Стів Макквін (режисер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Макквін.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Стів Макквін.
Стів Макквін
Народився9 жовтня 1969(1969-10-09)[1][2][…] (55 років)
Лондон, Велика Британія[4][5]
Країна Велика Британія[6][7]
Діяльністькінорежисер, скульптор, сценарист, фотограф, кінопродюсер, митець, телепродюсер, video artist, кінематографіст
Alma materWest London Colleged, Ґолдсмітсd, Школа мистецтв Тіша, Chelsea College of Art and Designd і Drayton Manor High Schoold
Знання мованглійська[8][9]
Роки активності1993 — тепер. час
Напрямоксучасне мистецтво
Жанрexperimental artd
У шлюбі зBianca Stigterd
Нагороди
IMDbID 2588606

Сер Стів Родні МакКвін (англ. Steve McQueen; нар. 9 жовтня 1969) — британський кінорежисер, кінопродюсер, сценарист та відеохудожник. За заслуги в образотворчому мистецтві був призначений командором ордена Британської імперії у 2011 році[10]. 2014 року увійшов до щорічного списку «найвпливовіших людей світу» за версією журналу «Time»[11][12]. Лауреат премії «Оскар», володар двох нагород BAFTA, та стипендії BFI (2016)[13].

Макквін почав своє навчання з вивчення живопису у Лондонському коледжі мистецтва та дизайну Челсі. Згодо вивчав кіно у Голдсмітському коледжі та у Нью-Йоркському університеті. Під впливом Жана Віго, Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Інгмара Бергмана та Енді Уоргола Макквін почав знімати короткометражні фільми[14]. За свою творчість отримав премію Тернера, найвищу нагороду, яку вручають британським художникам. 2006 року випустив «Королеву та країну», яка вшановує смерть британських солдатів в Іраку, представляючи їхні портрети у вигляді аркушів марок.

Став відомий режисером фільмів, які говорять про складні теми, таких як «Голод» (2008) – історична драма про голодування в Ірландії 1981 року, «Сором» (2011) – драма про керівника, який бореться із сексуальною залежністю, «12 років рабства» (2013) – адаптація мемуарів про раба Соломона Нортапа 1853 року, кримінальний трилер «Вдови» (2018) – дія якого відбувається у сучасному Чикаго. Випустив «Small Axe» (2020) – збірку з п’яти фільмів, «дія яких розгортається в лондонській громаді Вест-Індії з кінця 1960-х до початку 80-х років», а також документальний серіал BBC «Повстання» (2021)[15].

За фільм «12 років рабства» отримав премію «Оскар» за найкращий фільм[16], премію BAFTA за найкращий фільм та премію «Золотий глобус» за найкращу драма[17]. Макквін став першим темношкірим режисером, який отримав премію «Оскар» за найкращий фільм[18].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Дитинство та освіта

[ред. | ред. код]

Народилася в Лондоні. Мати з Гренади, батько – з Тринідаду, обидва емігрували до Англії[19][20][21][22]. Зростав в Ілінгу, на Західному Лондоні. Навчався в середній школі Drayton Manor[23][24]. В інтерв’ю 2014 року заявив, що мав дуже поганий досвід у школі, де його віддали в клас для учнів, який вважався найкращим для «фізичної праці, більше сантехніків та будівельників та всього подібного». Макквін заявив, що по поверненню для вручення нагород за досягнення, новий керівник школи наголошував на інституційному расизмі тих часів. Через дислексію змушений був носити пов’язку через «ледаче око[22].

Захоплювався футболом, виступав за футбольну команду. Вчився у коледжі Ілінга, Хаммерсміта та Вест-Лондона, потім вивчав мистецтво та дизайн у коледжі мистецтв Челсі, а згодом образотворче мистецтво у коледжі Голдсміт Лондонського університету, де він уперше зацікавився кіно. Залишив Голдсмітс та певний час навчався у Школі мистецтв Тіша Нью-Йоркського університету у США[25]. Вплив на подальшу творчість мали Енді Воргол, Сергій Ейзенштейн, Дзиґа Вертов, Жан Віго, Бастер Кітон, Карл Теодор Дреєр, Робер Брессон та Біллі Вайлдер[26][27].

Короткометражні фільми та візуальне мистецтво

[ред. | ред. код]

Фільми Макквіна як художника зазвичай проектувалися на одну або кілька стін закритого простору художньої галереї, та часто були чорно-білими та мінімалістичними. Він посилався на вплив нової хвилі та фільми Енді Ворхола[28]. Часто сам знімався у фільмах. Макквін познайомився з арт-куратором Оквуі Енвезором у 1995 році в Інституті сучасного мистецтва в Лондоні, який став для нього наставником, а також другом, мав значний вплив на творчість Макквіна[29].

Макквін із актором Майклом Фассбендером (2013)

Першою значною роботою став короткометражний «Ведмідь» (1993), у якому двоє оголених чоловіків (один із них Макквін) обмінюються серією поглядів, які можна сприйняти як кокетливі, або погрозливі[30]. «Deadpan» (1997) – це відтворення трюку Бастера Кітона, в якому руйнується будинок навколо Макквіна, який при цьому залишається неушкодженим, оскільки стоїть там, де немає вікна[31][32].

Крім того, що обидва ці фільми чорно-білі, вони ще й німі. Перший із фільмів Макквіна, у якому використовувався звук, також був першим, у якому використовувалося кілька зображень: «Барабанний дріб» (1998). Ефект досягався за допомогою трьох камер, дві з яких було встановлено з боків, а одна – спереду бочки з маслом, яку Макквін котив вулицями Манхеттена. Зображення проектується на три стіни замкнутого простору. Також Макквін займався скульптурою («Білий слон», 1998)), фотографією.

1999 року отримав премію Тернера[33]. 2006 поїхав до Іраку як офіційний військовий художник. Наступного року представив роботу «Королева і країна», який вшановував смерть британських солдатів, які загинули під час війни в Іраку, представивши їхні портрети у вигляді аркушів марок[34]. Королівська пошта відхилила пропозицію вивести марки в обіг[35].

Короткометражний фільм 2007 року «Грейвсенд» зобразив процес очищення та виробництва колтану. Прем'єра відбулася у Товаристві Відродження в Сполучених Штатах[36].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва Оригінальна назва Режисер Сценарист Продюсер Примітки
1993
кф
Ведмідь Bear Так
1995
кф
П'ять легких п'єс Five Easy Pieces Так
1996
кф
Прямо над моєю головою Just Above My Head Так
1996
кф
Сцена Stage Так
1997
кф
Вихід Exodus Так
1997
кф
Deadpan Так
2001
кф
Girls, Tricky Так
2002
кф
Освітлювач Illuminer Так
2002
кф
Western Deep Так
2004
кф
Шарлотта Charlotte Так
2007
кф
Грейвсенд Gravesend Так
2008
ф
Голод Hunger Так Так Ні
2009
кф
Джардіні Giardini Так
2009
кф
Static Так
2011
ф
Сором Shame Так Так Ні
2013
ф
12 років рабства 12 Years a Slave Так Ні Так
2018
ф
Вдови Widows Так Так Так
2020
тф
Small Axe Так Так Так Антологічний цикл із п'яти фільмів
2021
тф
Повстання Uprising Так Так Ні Документальний цикл
2023
кф
Гренфелл Grenfell Так
2023
дф
Occupied City Так Ні Так
TBA
ф
Бліц Blitz Так Так Так

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Kuiper K. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119535432 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ ZKM Center for Art and Media Karlsruhe — 1997.
  6. ↑ Museum of Modern Art online collection
  7. ↑ RKDartists
  8. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. ↑ CONOR.Sl
  10. ↑

    You must specify issue=, startpage=, and date= when using {{London Gazette}}. Available parameters: Шаблон:London Gazette/doc/parameterlist

  11. ↑ Corliss, Richard (24 квітня 2014). Why Steve McQueen Is One of the TIME 100. Time Magazine. Процитовано 24 квітня 2014.
  12. ↑ Nyong'o, Lupita (23 квітня 2014). Steve McQueen. Time. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 23 квітня 2014. [Архівовано 2014-04-24 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Korsner, Jason (24 серпня 2016). 12 Years A Slave director Steve McQueen to become BFI Fellow. What's Worth Seeing (брит.). Процитовано 25 серпня 2016.
  14. ↑ Movies & TV - Famous British People - Steve McQueen. Biography. 5 травня 2021. Процитовано 19 травня 2023.
  15. ↑ White, Peter (10 вересня 2019). 'Small Axe': BBC Unveils First-Look At Steve McQueen Period Drama. Deadline Hollywood. Процитовано 3 червня 2020.
  16. ↑ Cieply, Michael; Barnesmarch, Brooks (2 березня 2014). 12 Years a Slave Claims Best Picture Oscar. The New York Times.
  17. ↑ "Steve McQueen named best director by New York critics". BBC, 4 December 2013.
  18. ↑ Horn, John (3 березня 2014). Oscars 2014: '12 Years a Slave' wins best picture Oscar. Los Angeles Times. Процитовано 5 листопада 2018.
  19. ↑ Kuiper, Kathleen (23 грудня 2013). Steve McQueen. Encyclopaedia Britannica. Процитовано 18 травня 2021.
  20. ↑ McCracken, Kristin, "Interview: Steve McQueen Talks 12 Years A Slave, Django Unchained, Pitt & Fassbender & More", [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.], Indiewire, 11 September 2013.
  21. ↑ Mains, Asher (11 January 2014), "Steve McQueen: Grenada's Future Creatives", Now Grenada. Retrieved 3 March 2014.
  22. ↑ а б Aitkenhead, Decca (4 січня 2014). Steve McQueen: my hidden shame. The Guardian.
  23. ↑ Venice Biennale. Venice Biennale: Steve McQueen interview. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 1 серпня 2013.
  24. ↑ Honours For Local Residents. Ealingtoday.co.uk. 31 грудня 2010. Процитовано 1 серпня 2013.
  25. ↑ Steve McQueen: Profile. BBC News. 1 грудня 1999. Процитовано 1 квітня 2010.
  26. ↑ Steve McQueen. Fundaciotapies.org. Процитовано 1 серпня 2013.
  27. ↑ Steve McQueen. Newmedia-art.info. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 1 серпня 2013. [Архівовано 2013-06-21 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Akbar, Arifa(2 April 2018). "The British film industry has lost its edge, says BFI boss". The Independent.
  29. ↑ Adams, Tim (15 листопада 2020). The big picture: remembering Okwui Enwezor, a giant of the art world. The Guardian. Процитовано 25 листопада 2020.
  30. ↑ Frankel, David (Nov 1997). Steve McQueen – Museum of Modern Art, New York City. Artforum. Архів оригіналу за 19 квітня 2016.
  31. ↑ Media Art Net | McQueen, Steve: Deadpan. Medienkunstnetz.de. Процитовано 1 серпня 2013.
  32. ↑ Gellatly, Andrew (May 1999). Steve McQueen. frieze. № 46. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015. [Архівовано 2015-02-07 у Wayback Machine.]
  33. ↑ McQueen wins Turner Prize. BBC. 30 листопада 1999. Процитовано 17 жовтня 2014.
  34. ↑ Searle, Adrian (21 березня 2007). Last Post. The Guardian. London. Процитовано 21 листопада 2010.
  35. ↑ Steve McQueen's Queen and Country: The new face of remembrance. The Telegraph. 10 листопада 2008. Архів оригіналу за 12 січня 2022.
  36. ↑ The Renaissance Society. Архів оригіналу за 8 вересня 2012.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стів_Макквін_(режисер)&oldid=43880724