Шкіль Андрій Васильович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
Рядок 52: | Рядок 52: | ||
У 1992 році брав участь в [[Придністровський конфлікт|Придністровському конфлікті]]. Нагородений медаллю "За оборону Придністров'я". |
У 1992 році брав участь в [[Придністровський конфлікт|Придністровському конфлікті]]. Нагородений медаллю "За оборону Придністров'я". |
||
У той же час 90-ті роки були для нього надзвичайно плідні як для журналіста (був головним редактором львівської газети УНА-УНСО "Голос нації" та керівником "нформаційного агенства "УНА-Захід", в яких тісно співпрацював з українським філософом [[Гуцуляк Олег Борисович|Олегом Гуцуляком]]. |
|||
У той же час початок 90-х років був для нього надзвичайно плідним як для журналіста. |
|||
[[Файл:Ukraine without Kuchma Shkil Turchynov Lukyanenko.jpg|thumb|left|200px|Андрій Шкіль (крайній зліва) під час акції «Україна без Кучми»]] |
[[Файл:Ukraine without Kuchma Shkil Turchynov Lukyanenko.jpg|thumb|left|200px|Андрій Шкіль (крайній зліва) під час акції «Україна без Кучми»]] |
Версія за 16:25, 22 квітня 2017
Андрій Васильович Шкіль | |
---|---|
Народився |
26 листопада 1963 (60 років) Львів, Українська РСР |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Місце проживання | Львів |
Діяльність | політик, журналіст |
Alma mater | Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького і ЛНУ ім. І. Франка |
Знання мов | українська |
Членство | Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання |
Посада | народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3] |
Партія | |
Нагороди | |
Сайт | shkil.org |
Андрі́й Васи́льович Шкі́ль (нар. 26 листопада 1963, Львів, УРСР) — український політик і журналіст. Член партії ВО «Батьківщина», входить до політради. Народний депутат України 4, 5, 6 скликань. Колишній голова «УНА-УНСО», президент фонду Дмитра Донцова, президент «Фонду українсько-європейських ініціатив».
Біографія
Професійна кар'єра
Андрію було дванадцять, коли родина втратила батька. Мати багато працювала, йому вже тоді довелося ставати самостійною людиною. В цей час він багато читає. І, як і раніше, любить робити те, що заборонено — приміром, знайомитися з віршами «небажаного» в рамках шкільного курсу російської літератури Єсеніна. В цей же час він захоплюється спортом: у школі займається боротьбою, на зміну якій пізніше прийде дзюдо. Іще одна пристрасть Андрія — кіно. «Львівські кінотеатри були моєю Меккою», — зізнається він.
У 1981 році Шкіль закінчив львівську середню школу № 1. З 1981-го по 1989-ий був студентом Львівського медичного інституту. На якийсь час навчання довелося перервати, адже грошей на життя катастрофічно не вистачало, тож протягом 1983–1984 років він працює вантажником готової продукції виробничого об'єднання «Прогрес». Наступна сторінка в біографії — здобуття другої вищої освіти, журналістської, у Львівському державному університеті імені Івана Яковича Франка, одруження у 1992 році з Зоряною Гарбар.
Політична кар'єра
19 серпня 1991 року Шкіль разом з однодумцями малює у своїй львівській квартирі план захисту Львова від радянських танків.[джерело?] Пізніше з цього наміру самому боронити власну державу, ідею і мету народиться УНСО — Українська народна самооборона.[джерело?]
Втім, ще й до 1991-го Андрій Шкіль втягується у вир політичного життя. Він бере активну участь у творенні Спілки націоналістичної української молоді (СНУМ), яка потім переросте в Українську міжпартійну асамблею (УМА), а ще згодом — в Українську національну асамблею (УНА). У 1992 році брав участь в Придністровському конфлікті. Нагородений медаллю "За оборону Придністров'я".
У той же час 90-ті роки були для нього надзвичайно плідні як для журналіста (був головним редактором львівської газети УНА-УНСО "Голос нації" та керівником "нформаційного агенства "УНА-Захід", в яких тісно співпрацював з українським філософом Олегом Гуцуляком.
Після подій Україна без Кучми 9 березня 2001 року Шкіль потрапляє за ґрати за звинуваченням «в організації масових безпорядків» (саме так СБУ, в чиєму провадженні знаходилась справа, охрестила протестні антикучмівські виступи опозиції). Його тюремні ходіння по муках включають дев'ять місяців одиночного ув'язнення в слідчому ізоляторі СБУ та ще чотири місяці в Лук'янівському СІЗО.
Під час затримання в одному з міліцейських райвідділів Шкіля піддають тортурам — за ґрати він потрапляє вже з надзвичайно тяжкими травмами голови і хребта. Протестуючи проти закритості судового процесу, Шкіль разом з іншими обвинуваченими розпочинає голодування. Без їжі йому вдається протриматись 39 діб, однак цей протест мало не стає для нього останнім — у стані коми Шкіль потрапляє до тюремного шпиталю.
31 березня 2002 року за політв'язня Андрія Шкіля віддають голоси 34150 виборців 121-го Городоцького округу. Перемога Шкіля на тодішніх парламентських виборах супроводжується ще й його значним відривом від суперників — представників партії «За Єдину Україну!» та «Нашої України». Тим часом владу в УНА-УНСО перебирають спеціально заангажовані для цієї місії особи, що призводить до її розламу на багато дрібних відгалужень, а відтак — до повного руйнування. Шкіль-парламентарій входить у 2002-му до опозиційної фракції «Блок Юлії Тимошенко», стає членом партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і обирається до складу її політради. Був головою підкомітету з питань підготовки законопроектів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
На парламентських виборах 2006 року Андрій Шкіль займає тринадцяту позицію у виборчому списку «Блоку Юлії Тимошенко», вдруге стає народним депутатом України. Заступник голови Комітету у закордонних справах. 12 червня 2007 року достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної ради.
На дострокових Парламентських виборах в Україні 2007 року Андрій Шкіль займає чотирнадцяту позицію у виборчому списку «Блоку Юлії Тимошенко», стає народним депутатом України втретє. Голова підкомітету з питань євроінтеграції та євроатлантичного співробітництва Комітету у закордонних справах та член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації.
У 2010 році став жертводавцем будівництва меморіалу «Борцям за волю України» у селі Зміївка на Херсонщині.[4]
Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО.
Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Тунісом, Малайзією, Бразилією, Хорватією, Францією, Панамою.
Інше
Мати Марія Василівна (1930) — головний інженер МК-21, пенсіонер. Дружина Зоряна Зіновіївна (1968) — художник-модельєр.
Володіє українською, польською, російською та англійською мовами. Захоплюється тенісом, хокеєм, класичною музикою.
Відзнаки і нагороди
- Медаль «Защитнику Приднестровья»
- Орден «За заслуги» III ступеня (26 червня 2006)[5]
- Почесна грамота Верховної Ради України.
- «Знак пошани» Міністерства оборони України.
- Лауреат Всеукраїнської акції «Лідер народної довіри» у номінації «Лицар національної ідеї».
Примітки
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
- ↑ На Херсонщині з'явився меморіал «Борцям за волю України». Український Херсон. — 24 серпня 2010
- ↑ Указ Президента України № 578/2006 від 26 червня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»
Посилання
- Особиста сторінка
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С.»
- Верховна Рада України 4-го скликання
- Верховна Рада України 5-го скликання
- Верховна Рада України 6-го скликання
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (травень 2013) |
- Народились 26 листопада
- Народились 1963
- Випускники Львівського медичного університету
- Випускники Львівського університету
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Члени ВО «Батьківщина»
- УНСО
- Політики України
- Репресовані
- Уродженці Львова
- Українські журналісти
- Нагороджені почесною грамотою ВРУ
- Народні депутати України 4-го скликання
- Народні депутати України 5-го скликання
- Народні депутати України 6-го скликання