Дзиґа Вертов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзиґа Вертов
Dziga Vertov
пол. Dawid Abelowicz Kaufman
Ім'я при народженні Давид Абелевич Кауфман
Народився 21 грудня 1895 (2 січня 1896)(1896-01-02)
Білосток, Російська імперія
Помер 12 лютого 1954(1954-02-12) (58 років)
Москва, СРСР
·злоякісна пухлина
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  СРСР
Національність єврей
Діяльність кінорежисер, сценарист, теоретик кіно
Знання мов російська[1]
Роки активності з 1917
Жанр документальний фільм
Брати, сестри Кауфман Михайло Абрамович і Кауфман Борис Абрамовичd
У шлюбі з Єлизавета Свіловаd
Нагороди
орден Червоної Зірки медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
IMDb ID 0895048

Дзи́ґа Ве́ртов (при народженні Давид А́бельович Ка́уфман, потім відомий також як Денис Абрамович Кауфман і Денис Аркадійович Кауфман; *21 грудня 1895 (2 січня 1896)(18960102), Білосток — †12 лютого 1954, Москва) — український[2] радянський кінорежисер. Один із засновників і теоретиків документального кіно. Вертова вважають яскравим представником «Українського Відродження» у кінематографі[3]. Першим використав методику «прихована камера».

Його брати — кінооператори Борис Кауфман і Михайло Кауфман.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1895 року у місті Білосток Російської імперії, у родині польських євреїв.

Навчався в музичній школі, в Петроградському психоневрологічному інституті та в Московському університеті. 1917 року працював у відділі кінохроніки Московського кінокомітету. У 1918—1919 роках — укладач-монтажер журналу «Кінотиждень». З 1920 року — режисер-документаліст, ініціатор випуску кіножурналу «Кіноправда» (1922—1924). Працював на студіях «Культкіно», 3-й Госкінофабриці, Київській кінофабриці ВУФКУ (1927—1930), «Межрабпомфільм», ЦСДФ. Автор сценаріїв кількох своїх документальних фільмів, ігрового фільму «Тобі, фронт!» (1942), мультиплікаційного фільму «Гуморески». Автор кількох статей з теорії кіно. Фільм «Кіно-око» в 1924 році отримав медаль і диплом Всесвітньої виставки в Парижі. З переїздом Вертова в Україну в Москві розпалася група «Кіноки», керівником якої він був.

Вертов є режисером одного з перших звукових документальних фільмів «Симфонія Донбасу» («Ентузіязм») (1930). Знімає «Три пісні про Леніна» (1934), фільм в жанрі образної кінопубліцистики, який газета «Правда» назвала «Піснею всієї країни». Фільм «Колискова» (1937) присвячений двадцятирічному шляху країни, пройденого після революції. Під час Німецько-радянської війни зняв фільми «Кров за кров, смерть за смерть» (1941), «Клятва молодих» і «В горах Ала-Тау» (обидва 1944), присвячені героїчній боротьбі радянського народу проти нацизму та роботі в тилу. Всі подальші кінопроєкти Вертова відхилялися тогочасним керівництвом.

З 1944 року і до самої смерті він працював режисером-монтажером над кіножурналом «Новини дня» (всього випустив 55 номерів).

Помер у Москві від раку.

В літературі[ред. | ред. код]

Дзиґа Вертов виступає під іменем «Крайних Взглядова, великого борца за идею кино факта» і автора кінокартини «Безпристрасний об'єктив» у першопочатковій редакції роману Ільфа і Петрова «Золоте теля». Герой Ільфа і Петрова знімає недопалок в урні крупним планом таким чином, що він «набуває вигляду жерла сорокадвосантиметрової гармати», а також «вважає своєю спеціальністю зйомки під колесами потяга».

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Києві існує провулок Дзиґи Вертова[4].

2014 року стрічку «Людина з кіноапаратом» (1929) визнано найвизначнішим документальним фільмом всіх часів, згідно кінорейтингу, який оприлюднив Британський кіноінститут (BFI)[5]. З більше 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні цього рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську стрічку[6].

Його фільм «Симфонія Донбасу» став основою для українського документального фільму українського режисера та сценариста Ігоря Мінаєва «Какофонія Донбасу» 2018 року[7][8][9].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Кадр з фільму «Людина з кіноапаратом» (1929) Дзиґи Вертова
  1. 1919 — Кінотиждень
  2. 1919 — Річниця революції (відновлений у 2018 році[10])
  3. 1920 — Битва в Царицині
  4. 1922 — Історія громадянської війни (відновлений у 2021)[11]
  5. 1922 — Процес есерів
  6. 1924 — Радянські іграшки
  7. 1924 — Кіно-око
  8. 1925 — Кіноправда
  9. 1926 — Шоста частина світу
  10. 1926 — Крокуй, Радо!
  11. 1928 — Одинадцятий
  12. 1929 — Людина з кіноапаратом
  13. 1930 — Ентузіазм (Симфонія Донбасу)
  14. 1934 — Три пісні про Леніна
  15. 1937 — Пам'яті Серго Орджонікідзе
  16. 1937 — Колискова
  17. 1938 — Три героїні
  18. 1942 — Тобі, фронт!
  19. 1944 — В горах Ала-Тау
  20. 1954 — Новини дня

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. 19.05.2016 «ОДИНАДЦЯТИЙ» ДЗИҐИ ВЕРТОВА НА «УКРАЇНСЬКІЙ ВЕСНІ» 2016 У ПОЗНАНІ. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019. 
  3. Дзиґа Вертов. Людина з кіноапаратом. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 23 квітня 2019. 
  4. Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 491/4555 «Про найменування нових вулиці та провулку у Дніпровському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
  5. BFI. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 1 серпня 2014. 
  6. Українська Правда. Життя. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 1 серпня 2014. 
  7. Фільм Какафонія Донбасу на сайті docudays.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021. 
  8. Симфонія і какофонія. «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова vs «Какофонія Донбасу» Ігоря Мінаєва.. Голос України (ua). 8 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 13 лютого 2021. 
  9. Фільм «Какофонія Донбасу»
  10. Dziga Vertov’s Anniversary of the Revolution to premiere at IDFA 2018. www.idfa.nl (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 9 грудня 2018. 
  11. IDFA 2021 | Trailer | The History of the Civil War

Література[ред. | ред. код]

  • Hicks, J.. Dziga Vertov: defining documentary film. — London; New York: I.B.Tauris, Palgrave Macmillan, 2007. — 194 p. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]