Йозеф Гайдн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йозеф Гайдн
нім. Joseph Haydn
Joseph Haydn, målning av Thomas Hardy från 1792.jpg
Портрет роботи Томаса Гарді, 1792
Основна інформація
Повне ім'я Франц Йозеф Гайдн
Дата народження 31 березня 1732(1732-03-31)
Місце народження місто Рорау,
ерцгерцогство Австрія
(зараз — у федеральній землі Нижня Австрія)
Дата смерті 31 травня 1809(1809-05-31)
Місце смерті Відень,
Австрійська імперія
(зараз — Австрія)
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія
Професія композитор
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

Франц Йозеф Гайдн (нім. Joseph Haydn; 23 березня 1732, Рорау, ерцгерцогство Австрія — 31 травня 1809, Відень, Австрійська імперія) — австрійський композитор, представник віденської класичної школи, один з основоположників таких музичних жанрів, як симфонія і струнний квартет. Для музики Гайдна характерною є широта фольклорних зв'язків. Він автор 104 симфоній, 83 квартетів, 52 фортепіанних сонат, ораторій («Створення світу», 1798; «Пори року», 1801), 14 мес, 24 опер. Автор музики гімну Австро-Угорщини, котра згодом стала за основу гімну Німеччини.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки (до 1759)[ред.ред. код]

Йозеф Гайдн (ім'ям Франц сам композитор не називав себе ніколи) народився 31 березня 1732 року в нижньоавстрійському селі Рорау, неподалік від кордону з Угорщиною в Австрійській імперії у багатодітній сім'ї каретного майстра Маттіаса Гайдна (1699—1763).

Батьки, що захоплювались співом і аматорською грою на музичних інструментах, помітили у хлопчика музичні здібності та у 1737 році відправили його до родичів у місто Гайнбург-на-Дунаї, де Йозеф став навчатися хоровому співу і музиці. У 1740 році Йозефа запримітив Георг фон Ройттер, директор капели віденського собору св. Стефана. Ройттер узяв талановитого хлопчика у капелу і той протягом дев'яти років співав у хорі (в тому числі декілька років — разом зі своїми молодшими братами) [1] та навчався грі на скрипці й клавішних музичних інструментах[2]. Гайдн мешкав у капельхаузі поруч із собором, разом із сім'єю Ройттера та ще чотирма хлопчиками-хористами.

Як і родичі до того, Рейттер не завжди переймався тим, щоб Йозеф добре харчувався. Пізніше Гайдн розповів своєму біографу Альберту Крістофу Дісу, що старався добре співати, сподіваючись отримати більше запрошень на виступ перед аристократичними глядачами, де співакам зазвичай подавалися закуски[3].

У 1749 році Йозеф пішов з хору і став вільним музикантом. Наступний десятилітній період був для нього дуже важким. Йозеф брався за різну роботу, у тому числі був слугою італійського композитора Ніколи Порпори. Паралельно він намагався заповнювати прогалини у своїй музичній освіті. Гайдн дуже хотів стати учнем Ніколи Порпори, але уроки того коштували великих грошей. Тому Гайдн домовився з ним про те, що під час уроків він буде сидіти за фіранкою і слухати не заважаючи нікому.

Гайдн старанно займався вивченням творінь Емануеля Баха й теорією композиції. Вивчення музичних творів попередників та теоретичних праць Й. Фукса, Й. Маттезона та інших скомпенсувало Йозефу Гайдну відсутність систематичної музичної освіти[4]. Написані ним у той період сонати для клавесина були видані й звернули на себе увагу шанувальників музики. Першими крупними його творами були дві меси brevis, F-dur і G-dur, написані у 1749 році ще до виходу його з капели собору святого Стефана. У 1750-х роках Йозеф написав цілу низку творів, котрі поклали початок його популярності як композитора: зингшпіль «Кульгавий біс» (був поставлений у 1752 році у Відні та інших містах Австрії, не зберігся до наших днів), дивертисменти і серенади, струнні квартети для музичного гуртка барона Фюрнберга[5], близько десятка квартетів (1755).

Протягом 1754—1756-х років Гайдн працював при віденському дворі на правах вільного художника.

Служба при дворі графа Морціна (1759—1761)[ред.ред. код]

У 1759 році Гайдн отримав посаду капельмейстера при дворі графа Карла фон Морціна, де під його орудою був невеликий оркестр — для нього композитор написав свої перші симфонії[5]. Однак невдовзі фон Морцін почав зазнавати фінансових труднощів й припинив діяльність свого музичного проекту.

У 1760 році Гайдн оженився на Марії-Анне Келлер. Дітей у них не було, про що композитор сильно жалкував. Дружина прохолодно ставилась до його професійної діяльності. Шлюб не був щасливим, однак закони того часу не дозволяли їм сподіватись на розлучення.

Служба при дворі князів Естергазі (1761—1790)[ред.ред. код]

Вид на замок князів Естерхазі, Угорщина

Після розформування у 1761 році музичного проекту графа фон Морціна, Йозефу Гайдну було запропоновано аналогічну посаду у князя Пауля Антона Естергазі — глави надзвичайно багатої угорської сім'ї Естергазі.

Попервах Гайдн обіймав посаду віце-капельмейстера, проте він одразу ж був допущений до керівництва більшістю музичних установ Естергазі, нарівні зі старим капельмейстером, відомим композитором того часу, Грегором Вернером (1693—1766), що зберіг абсолютні повноваження лише стосовно церковної музики. У 1766 році у житті Гайдна сталася доленосна подія — після смерті Грегора Вернера його було переведено у капельмейстери при дворі нового князя Естергазі — Міклоша Йосифа Естергазі. До обов'язків капельмейстера входило написання музики, керівництво оркестром, камерне музикування перед патроном й постановка опер.

1779 рік став переломним у кар'єрі Йозефа Гайдна — було переглянуто його контракт: якщо раніше усі його композиції були власністю сім'ї Естергазі, то тепер йому було дозволено писати для інших й продавати свої роботи видавцям. Незабаром з урахуванням цієї обставини, Гайдн переніс акцент у своїй композиторській діяльності: менше пише опер і більше створює квартетів і симфоній. Крім того, він вів переговори з декількома видавцями, як австрійськими так і зарубіжними. Про укладення Гайдном нової трудової угоди Джонс написав: «Цей документ подіяв як каталізатор на шляху до наступного етапу кар'єри Гайдна — досягнення міжнародної популярності. До 1790 року Гайдн перебував у парадоксальному, якщо не сказати дивному становищі: будучи провідним композитором Європи, але пов'язаний дією підписаного раніше контракту, тратив свій час як капельмейстер у віддаленому палаці в угорському селі»[6].

За майже тридцятирічну кар'єру при дворі Естергазі композитор склав велику кількість творів, його популярність росте. У 1781 році під час перебування у Відні Гайдн познайомився і подружився з Вольфгангом Моцартом. Він давав уроки музики Сигізмунду фон Нейкому, котрий згодом став його його близьким другом.

11 лютого 1785 року Гайдн отримав посвячення у Масонську Ложу «До істинної гармонії» (нім. «Zur wahren Eintracht»).

Протягом служби в угорських князів Естергазі творча діяльність композитора досягла розквіту, пік якої припав на 1780-90-ті роки, коли були написані квартети (починаючи з опусу 33), 6 Паризьких (1785—86) симфоній, ораторії, меси та інші твори. Примхи мецената нерідко змушували Йозефа поступатися творчою свободою. Разом з тим робота з керованими ним оркестром і хором благотворно позначилася на його розвитку як композитора. Для капели і домашнього театру Естергазі написано більшість симфоній, у тому числі «Прощальна» (1772), що набула широкої популярності, та опер композитора. Поїздки Гайдна до Відня дозволили йому спілкуватися з найвизначнішими з сучасників, зокрема з Моцартом[5].

Знову вільний музикант (1790—1795)[ред.ред. код]

У 1790 році, після смерті Міклоша Йосифа Естергазі, його син і спадкоємець, князь Антон Естергазі, не будучи шанувальником музики, розпустив оркестр. У 1791 році Гайдн отримав контракт на работу в Англії. Згодом він багато працював в Австрії та Великій Британіїї. Дві поїздки до Лондона (1791—1792 та 1794—1795) на запрошення організатора «Абонементних концертів» скрипаля І. П. Заломона, де він для його концертів написав свої кращі симфонії — 12 Лондонських (1791—1792, 1794—1795) симфоній, розширили світогляд та ще у більшій мірі сприяли росту популярності Гайдна[5]. У Лондоні Гайдн збирав величезні аудиторії, що давало надходження значних коштів і, в кінцевому підсумку, дозволило йому стати фінансово забезпеченим[7]. У 1791 році Йозефу Гайдну був присуджений ступінь почесного доктора Оксфордського університету.

Будучи проїздом у Бонні у 1792 році, він познайомився з молодим Людвігом ван Бетховеном і взяв його до себе в учні.

Останні роки життя (1795—1809)[ред.ред. код]

Будинок у Відні, де Гайдн провів останні роки свого життя, тепер музей

Гайдн повернувся й оселився у Відні у 1795 році. До цього часу принц Антон помер і його наступник Миколай II запропонував відродити музичні заклади Естергазі під керівництвом видатного композитора як капельмейстера. Гайдн прийняв пропозицію й обійняв запропоновану вакансію, хоча й на неповний робочий день. Він провів літо з Естергазі у місті Айзенштадті. Але на той час Гайдн став громадським діячем у Відні та проводив більшу частину часу у власному великому будинку в Гумпендорфі (нім. Gumpendorf). Цей будинок з 1899 став музеєм Гайдна[8][9]. Тут композитор написав декілька робіт для публічного виконання. Між іншим, у Відні Гайдн написав дві свої знамениті ораторії: «Створення світу» (1798) й «Пори року» (1801), у яких композитор розвинув традиції лірико-епічних ораторій Г. Ф. Генделя. Ораторії Йозефа Гайдна позначені новою для цього жанру насиченою побутовою характерністю, барвистим втіленням явищ природи, в них розкривається майстерність композитора як колориста[5].

Під кінець життя Гайдн користувався величезною популярністю. У наступні роки цей успішний для творчості Гайдна період стикнувся з початком старості і погіршенням здоров'я — тепер композитор повинен був боротися з негараздами, щоб завершити свої розпочаті роботи. Робота над ораторіями підірвала сили композитора. Останніми його творами стали «Harmoniemesse» (1802) та незакінчений струнний квартет опус 103 (1802). Приблизно до 1802 року, його стан погіршився настільки, що він був фізично не в стані творити[10]. У 1804 році Гайдна було обрано почесним громадянином Відня. Останні начерки відносяться до 1806 року, після цієї дати Гайдн вже не писав нічого.

Помер композитор у Відні у віці 77 років 31 травня 1809 року, незабаром після нападу на Відень французької армії під проводом Наполеона. Серед йго останніх слів була спроба заспокоїти своїх слуг, коли в околиці будинку впало гарматне ядро[11]: «Не лякайтесь, діти мої, бо там, де Гайдн, ніякої шкоди бути не може». Два тижні по тому, 15 червня 1809 року, у церкві Шотландського монастиря (нім. Schottenkirche) у Відні відбулась панихида, на якій було виконано Реквієм Вольфганга Моцарта.

Оцінка творчості[ред.ред. код]

Бюст Гайдна на його батьківщині в Рорау
Автентичний нотний рукопис Гайдна

Протягом XVIII століття у низці країн (Італії, Німеччині, Австрії, Франції тощо) відбувалися процеси формування нових жанрів та форм інструментальної музики, що склалися і досягли своєї вершини у так званій віденській класичній школі — у творчості Й. Гайдна, В. Моцарта і Л. Бетховена. Замість поліфонічної фактури великого значення набувала гомофонно-гармонічна фактура, але при цьому у великі інструментальні твори часто включались поліфонічні епізоди.

Стиль Гайдна органічно пов'язаний із культурою Відня, що сплавляла в собі італійські, південно-німецькі та інші культурні традиції. Музична культура була представлена трьома значними пластами — строгий поліфонічний стиль церковної музики, італійський оперний стиль та міський фольклор. Ці пласти стали чинником формування індивідуального, авторського стилю Й. Гайдна. Сам композитор вважав, що найбільше на нього вплинув Карл Філіп Емануель Бах, син Йоганна Себастьяна Баха.

Творчість Гайдна охоплює широкий спектр жанрів. У Німеччині та Австрії Гайдн став відомим завдяки своїм ораторіям — «Створення світу» і «Пори року». Натомість в США, Англії та Франції найпопулярніші його симфонічні твори. Хоча симфонічні цикли писалися і до Гайдна, вважається, що саме він підсумував і підняв на новий якісний рівень досвід попередників, відкривши нову епоху у розвитку жанру симфонії.

У камерній музиці Гайдн вважається засновником жанру струнного квартету. 83 квартети Гайдна написані для постійного складу виконавців (дві скрипки, альт і віолончель) і мають чотиричастинну (алегро в сонатній формі, повільна частина, менует і фінал або алегро, менует, повільна частина і фінал) або п'ятичастинну форму (алегро, менует, повільна частина, менует і фінал).

Відкриттям Гайдна вважається також форма рондо-сонати, в якій принципи сонатної форми (експозиція, розробка, реприза) зливаються з принципами рондо (А-В-С-А або А-В-А-С-А-В-А). Фінали пізніх інструментальних творів написані саме у цій формі. Оркестрове письмо Гайдна виявляє поступове ослаблення зв'язку зі старою технікою basso continuo, в якій клавішний інструмент або орган заповнював акордами звуковий простір й утворював «скелет», на який накладалися інші лінії скромного оркестру тих часів.

За висловом Джеймса Вебстера, "Гайдн мав успіх в усіх музичних жанрах. Він широко відомий як 'батько симфонії' і ще більш справедливо було б назвати Гайдна батьком струнного квартету; жоден з інших композиторів не наблизився до такого поєднання продуктивності, якості і історичного значення в цих жанрах.[12]

Твори[ред.ред. код]

Повний каталог творів Й. Гайдна був складений лише у середині XX століття нідерландським музикознавцем Антоні ван Гобокеном. В цьому каталозі твори Гайдна розсортовані у 31 категорію відповідно до жанру, категорії позначаються римськими цифрами. Кожному твору також надано свій номер всередині категорії, що позначається арабськими цифрами. У гігантській за обсягом спадщині Гайдна є твори, які до сих пір не записані й майже не виконуються.

Вокальні твори[ред.ред. код]

Симфонічна музика[ред.ред. код]

Камерна музика[ред.ред. код]

  • 83 квартети,
  • 12 сонат для скрипки і фортепіано
  • 77 струнних квартетів
  • 6 дуетів для скрипки і альта
  • 30 тріо для струнних інструментів
  • 35 тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі
  • 52 фортепіанні сонати

Цікаве[ред.ред. код]

  • Під час відспівування Антоніо Вівальді в церковному хорі співав дев'ятирічний хлопчик Йозеф Гайдн.
  • На честь композитора названо астероїд 3941 Гайдн[13].

Пам'ять[ред.ред. код]

Ще за життя Йозеф Гайдн отримав багато нагород. У 1798 році він став членом Шведської королівської академії, 1804 року став почесним гарантом. У 1808 році став почесним членом філармонічного товариства в Санкт-Петербурзі.

У Відні створено музей в будинку, де композитор провів свої останні роки життя[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jones, 2009, с. 12-13
  2. Finscher, 2000, с. 12
  3. Dies, 1963, с. 87
  4. Geiringer, 1982, с. 30
  5. а б в г д Гайдн Франц Иозеф / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
  6. Jones, 2009, с. 136
  7. Jones, 2009, с. 144-146
  8. 16 Top-Rated Museums and Art Galleries in Vienna (англ.)
  9. а б Haydnhaus / Wien Museum (англ.)
  10. Jones, 2009, с. 146, 216
  11. Griesinger, 1963, с. 189
  12. Online edition, article "Joseph Haydn"; downloaded Feb. 3, 2007
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Альшванг А. А. Иосиф Гайдн : 1732-1809 : жизнь и творчество. — М.-Л. : Изд. и типолит. Музгиза, 1947. — 48 с.
  • Кремлев Ю. А. Йозеф Гайдн. Очерк жизни и творчества. — М. : Музыка, 1972. — 317 с.
  • Новак Л. Йозеф Гайдн. Жизнь, творчество, историческое значение / пер. с нем., предисл. Б. Левика. — М. : Музыка, 1973. — 162 с.
  • Баттерворт Н. Гайдн / пер. с англ. А. Н. Виноградовой. — Челябинск : Урал LTD, 1999. — 157 с.
  • Й. Гайдн — І. Котляревський: мистецтво оптимізму. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Збірник наукових праць / Ред.‑упорядн. — Л. В. Русакова. Вип. 27. — Харків, 2009. — 298 с. ISBN 978-966-8661-55-6

німецькою мовою:

  • Lutz Görner: Joseph Haydn. Sein Leben, seine Musik. 3 CDs mit viel Musik nach der Biographie von Hans-Josef Irmen. KKM Weimar 2008, ISBN 978-3-89816-285-2
  • Arnold Werner-Jensen, Joseph Haydn, Verlag C. H. Beck, München 2009, ISBN 978-3-406-56268-6

англійською мовою:

  • Jones, David Wyn The Life of Haydn. — Cambridge : Cambridge University Press, 2009. — 253 с. — ISBN 9780521895743.
  • Finscher, Ludwig Joseph Haydn und seine Zeit. — Laaber : Laaber-Verlag, 2000. — 558 с. — ISBN 3-921518-94-6.
  • Dies, Albert Christoph Biographical Accounts of Joseph Haydn. — Milwaukee : Univ. of Wisconsin Press, 1963. — 275 с. — ISBN 0-299-02791-0.
  • Geiringer, Karl Haydn: A Creative Life in Music (3rd ed.). — Berkley : University of California Press, 1982. — 408 с. — ISBN 0-520-04316-2.
  • Griesinger, Georg August Haydn: Two Contemporary Portraits / In Gotwals, Vernon, translator and editor. — Milwaukee : University of Wisconsin Press, 1963. — 275 с. — ISBN 0-299-02791-0.
  • Landon, H. C. Robbins The Symphonies of Joseph Haydn. — London : Universal Edition and Rockliff, 1955. — 682 с.
  • Landon, H. C. Robbins; Jones, David Wyn Haydn: His Life and Music. — Indiana University Press, 1988. — 383 с. — ISBN 978-0-253-37265-9.
  • Webster, James; Feder, Georg (2001). Joseph Haydn / The New Grove Dictionary of Music and Musicians. Published separately as a book: (2002) The New Grove Haydn. New York: Macmillan, 2002. — ISBN 0-19-516904-2.

Посилання[ред.ред. код]