч., т. 2, М., 1963, с. 47—60; (рос.)
  • Чайковский П. И. Байрейтское музыкальное торжество, в его кн.: Музыкально-критические статьи, М., 1953 (рос.)
  • Adorno, Theodor (trans. Rodney Livingstone) (2009) In Search of Wagner Verso Books, London. ISBN 978-1-84467-344-5 (англ.)
  • Ashman, Mike (1982) «Tannhäuser — an obsession» in: John, Nicholas (Series Editor) English National Opera/The Royal Opera House Opera Guide 12: Der Fliegende Holländer/The Flying Dutchman, London, John Calder, ISBN 0-7145-3920-1. pp. 7–15. (англ.)
  • Beckett, Lucy (1981) Richard Wagner: Parsifal, Cambridge University Press. (англ.)
  • Borchmeyer, Dieter (2003) «Drama and the World of Richard Wagner», Princeton University Press. ISBN 978-0-691-11497-2 (англ.)
  • Bruen, Hanan (1993) Wagner in Israel: A conflict among Aesthetic, Historical, Psychological and Social Considerations, Journal of Aesthetic Education, vol. 27 no. 1 (Spring 1993), pp. 99–103 (англ.)
  • Burbidge, Peter and Sutton, Richard (eds.) (1979) «The Wagner Companion», Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-29657-1 (англ.)
  • Dahlhaus, Carl (trans. Mary Whittall) (1979) Richard Wagner's Music Dramas, Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-22397-3 (англ.)
  • Conway, David (2002) «'A Vulture is Almost an Eagle'……The Jewishness of Richard Wagner», Jewry in Music, accessed 23 July 2010. (англ.)
  • Dallas, Ian (1990) The New Wagnerian, Freiburg Books. ISBN 978-84-404-7475-9 (англ.)
  • Daverio, John (2008) Tristan und Isolde: essence and appearance, in Grey (2008) 115 – 133 (англ.)
  • Deathridge, John (1984), The New Grove Wagner, London: Macmillan, ISBN 0-333-36065-6 (англ.)
  • Deathridge, John (1982) «An Introduction to The Flying Dutchman» in John, Nicholas (Series Editor) English National Opera/The Royal Opera House Opera Guide 12: Der Fliegende Holländer/The Flying Dutchman, London, John Calder, ISBN 0-7145-3920-1 pp. 13–26. (англ.)
  • Deathridge, John (2008) Wagner Beyond Good and Evil, Berkeley ISBN 978-0-520-25453-4 (англ.)
  • Donnington, Robert (1979) Wagner's 'Ring' and its Symbols Faber Paperbacks London ISBN 0571 04818 8 (англ.)
  • Everett, Derrick (2008) «Wagner, Gobineau and Parsifal: Gobineau as the inspiration for Parsifal», http://www.monsalvat.no, version of 26 June 2008, accessed 27 July 2010. (англ.)
  • Fackler, Guido (tr. Peter Logan) (2007) «Music in Concentration Camps 1933—1945», Music and Politics, Volume I, Number 1, (Winter 2007). (англ.)
  • Grant, John (1999) «Excalibur: US movie» in John Clute & John Grant (Eds.) The Encyclopedia of Fantasy, Orbit p. 324. ISBN 1-85723-893-1 (англ.)
  • Gregor-Dellin, Martin (1983) Richard Wagner — His Life, His Work, His Century, Harcourt. ISBN 978-0-15-177151-6 (англ.)
  • Grey, Thomas S. (ed.) (2008) The Cambridge Companion to Wagner, Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-64439-6 (англ.)
  • Gutman, Robert W. (1990) Wagner — The Man, His Mind and His Music, Harvest Books. ISBN 978-0-15-677615-8 (англ.)
  • Higgins, Charlotte (2007) How the Nazis took flight from Valkyries and Rhinemaidens, The Guardian, 3 July 2007, accessed 28 December 2008. (англ.)
  • Horton, Paul C. (1999) Review of Psychoanalytic Explorations in Music: Second Series ed. Stuart Feder, American Journal of Psychiatry vol. 156 pp. 1109-1110, July 1999, consulted 8 July 2010 (англ.)
  • John, Eckhardt (2004) La musique dans la système concentrationnaire nazi, in Le troisième Reich et al. Musique, ed. Pascal Huynh, Paris ISBN 2-213-62135-7 (фр.)
  • Katz, Jacob (1986) The Darker Side of Genius: Richard Wagner's Anti-Semitism, Hanover and London. ISBN 0-87451-368-5 (англ.)
  • Kennedy, Michael (1980) The Concise Oxford Dictionary of Music, Oxford ISBN 978-0-19-311320-6 (англ.)
  • Kershaw, Ian (1999) Hitler 1889 – 1936: Hubris, Penguin. ISBN 0-14-028898-8 (англ.)
  • Laibach (undated) «Laibach presents VolksWagner», www.laibach.nsk.si. (Accessed 23 July 2010) (англ.)
  • Lee, M. Owen (1998) Wagner: The Terrible Man and His Truthful Art, University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-4721-2 (англ.)
  • Magee, Bryan (2001) The Tristan Chord: Wagner and Philosophy, Metropolitan Books. ISBN 978-0-8050-7189-4 (англ.)
  • Magee, Bryan (1988) Aspects of Wagner, Oxford University Press. ISBN 978-0-19-284012-7(англ.)
  • Magic Circle Music (undated) «Artist biography: Manowar», maciccirclemusic.com, accessed 23 July 2010. (англ.)
  • May, Thomas (2004) Decoding Wagner, Amadeus Press. ISBN 978-1-57467-097-4 (англ.)
  • Martin, T. P. (1992) Joyce and Wagner: A Study in Influence, Cambridge , 1992. ISBN 978-0-521-39487-1 (англ.)
  • McClatchie, Stephen (2008) Performing Germany in Wagner's 'Die Meistersinger von Nürnberg' ,in Grwy (2008) pp. 134-150 (англ.)
  • Millington, Barry (Ed.) (1992) The Wagner Compendium: A Guide to Wagner's Life and Music. Thames and Hudson Ltd., London. ISBN 0-02-871359-1 (англ.)
  • Millington, Barry (2008) Der Ring des Nibelungen: conception and interpretation in Grey (2008), 74 – 84 (нім.)
  • Millington, Barry (undated a) «Wesendonck, Mathilde» in Grove Music Online. Oxford Music Online. (Subscription only, accessed 20 July 2010). (англ.)
  • Millington, Barry (undated b) «Walküre, Die.» In The New Grove Dictionary of Opera, edited by Stanley Sadie. Grove Music Online. Oxford Music Online, http://www.oxfordmusiconline.com/subscriber/article/grove/music/O003661 (Subscription only, accessed 23 July 2010). (англ.)
  • Millington, Barry (undated c) «Meistersinger von Nürnberg, Die.» In The New Grove Dictionary of Opera, edited by Stanley Sadie. Grove Music Online. Oxford Music Online, http://www.oxfordmusiconline.com/subscriber/article/grove/music/O003512 (Subscription only, accessed 23 July 2010). (англ.)
  • Millington, Barry (undated d) «Parsifal.» In The New Grove Dictionary of Opera, edited by Stanley Sadie. Grove Music Online. Oxford Music Online, http://www.oxfordmusiconline.com/subscriber/article/grove/music/O002803 (Subscription only, accessed 23 July 2010). (англ.)
  • Newman, Ernest (1933) The Life of Richard Wagner, 4 vols. ISBN 978-0-685-14824-2 (the classic biography, superseded by newer research but still full of many valuable insights) (англ.)
  • Nicholson, Christopher (2007) «Richard and Adolf: Did Richard Wagner incite Adolf Hitler to commit the Holocaust?», Gefen Publishing House. ISBN 978-965-229-360-2 (англ.)
  • Nietzsche, Friedrich (trans. Walter Kaufmann) (1967) The Case of Wagner in Nietsche (trans. Kaufmann) The Birth of Tragedy and The Case of Wagner, Random House. ISBN 394 70369-3. (англ.)
  • Overvold, Liselotte Z. (1976) Wagner's American Centennial March: Genesis and Reception, Monatshefte (Univ.of Wisconsin), Vol.68 no.2 (Summer 1976), pp. 179-187 (англ.)
  • Painter, George D. (1983) Marcel Proust. Penguin, Harmondsworth ISBN0140065121 (англ.)
  • Potter, Pamela R. (2008) Wagner and the Third Reich: myths and realities, in The Cambridge Companion to Wagner, ed. Thomas S. Grey, Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-64439-6 (англ.)
  • Puffett, Derrick (1984) «Siegfried in the Context of Wagner's Operatic Writing», in Siegfried: Opera Guide 28 series ed. Nicholas John, John Calder (Publishers) Ltd. ISBN 0 7145 4040 4 (англ.)
  • Rose, John Luke (1981) «A Landmark in Musical History» in Nicholas John (series ed.) Tristan and Isolde: English National Opera Guide 6, John Calder Publisher's Ltd. ISBN 0 7145 3849 3 (англ.)
  • Rose, Paul Lawrence (1996) Wagner: Race and Revolution, London ISBN 0-571-17888-X (англ.)
  • Ross, Alex (1998) The Unforgiven: Wagner and Hitler" in The New Yorker, 10 August 1998. Copy on author's website used. Link accessed 10 July 2010. (англ.)
  • Runciman, J.F. (1913) Wagner, Project Gutenberg edition. here [3]. (англ.)
  • Salmi, Hannu (2005) Wagner and Wagnerism in Nineteenth-Century Sweden, Finland, and the Baltic Provinces: Reception, Enthusiasm, Cult, Eastman Studies in Music. University of Rochester Press. ISBN 978-1-58046-207-5 (англ.)
  • Salmi, Hannu (2000) Imagined Germany. Richard Wagner's National Utopia, Peter Lang Publishing. ISBN 978-0-8204-4416-1 (англ.)
  • Scruton, Roger (2003) Death-Devoted Heart: Sex and the Sacred in Wagner's 'Tristan and Isolde', Oxford University Press. ISBN 978-0-19-516691-0 (англ.)
  • Shaw, George Bernard (1898) The Perfect Wagnerite. Online version at http://www.gutenberg.org/files/1487/1487-h/1487-h.htm#2H_4_0011 accessed 20 July 2010. (англ.)
  • Sietz, Reinhold and Wiegandt, Matthias (undated) «Hiller, Ferdinand.» In Grove Music Online. Oxford Music Online, http://www.oxfordmusiconline.com/subscriber/article/grove/music/13041 (Subscription only, accessed 23 July 2010). (англ.)
  • Skelton, Geoffrey (2002) «Bayreuth» in Grove Music Online, Oxford Music Online. Version dated 28 February 2002, accessed 20 December 2009. (англ.)
  • Spencer, Stewart (2000) Wagner Remembered, Faber and Faber. ISBN 978-0-571-19653-1 (англ.)
  • Spiro, Jonathan Peter (2008) Defending the master race: conservation, eugenics, and the legacy of Madison Grant, UPNE. ISBN 978 1 58465 715 5. (англ.)
  • Spotts, Frederic (1994) Bayreuth: A History of the Wagner Festival, New Haven and London ISBN 978-0-300-06665-4 (англ.)
  • Tanner, M. (1995) Wagner, Princeton University Press. ISBN 978-0-691-10290-0 (англ.)
  • Treadwell, James (2008) The Urge to Communicatein Grey (2008), pp. 179–191 (англ.)
  • von Westernhagen, Kurt (1980) (Wilhelm) Richard Wagner in vol. 20 of Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. S. Sadie, London 1980 (англ.)
  • Wagner, Cosima (trans. Geoffrey Skelton) (1978) Diaries, 2 vols. ISBN 978-0-15-122635-1 (англ.)
  • Walker, Alan (1996) Franz Liszt: The Final Years, New York. ISBN 978-0-394-52542-6 (англ.)
  • Walsh, Michael (1992) The Case of Wagner  – Again, Time, 13 January 1992, consulted online 17 July 2010 (англ.)
  • Wapnewski, Peter (1992) Wagner's Musical Influence, in The Wagner Handbook (англ.)
  • Weiner, Marc A. (1997) Richard Wagner and the Anti-Semitic Imagination, Lincoln and London. ISBN 978-0-8032-9792-0 (англ.)
  • Westrup, Jack (1980) Conducting, in vol. 4 of Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. S. Sadie, London 1980 (англ.)
  • Žižek, Slavoj (2009) «Foreword: Why is Wagner Worth Saving» in Adorno (2009) viii – xxvii. (англ.)