Робер Брессон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Робер Брессон
Robert Bresson
Фото
Дата народження: 25 вересня 1901(1901-09-25)
Місце народження: Бромон-Ламот, Франція
Дата смерті: 18 грудня 1999(1999-12-18) (98 років)
Місце смерті: Дру-сюр-Друетт, Франція
Громадянство: Франція Франція
Професія: кінорежисер
сценарист
Кар'єра: 19341983
Напрямок: драма
Нагороди: «Золотий лев за внесок у кінематограф» (1989)
IMDb: ID 0000975
robertbresson.org

Робе́р Брессо́н (фр. Robert Bresson [ʁɔˈbɛʁ bʁɛˈsɔ̃], нар. 25 вересня 1901 — 18 грудня 1999) — французький режиссер та сценарист. Відомий як вкрай вимогливий до кадру, що виходить проникливим, сухим та ідеальним [1]. За 50 років кінематографічної кар'єри (1933-1983) зняв 13 повнометражних фільмів, 8 з яких отримали фестивальні нагороди .

Життєпис[ред.ред. код]

Брессон народився у муніципалітеті Бромон-Ламот, в департаменті Пюї-де-Дом. Його батьками були Марі-Елізабер Клозель та Леон Брессон. Про дитинство Брессона мало відомостей, зокрема, залишається непідтвердженим рік його народження — 1901 чи 1907. Він навчався у ліцеї Лаканаль, розташованому в муніципалітеті Со в департаменті О-де-Сен, неподалік від Парижу, та почав займатися живописом по завершенні. Визначають три вирішальні впливи на його життя — католицизм, живопис та досвід Брессона як військовополоненого.

Брессон також займався фотографією. Свій перший короткометражний фільм, «Публічні справи» (фр. Les affaires publiques), він створив у 1934 році. Протягом Другої Світової війни він провів більше ніж рік у полоні, цей досвід стався йому у нагоді під час зйомок фільму «Засуджений до смерті втік» (фр. Un condamné à mort s'est échappé ou Le vent souffle où il veut). Протягом п'ятдесяти років своєї кар'єри Брессон створив тільки тринадцять повнометражних фільмів, це стало наслідком як його прискіпливого підходу до самого процесу зйомок, так і того, що Брессон знімав некомерційне кіно, тож часто зустрічався із труднощами у пошуках фінансування.

Тематика творів[ред.ред. код]

Від самого початку Брессон намагався звільнити мову кіно від впливу театру, запрошуючи на ролі у своїх фільмах непрофесійних акторів. Католицьке виховання Брессона вплинуло на зміст багатьох його фільмів. Брессон часто звертається до тем спасіння, спокути гріхів, наприклад, у фільмі «Засуджений до смерті втік» (1956), де втеча військовополоненого прочитується як метафора релігійного спасіння. Брессон зазначає, що у тюрмі немає ніякої очевидної драми — можна почути, як когось розстрілюють, але це є частиною повсякденного життя. Це такий досвід, у якому об'єкти стають важливішими за персонажів — «тераса», «стіна», «звук потягу» — всі ці об'єкти та звуки утворюють якийсь інтимний зв'язок з людиною: «І це значно серйозніший зв'язок, та більш значущий, аніж той, коли чиїсь руки поєднуються з шиєю охоронця, якого намагаються задушити».[2] В фільмах Брессона також присутній мотив соціальної критики, зокрема в його останніх картинах «Гроші» (фр. L'Argent) та «Можливо, Диявол» (фр. Le diable probablement). У 1975 році Брессон опублікував свої «Нотатки кінематографіста» (фр. Notes sur le cinématographe), де відстоює унікальний сенс слова «кінематографія». «Кінематографія» для Брессона є втіленням найшляхетнішої функції кіно. В той час як «фільм» є лише «театром, знятим на камеру», кінематографічний твір є спробою створити нову мову образів, що рухаються, та звуків. Говорячи про місце кіно серед інших мистецтв Брессон, перш за все, наполягає на відділенні кіно від театру, кажучи, що режисери даремно намагаються використати мову театру та його засоби для того, щоб створити фільм. Мова кіно відрізняється від мови театру тим, що вона відмовляється від «мімікрії» жестів, образів, звуків. Кіно має виражати себе не через образ як такий, але через їх поєднання — образи поєднуються один з одним та змінюють один одного як кольори на полотні: «Ти береш два образи, кожен з них є нейтральним, але раптом поряд один з одним вони оживають».[3]

Роль в історії кінематографу[ред.ред. код]

Брессона часто називають святим-покровителем кінематографістів, не тільки через те, що в його творах присутні християнські мотиви, але й через його внесок у кіномистецтво. Визначальними рисами його стилю стало специфічне використання звуку, співвіднесення певних звуків з образами та персонажами, метод «актора-моделі», який передбачав, що участь у зйомках беруть актори-аматори. Він вплинув на творчість таких режисерів як Андрій Тарковський, Міхаель Ганеке, Джим Джармуш, Брати Дарденн, Монте Геллман, Жан Есташ, Акі Каурисмякі, Гел Гартлі, Мартін Скорсезе, Жан-Люк Годар, Філіпп Гаррель, Атом Егоян та Пол Шредер.[4] «Нотатки кінематографиста» (1975) є однією з найвпливовіших книг у теорії та критиці кіно. Зокрема його теорія фільму вплинула на інших режисерів французької Нової Хвилі.

Цитати[ред.ред. код]

  • «Мій фільм вперше народжується у голові, він вмирає на папері та знов воскресає у живих створіннях та реальних об'єктах, з якими я працюю. Фільм їх вбиває, але варто розташувати їх у певному порядку та спроектувати на екран, як вони знов повертаються до життя неначе квіти у воді» — Робер Брессон.
  • «Не намагайся наздогнати поезію. Вона проникне у твір сама через розщелини» — Робер Брессон.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1966 Як пощастить, Бальтзар / Au hasard Balthazar
  • 1967 Мушетт / Mouchette
  • 1969 Лагідна / Une femme douce
  • 1971 Чотири ночі мрійника / Quatre nuits d'un rêveur
  • 1974 Ланселот Озерний / Lancelot du Lac
  • 1977 Можливо, Диявол / Le diable probablement
  • 1983 Гроші / L'argent

Визнання[ред.ред. код]

Нагороди та номінації Робера Брессона[5] 
Рік Категорія Фільм Результат
Приз Луї Деллюка
1950 Щоденник сільського священика Нагорода
Венеційський кінофестиваль
1951 Золотий лев Щоденник сільського священика Номінація
Міжнародний приз Нагорода
Приз італійських кінокритиків Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
1966 Золотий лев Як пощастить, Бальтзар Номінація
Приз Сан Джорджіо Нагорода
Приз New Cinema Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
Спеціальна згадка Нагорода
1967 Приз Пасінетті (Паралельна секція) Мушетт Нагорода
1989 Приз за досягнення в кар'єрі Робер Брессон Нагорода
Синдикат французьких кінокритиків
1952 Найкращий фільм Щоденник сільського священика Нагорода
1958 Засуджений до смерті — втік Нагорода
1967 Як пощастить, Бальтзар Нагорода
1968 Мушетта Нагорода
Каннський міжнародний кінофестиваль
1957 Золота пальмова гілка Засуджений до смерті — втік Номінація
Найкращий режисер Робер Брессон Нагорода
1962 Золота пальмова гілка Процес Жанни Д'Арк Номінація
Спеціальний приз журі Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
1967 Золота пальмова гілка Мушетт Номінація
Спеціальне відзначення журі Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
1974 Приз ФІПРЕССІ (Паралельна секція) Ланселот Озерний Нагорода
1983 Золота пальмова гілка Гроші Номінація
Найкращий режисер Робер Брессон Нагорода
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1960 Золотий ведмідь Кишеньковий злодій Номінація
1971 Чотири ночі мрійника Номінація
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
1977 Золотий ведмідь Можливо, Диявол Номінація
Спеціальний приз журі — Срібний ведмідь Нагорода
Приз Interfilm Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
Італійський національний синдикат кіножурналістів
1960 «Срібна стрічка» найкращому режисеру іноземного фільму Засуджений до смерті — втік Номінація
1969 Мушетт Нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
1969 Срібна мушля Лагідна Нагорода
Британський інститут кінематографії
1971 Sutherland Trophy Чотири ночі мрійника Нагорода
Премія «Давид ді Донателло»
1977 Приз Лукіно Вісконті Нагорода
Національна спілка кінокритиків США
1985 Найкращий режисер Гроші Нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Франциско
1988 Приз Акіри Куросави Нагорода
Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD)
1991 Гран-прі Нагорода
Європейська кіноакадемія
1994 Премія за життєві досягнення Нагорода

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ВСЕ, 2014, с. 83
  2. An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
  3. An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
  4. Keith Reader. Robert Bresson. — Manchester University Press ND, 2000 — 166 p. — P. 1.
  5. Повний перелік нагород та номінацій Робера Брессона на сайті IMDb(англ.)

Посилання[ред.ред. код]