Придністровський конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Придністровський конфлікт
Конфлікти на пострадянському просторі
       Молдова        Придністров'я

       Молдова
Дата: 2 вересня 1990дотепер
Місце: Молдовський східний берег Дністра, місто Бендери (Тігіна) та деякі села на західному березі Дністра (Кіцкани, Кременчуг, Гиска).
Привід: Рух за об'єднання Республіки Молдова та Румунії:
Результат: конфлікт триває; заморожений конфлікт
  • Фактична незалежність молдовського східного берега Дністра як Придністров'я
  • Придністров’я отримує контроль над Тігіною (Бендерами) та деякими селами на західному березі Дністра.
  • Молдова зберігає прямий контроль над деякими селами на східному березі Дністра
  • Створення адміністративно-територіальних одиниць Лівого берега Дністра в 2005 році, які охоплюють усі землі на східному березі Дністра (але не на західному), контрольовані Придністров’ям
Сторони
Молдова Молдова

За підтримки:
Румунія Румунія (військова та дипломатична підтримка)[1][2]
Україна Україна (дипломатична підтримка,[3][4] військова підтримка надається за запитом Молдови[5])

Придністров'я ПМР

За підтримки:
Росія Росія (військова та дипломатична підтримка)[6][7][8]

Придністровський конфлікт (рум. Conflictul din Transnistria; рос. Приднестровский конфликт) — триваючий заморожений конфлікт між Молдовою та невизнаною державою Придністров'я. Найактивнішою її фазою була придністровська війна, або як її ще називають молдовсько-російська війна. Було кілька спроб врегулювати конфлікт, але жодна не увінчалася успіхом.[9][10] Можна вважати, що конфлікт почався 2 вересня 1990 року, коли Придністров’я офіційно оголосило про суверенітет від Молдови (тоді входила до складу Радянського Союзу).[11]

Придністров'я міжнародно визнано частиною Молдови. Дипломатичне визнання вона отримала лише від трьох пострадянських невизнаних держав: Абхазії, Південної Осетії та Арцаху.

Історія[ред. | ред. код]

Територіальна ситуація конфлікту
Адміністративний поділ власне Придністров'я

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Радянський Союз у 1930-х роках мав автономний регіон Придністров’я в межах України, який називався Молдавською Автономною Радянською Соціалістичною Республікою (МАРСР), де майже половина населення становили румунськомовні люди, зі столицею в Тирасполі.

Під час Другої світової війни, коли Королівство Румунія за допомогою нацистської Німеччини взяла під контроль Придністров’я, вона не намагалася анексувати окуповану територію під час війни, хоча планувала це зробити в майбутньому.[12][13]

Територіальні наслідки війни 1992 року[ред. | ред. код]

Лівий берег Дністра[ред. | ред. код]

Під час війни за Придністров’я деякі села в центральній частині Придністров’я (на східному березі Дністра) повстали проти нової сепаратистської влади Придністров’я (ПМР). Вони перебували під ефективним контролем Молдови внаслідок їхнього повстання проти ПМР. Такими населеними пунктами є: гміна Кочієрі (включаючи село Васильєвка), комуна Моловата Ноуа (включаючи село Рогі), комуна Коржова (включаючи село Махала), комуна Кошніца (включаючи село Погребя), комуна Пирита та Дорікомута, комуна. Село Коржова фактично розділене між ПМР і центральним урядом Молдови. Рогі також контролюється владою ПМР.

Правий берег Дністра[ред. | ред. код]

У той же час деякі території, які розташовані на правому березі Дністра, знаходяться під контролем ПМР. Ці райони складаються з міста Бендери з його передмістям Протеагайловца, комун Гіска, Чикані (включаючи села Меренешті та Загорна), а також комуни Кременчуг, формально  в районі Каушені, розташованому на південь від міста Бендери.

Влада ПМР, що відкололася, також претендує на комуни Варниця в районі Аненій Ной, північне передмістя Бендер, і Копанка в районі Каушені, на південь від Чикань, але ці села залишаються під контролем Молдови.

Пізніші напруження[ред. | ред. код]

З цих перехресних територій виникло кілька суперечок. У 2005 році міліція ПМР увійшла до Васильєвці, яка розташована над стратегічною дорогою, що з'єднує Тирасполь і Рибницю, але через кілька днів вийшла.[14][15] У 2006 році навколо Варниці виникла напруженість. У 2007 році відбулося протистояння між силами Молдови та ПМР у районі ДубасаріКочієрі; проте обійшлося без жертв. 13 травня 2007 р. міський голова села Коржова, що знаходиться під контролем Молдови, був заарештований поліцією ПМР разом із радником підконтрольної Молдові частини Дубесарського району.[16]

У 2007 році прозахідні політики Молдови розглядали можливість передачі Придністров'я під юрисдикцію України[17].

Загострення 2006[ред. | ред. код]

2006 року відбулося чергове загострення конфлікту, цього разу у зв'язку із відмовою української митниці пропускати придністровські товари без документів, оформлених Молдовою. Експорт ПМР відіграє в її економіці принципово важливу роль, а тому введення нових митних правил стало потужним засобом впливу на Тирасполь. Російська Федерація втрутилася в конфлікт на боці ПМР, вимагаючи від України припинити економічний тиск. США та ЄС підтримали Україну та Молдову в їхніх спробах навести лад у режимі експорту з Придністров'я. Російська Федерація вдалася до широкомасштабної гуманітарної допомоги Придністров'ю. З травня підприємства Придністров'я зареєструвалися в митних органах Молдови та відновили експорт.

Загострення бере свій початок 25 січня 2006 року, коли набрали чинності нові митні обмеження, згідно з якими — всі вантажі Придністров'я на імпорт і експорт можуть переміщатися через молдовсько-український кордон тільки з митним оформленням офіційного уряду Молдови. Молдова, також, надала пільги за платежами на імпорт, за винятком платежів за митне оформлення, при здійсненні експортно-імпортних операцій по товарах, призначеним для власного виробництва, в тому числі, придністровським економічним агентам будуть відшкодовуватися всі платежі за імпорт, за винятком оплати митних процедур, вироблених при декларуванні товарів, ввезених в Молдову і не призначених для процесу власного виробництва. Економічні агенти Придністровського регіону отримають також доступ до системи сертифікації походження експортних товарів.[18]

Після цього ватажки т.з ПМР заявили, що ці правила — «є черговою спробою обмежити незалежність Придністров'я» Вони також підкреслили, що нові пропозиції Молдови були прийняті в односторонньому порядку без будь-яких консультацій з придністровською стороною.

З 3 березня 2006 року Україна припинила пропуск вантажів з Придністров'я у яких відсутнє оформлення митною службою Молдови.

Україна ж, протягом усього конфлікту підкреслювала, що держава буде виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо забезпечення максимально безболісного переходу до нового регламенту проходження придністровських товарів через українсько-молдовський кордон.

7 березня прем'єр-міністр Молдови Василь Тарлєв також підкреслив, що новий митний режим проходження придністровських вантажів не може бути й не є економічною блокадою Придністров'я, він також додав, що на цей момент тимчасову або постійну реєстрацію в Молдови пройшли понад 100 економічних агентів придністровського регіону, в тому числі близько 20 найбільших придністровських підприємств, на частку яких припадає близько 80 % від загальних обсягів придністровського експорту.[19]

9 березня посол з особливих доручень МЗС РФ в Молдові заявив, що Російська Федерація — «має намір вжити заходів щодо подолання кризи, що виникла у зв'язку з блокадою Придністров'я, і ​​його наслідків».[20]

11 березня президент Молдови Володимир Воронін заявив, що протестуючи проти прозорості митного оформлення Придністров'я — «намагається приховати потік торгівлі нелегальною зброєю».[21][22]

12 березня президент України Віктор Ющенко в ході телефонної розмови з ватажком самопроголошеної республіки Придністров'я Ігорем Смирновим намагався пояснити, що нові митні правила відповідають загальноєвропейським нормам.

За даними опублікованими владою Придністров'я на 15 березня втрати самопроголошеної республіки склали більш як 30 мільйонів доларів.[23]

21 березня голова т.з ПМР Смирнов відкрито попросив президента РФ Путіна про економічну підтримку і «посилення миротворчого контингенту».[24]

22 березня через Росію в бік Молдови був відправлений гуманітарний вантаж. Україна дозволила російської колоні пересування виключно в нічний час (щоб не перевантажувати дороги), а також, зажадала від РФ відсутності пропагандистських елементів на конвої.[25] 25 березня колона з гуманітарним вантажем прибула в Придністров'я.

4 квітня т.з голова Придністров'я Смирнов заявив, що поки не буде знята «економічна блокада» невизнана республіка не вернеться до переговорів по врегулюванню конфлікту. Він також в черговий раз підкреслив, що «через дії України та Молдови регіон стоїть на порозі гуманітарної катастрофи». Хоча, за даними МЗС України немає ніяких підстав говорити про гуманітарну катастрофу або соціально-економічній кризі в Придністровському регіоні. Такої ж думки дотримується й ОБСЄ, яке незадовго до цього направила співробітників в самопроголошену республіку, які також зробили висновок, що в Придністровському регіоні Молдови не існує гуманітарної кризи.[26]

31 березня з'явилися перші заяви придністровських і російських політиків про референдум і «можливий вступ ПМР до ​​складу РФ».[27]

17-18 травня заплановані переговори по врегулюванню конфлікту між Молдовою і самопроголошеною республікою Придністров'я так і не відбулися, тому що за словами представника ОБСЄ Хілла — Тирасполь не збирається обговорювати врегулювання конфлікту до зняття «блокади».

17 вересня самопроголошена республіка Придністров'я провела референдум про вступ до складу Російської Федерації, за даними Придністров'я «ЗА» проголосувало 98 % жителів.[28] Молдова, Україна, США, ЄС та ОБСЄ не визнали результати референдуму. Представники Російської Федерації заявили, що результати референдуму не матимуть юридичних наслідків.

Загострення 2022[ред. | ред. код]

На тлі зростання напруженості між Російською Федерацією та Україною 14 січня 2022 року українська військова розвідка заявила, що російські спецслужби готують «провокації» проти російських солдатів, які на той час перебували в Придністров’ї, щоб створити привід для російського вторгнення в Україну.[29]

З 25 квітня 2022 року на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки сталася серія вибухів та обстрілів, які пошкодили низку будівель та об'єктів інфраструктури.[30][31] Влада ПМР назвала те, що сталося «терактами», і ними було введено в Придністров'ї режим «червоного» рівня терористичної загрози.[32] Глава ПМР Вадим Красносільський заявив, що «сліди цих нападів ведуть в Україну».[33] Київ та Кишинів назвали це «провокаціями». Експерти порівнювали ситуацію в Придністров'ї із обстановкою на Донбасі напередодні російського вторгнення 24 лютого, коли на підконтрольній ДНР території сталася серія вибухів та «диверсій», а представники США говорили, що Російська Федерація готує провокації для створення приводу для війни з Україною.[32][34][35][36] Оглядачі також зазначали, що напередодні загострення ситуації в Придністров'ї російський генерал Рустам Міннекаєв заявляв, що метою Росії на другому етапі спецоперації в Україні буде встановлення повного контролю над Донбасом і Південною Україною з виходом до Придністров'я.[37]

26 квітня Генеральний штаб Збройних сил України заявив, що угруповання російських військ у Придністров'ї приведено в повну бойову готовність.[38]

30 квітня представник НАТО заявив, що організація допускає подальші провокації в Придністров'ї та «операції під чужим прапором», однак у НАТО не бачать неминучих військових ризиків для Молдови [39]

1 травня британське видання The Times повідомило, що його джерела в українській розвідці стверджують, що "Кремль прийняв рішення про напад на Молдову" і Російська Федерація готує висадку повітряного десанту в Придністров'ї.[40] Однак підтвердити ці дані з інших джерел журналістам не вдалося.[40] На думку молдовського експерта Валеріу Паші, пріоритетом Росії є політична дестабілізація Молдови внутрішніми проросійськими силами, зокрема, використовуючи теми Дня Перемоги та заборони георгіївської стрічки, що могло б призвести до зміни влади в країні.[41] Однак на думку Паші, було малоймовірно, що Російська Федерація піде на спробу повітряного десанту в Придністров'ї за допомогою Іл-76, так це б означало перетин простору, підконтрольного українській ППО, що було б чревате занадто великим ризиком, хоча повністю такий сценарій він не став виключати.[41] Він зазначав, що доки російські війська не захоплять український Миколаїв і не перетнуть Південний Буг, Молдова буде в безпеці.[41] Але за словами Паші, у разі досягнення російськими силами цих цілей все зміниться, і він додав, що «росіянам не потрібно захоплювати Одесу, щоб напасти на Молдову, а скоріше навпаки вони можуть вторгнутися на правобережну частину Молдови[a], щоб оточити Одесу».[41]

10 травня директорка Національної розвідки США Евріл Гейнс під час слухань в американському Сенаті заявила, що окрім прагнення захопити українські Донецьку та Луганську області та збереження контролю над Херсоном, російський президент Володимир Путін можливо бажає створити сухопутний коридор через південні українські області до Придністров'я.[43]

Спроби подолання конфлікту[ред. | ред. код]

План Козака (заступника Голови адміністрації президента Російської Федерації у 20002003 рр.) передбачав перетворення Молдови на т. зв. «асиметричну» федерацію, в яку увійшли б на правах автономії Придністров'я та Ґаґаузія. При цьому Придністров'я отримувало право вийти з федерації, якщо Молдова вирішила б приєднатися до Румунії. Невеликий російський миротворчий контингент (до 2000) залишався в Придністров'ї щонайбільше до 2020 року. Розміщення російських військ у Придністров'ї стало приводом для президента Молдови Володимира Вороніна відмовитися підписувати його.

План Ющенка (президента України у 20052010 рр.) було запропоновано на саміті ГУУАМ у квітні 2005 року. Цей план передбачав внутрішню демократизацію в Придністров'ї, проведення там демократичних виборів; інспекції підприємств ПМР; моніторинг придністровської ділянки українсько-молдовського кордону спеціальними силами ОБСЄ та розміщення в зоні конфлікту українського миротворчого контингенту. План Ющенка не передбачав створення федеративної держави в Молдові, але передбачав прийняття спеціального закону про статус Придністров'я, а також його право вийти із складу Молдови, якщо та приєднається до Румунії. Такий закон було схвалено Парламентом Молдови в липні 2005 року. За ним Придністров'ю було надано статус автономії в складі Молдови, його вищим законодавчим органом проголошено Верховну Раду Придністров'я. Кордони автономії мали були уточненими за допомогою референдумів в низці населених пунктів. Документ не містив вимог вивести російські війська з території Придністров'я, чого досі прагне керівництво Молдови. Уряд ПМР відхилив цей Закон. Виконання плану Ющенка було призупинено, головним чином з двох причин: демократизація Придністров'я розходилася із інтересами авторитарного режиму президента ПМР Смирнова, а розширення миротворчого контингенту за рахунок зменшення російської його частини та включення українського контингенту не відповідало інтересам Російської Федерації в конфлікті.

Реакція[ред. | ред. код]

Позиція захисників уряду ПМР[ред. | ред. код]

За словами захисників ПМР, територія на схід від Дністра ніколи не належала ні Румунії, ні її попередницям, наприклад, Молдавському князівству. Ця територія була відокремлена від Української РСР у результаті політичного маневру СРСР, щоб стати насінням Молдавської РСР (подібним чином до створення Карело-Фінської РСР). У 1990 році в регіоні була проголошена Придністровська Молдавська РСР низкою консервативних місцевих радянських чиновників, які виступали проти перебудови. Ця акція була негайно визнана недійсною тодішнім генеральним секретарем Комуністичної партії Радянського Союзу Михайлом Горбачовим.[44]

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Молдова стала незалежною. Декларація незалежности Молдови денонсувала пакт Молотова-Ріббентропа і оголосила «Закон СРСР про створення Молдавської РСР» від 2 серпня 1940 р. недійсним. Сторона ПМР стверджує, що, оскільки цей закон був єдиним законодавчим документом, який зв’язував Придністров’я з Молдовою, немає ні історичних, ні правових підстав для претензій Молдови на території на лівому березі Дністра.[45]

Дослідження 2010 року, проведене Університетом Колорадо Боулдер, показало, що більшість населення Придністров’я підтримує відокремлення країни від Молдови. Згідно з дослідженням, понад 80% етнічних росіян та українців та 60% етнічних молдован у Придністров’ї віддали перевагу незалежности чи анексії Російською Федерацією, а не возз’єднанню з Молдовою.[46]

У 2006 році офіційні особи країни вирішили провести референдум для визначення статусу Придністров’я. У бюлетені було дві заяви: перша – «відмова від незалежності та потенційна майбутня інтеграція до Молдови»; другий — «Незалежність і потенційна майбутня інтеграція в Російську Федерацію». Результатом цього подвійного референдуму стало те, що значна частина населення була проти першої (96,61%) [47] та за другу (98,07%). [48]

Молдова[ред. | ред. код]

Молдова втратила де-факто контроль над Придністров’ям у 1992 році після війни за Придністров’я. Проте Республіка Молдова вважає себе законною державою-наступницею Молдавської РСР (якої було гарантовано право на вихід із Радянського Союзу згідно з останньою редакцією радянської Конституції). За принципом територіальної цілісности Молдова стверджує, що будь-яка форма відділення від держави без згоди центрального уряду Молдови є незаконною. Тому молдовська сторона вважає, що її позиція підкріплена міжнародним правом.[49]

Він вважає нинішній уряд ПМР у Придністров’ї нелегітимним, а не повноправним представником населення регіону, у якому є молдовська множинність (39,9% станом на 1989 рік).[50] Молдовська сторона наполягає на тому, що Придністров’я не може існувати як самостійне політичне утворення і має бути реінтегровано до складу Молдови.

За даними молдовських джерел, політичний клімат у Придністров’ї не дозволяє вільно волевиявлення жителів регіону, а прихильники реінтеграції Придністров’я в Молдову зазнають переслідувань, свавільних арештів та інших видів залякування з боку сепаратистської влади.

Через невизнання незалежності Придністров’я Молдова вважає, що всі жителі Придністров’я юридично є громадянами Молдови. Проте, за підрахунками, від 60 000 до 80 000 жителів Придністров’я отримали російське громадянство[51], а близько 20 000 придністровців – українське. У результаті молдовська влада намагалася заблокувати встановлення російського та українського консульства в Тирасполі.[51]

Україна[ред. | ред. код]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

26 квітня 2022 року під час російсько-української війни радник глави офісу президента Олексій Арестович в інтерв'ю Марку Фейгіну на питання, чи в змозі Україна "взяти й захопити Придністров'я", він заявив, що Україна може захопити Придністров'я, але тільки якщо буде відповідне звернення Молдови, додавши:

Це територія суверенної Молдови, ми не можемо дозволити собі навіть заяв подібного роду. Тільки після звернення молдовської сторони.[52]

27 квітня 2022 року бюро реінтеграції Молдови надало відповідь на заяву Олексія Арестовича, зазначивши, що влада Молдови має намір врегулювати проблему Придністров'я лише політичним і мирним шляхом. У молдовському відомстві послалися на закон про правовий статус регіону, де чітко сказано, що врегулювати придністровський конфлікт можна політичним шляхом і лише за допомогою мирних рішень, які виключають військові та інші силові дії. А також на основі принципів демократизації та демілітаризації регіону, поваги суверенітету та збереження територіальної цілісності Молдови.[53]

Призупинення Україною руху авто з Придністровськими номерами у 2021 році[ред. | ред. код]

1 вересня 2021 року Україна припинила допуск до участі у міжнародному дорожньому русі автомобілів із Придністровського регіону Молдови, які не мають номерних знаків узгодженого чи нейтрального зразка[54].

Міжнародне визнання суверенітету Придністров’я[ред. | ред. код]

Лише три держави визнають суверенітет Придністров’я, які самі є переважно невизнаними державами: Абхазія, Південна Осетія та Арцах. Усі чотири держави є членами Співтовариства за демократію та права націй.

Резолюція Організації Об'єднаних Націй A/72/L.58[ред. | ред. код]

Підсумки голосування Генеральної Асамблеї ООН про виведення іноземних військових з Придністров’я.
   За
  На користь
   Проти
   Утримались
   Під час голосування були відсутні
   Не член ООН

22 червня 2018 року Республіка Молдова подала резолюцію ООН, яка закликає до «повного та беззастережного виведення іноземних військових сил з території Республіки Молдова, включаючи Придністров’я ». Рішення було прийнято простою більшістю голосів.[55]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Adam, Vlad (2017). Romanian involvement in the Transnistrian War. Leiden University. с. 1–31. 
  2. Iohannis: Națiunile Unite nu trebuie să tolereze conflictul din Transnistria. Agora (рум.). 29 вересня 2015. 
  3. Ukraine's stance on Transnistria remains unchanged – Zelensky. Ukrinform. 12 січня 2021. 
  4. Ukraine helps Moldova regain control over border in Transnistrian region. Euromaidan Press. 21 липня 2017. 
  5. Ioniță, Tudor (27 квітня 2022). VIDEO // Arestovici: Ucraina poate rezolva problema transnistreană "cât ai pocni din degete", dar trebuie ca R. Moldova să-i ceară ajutorul. Deschide.MD (рум.). 
  6. O'Reilly, Kieran; Higgins, Noelle (2008). The role of the Russian Federation in the Pridnestrovian conflict: an international humanitarian law perspective. Irish Studies in International Affairs (Royal Irish Academy) 19: 57–72. JSTOR 25469836. doi:10.3318/ISIA.2008.19.57. 
  7. Munteanu, Anatol (2020). The hybrid warfare triggered by Russian Federation in the Republic of Moldova. Editura Academiei Oamenilor de Știință din România 12 (1): 129–162. 
  8. Russia defends "peacekeepers" the new Moldovan president wants out. Polygraph.info. 7 грудня 2020. 
  9. Cojocaru, Natalia (2006). Nationalism and identity in Transnistria. Innovation: The European Journal of Social Science Research 19 (3–4): 261–272. doi:10.1080/13511610601029813. 
  10. Roper, Steven D. (2001). Regionalism in Moldova: the case of Transnistria and Gagauzia. Regional & Federal Studies 11 (3): 101–122. doi:10.1080/714004699. 
  11. Blakkisrud, Helge; Kolstø, Pål (2013). From secessionist conflict toward a functioning state: processes of state- and nation-building in Transnistria. Post-Soviet Affairs 27 (2): 178–210. doi:10.2747/1060-586X.27.2.178. 
  12. Charles King: "The Moldovans", Hoover Institution Press, Stanford, California, 1999, page 93
  13. Memoirs of Gherman Pântea, mayor of Odessa 1941–1944, in ANR-DAIC, d.6
  14. Archived copy. Архів оригіналу за 14 травня 2006. Процитовано 23 грудня 2006. 
  15. Archived copy. Архів оригіналу за 18 березня 2005. Процитовано 20 січня 2007. 
  16. Archived copy. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 8 лютого 2016. 
  17. Wikileaks: В Молдове думали отдать Украине Приднестровье. Украинская правда (рос.). Процитовано 8 вересня 2021. 
  18. Молдавия продолжает торговую войну с Приднестровьем. РБК. 
  19. Україна і Молдова не блокують Придністров'я. Українська правда. 
  20. РФ може надати Придністров'ю екстрену економічну допомогу. Obozrevtalel.com. 
  21. Жителі Придністров'я протестують проти введення Україною нових митних правил. Obozrevatel.com. 
  22. Придністров'я образилося на Україну через автомати Калашникова?. Українська правда. 
  23. Придністров'я втратило вже $ 30 мільйонів. Obozrevatel.com. 
  24. Придністров'я просить від Росії гуманітарну допомогу. Obozrevatel.com. 
  25. Вантажівки з Росії слідують в Придністров'ї - Держприкордонслужба. Obozrevatel.com. 
  26. В російській боротьбі за Тираспіль Європа стала на бік України. Українська правда. 
  27. Придністров'я проведе референдум щодо від'єднання від Молдови. Obozrevatel.com. 
  28. Результати референдуму у невизнаній “Придністровській Молдавській Республіці” для Молдови, України і всього регіону.. Радіо Свобода. 
  29. Russia is preparing a pretext for invading Ukraine: US official. Al Jazeera English. 14 січня 2022. 
  30. Комментарий: Молдова под прицелом России. Deutsche Welle. 29 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  31. Загострення у Придністров'ї. Яка роль Росії й чим це загрожує Україні та Молдові (укр.). Украинская служба Би-би-си. 27 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  32. а б Тирасполь заявил о "террористических атаках", Кишинев и Киев - о провокациях. Что известно. Русская служба Би-би-си. 27 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  33. Минобороны Украины: группировка российских войск в Приднестровье приведена в полную боевую готовность. Meduza. 26 квітня 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  34. 19 февраля. Путин принял решение. Настоящее время (телеканал). 19 лютого 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  35. "Обстрел начался, не могу больше говорить". Обострение в Донбассе. Радио «Свобода». 18 лютого 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  36. Россия идет на обострение на Донбассе. Голос Америки. 21 лютого 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  37. Что происходит в Приднестровье? Россия собирается его присоединить? Или вторгнуться в Молдову? Отвечает политолог Денис Ченуша. Meduza. 26 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  38. Минобороны Украины: группировка российских войск в Приднестровье приведена в полную боевую готовность. Meduza. 26 квітня 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  39. NATO: Sunt în curs de derulare încercări de destabilizare în RM, anticipăm acțiuni de provocare, sub steag fals (рум.). Jurnal TV. 30 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  40. а б Источники The Times из Украины: Кремль принял решение о нападении на Молдову. Newsmaker.md. 1 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  41. а б в г Expert: Miza principală a FSB rămâne să încurajeze forțele pro-ruse din interiorul RM la săvârșirea unei lovituri de stat (рум.). Jurnal TV. 2 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022. 
  42. Страна на двоих. Почему Молдову и Приднестровье можно считать общим государством. Newsmaker.md. 2 березня 2017. Процитовано 9 травня 2022. 
  43. Разведка США: Путин, возможно, хочет продлить коридор через южные области Украины до Приднестровья. Newsmaker.md. 10 травня 2022. Процитовано 11 травня 2022. 
  44. Archived copy. Архів оригіналу за 27 вересня 2010. Процитовано 18 вересня 2010. 
  45. Archived copy. Архів оригіналу за 17 червня 2007. Процитовано 18 вересня 2010. 
  46. How people in South Ossetia, Abkhazia and Transnistria feel about annexation by Russia. Washington Post. Процитовано 17 грудня 2016. 
  47. ch, Beat Müller, beat (at-sign) sudd (dot). Transnistrische Moldawische Republik (Moldawien), 17. September 2006 : Verzicht auf Unabhängigkeit – [in German]. www.sudd.ch (англ.). Процитовано 15 травня 2020. 
  48. ch, Beat Müller, beat (at-sign) sudd (dot). Transnistrische Moldawische Republik (Moldawien), 17. September 2006 : Unabhängigkeitskurs und Beitritt zu Russland – [in German]. www.sudd.ch (англ.). Процитовано 15 травня 2020. 
  49. Looking for a Solution Under International Law for the Moldova – Transnistria Conflict. Opinio Juris (амер.). 17 березня 2020. Процитовано 15 травня 2020. 
  50. Refugees, United Nations High Commissioner for. Refworld | World Directory of Minorities and Indigenous Peoples – Transnistria (unrecognised state). Refworld (англ.). Процитовано 15 травня 2020. 
  51. а б Refugees, United Nations High Commissioner for. Refworld | Moldova and Russia: Whether a holder of Ukrainian citizenship, born in Tiraspol, could return to Tiraspol and acquire Russian citizenship (2005). Refworld (англ.). Процитовано 15 травня 2020. 
  52. Україна може захопити Придністров'я, але за однієї умови – Арестович (відео). www.unian.ua (укр.). Процитовано 11 травня 2022. 
  53. Лише політичний шлях: Молдова прокоментувала заяву Арестовича про "взяти під контроль Придністров'я". ТСН.ua (укр.). 27 квітня 2022. Процитовано 11 травня 2022. 
  54. Україна призупиняє рух авто з Придністров’я без узгоджених чи нейтральних номерів. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 8 вересня 2021. 
  55. General Assembly of the United Nations. www.un.org (EN). Процитовано 15 жовтня 2020. 

Бібліографія[ред. | ред. код]

  1. Oleksandr Pavliuk, Ivanna Klympush-Tsintsadze (2004). The Black Sea Region: Cooperation and Security Building. EastWest Institute. ISBN 0-7656-1225-9. 
  2. Janusz Bugajski (2002). Toward an Understanding of Russia: New European Perspectives. с. 102. ISBN 0-87609-310-1. 
  3. Transnistria: alegeri nerecunoscute. Ziua. 13 грудня 2005. Архів оригіналу за 30 червня 2006. 
  4. James Hughes, ред. (2002). Ethnicity and Territory in the Former Soviet Union: Regions in conflict. Routledge Ed. ISBN 0-7146-5226-1. 

Посилання[ред. | ред. код]

Придністровська сторона[ред. | ред. код]

Молдовська сторона[ред. | ред. код]

Міжнародні організації[ред. | ред. код]

Румунська сторона[ред. | ред. код]

Українська сторона[ред. | ред. код]


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>