Сурет Гусейнов
| Сурет Гусейнов азерб. Sürət Davud oğlu Hüseynov | |
|---|---|
| азерб. Sürət Davud oğlu Hüseynov | |
 4 Прем'єр-міністр Азербайджану | |
| 30 червня 1993 — 7 жовтня 1994 | |
| Попередник | Панах Гусейнов |
| Наступник | Фуад Гулієв |
| Народився | 12 лютого 1959 Кіровабад, Азербайджанська РСР, СРСР |
| Помер | 31 липня 2023 (64 роки) Стамбул, Туреччина |
| Похований | Гянджа |
| Відомий як | політик, військовослужбовець |
| Країна | СРСР і Азербайджан |
| Національність | Азербайджанець |
| Alma mater | Азербайджанський технічний університет |
| Нагороди |  |
Сурет Давуд огли Гусейнов (азерб. Sürət Davud oğlu Hüseynov; 12 лютого 1959, Кіровабад — 31 липня 2023, Стамбул) — азербайджанський військовий і державний діяч, учасник Карабаської війни, полковник, що очолив заколот проти президента Азербайджану Абульфаза Ельчибея у 1993 році, ставши потім Прем'єр-міністром Азербайджану (1993—1994).
Сурет Гусейнов народився 12 лютого 1959 року у Кировабаді. З 1977 до 1979 року він служив у Радянській армії. Трудову діяльність Сурет розпочав слюсарем, потім робітником складу, помічником майстра, одночасно навчався в інституті. Після закінчення 1983 року технологічного інституту у Гянджі він переїхав до П’ятигорську, потім повернувся в Азербайджан, де у 1984 році влаштувався сортувальником зі збирання вовни [1].
На початку Карабаського конфлікту був директором фабрики первинної обробки вовни (ПОВ) у Євлаху. З 1990 року — член парламенту Азербайджану [2]. Не маючи військової освіти, сформував загін ополченців й направився воювати в Карабах. Був призначений керівником Корпусу. Відзначився під час літнього наступу азербайджанських військ, в результаті якого 4 липня 1992 року було взято Мардакерт. 2 липня 1992 року за указом президента А. Ельчибея Сурет Гусейнов отримав повноваження заступника прем’єр-міністра та надзвичайного і повноважного представника президента у Карабаху й прилеглих районах.
У вересні 1992 року "за бойові заслуги у Карабаху" йому було присвоєно звання "Національний герой Азербайджану" [2].
Внаслідок політичного конфлікту 10 лютого 1993 року Гусейнов був знятий з посади спеціального представника президента Азербайджану у Карабаху [3]. На цьому тлі Сурет Гусейнов відвів дві бригади з передової, відправивши свою 709-у бригаду на базу у Гянджу [4], що спричинило кризу на фронті. За кілька тижнів його було призначено президентом компанії "Азервовна" [2].
Поки у Гянджі знаходилась російська 104 повітряно-десантна дивізія (ПДД), уряд, що перебував у складних стосунках з Росією, не наважився провести затримання полковника та роззброєння відданих йому військових частин.
28 травня російська армія, до завершення раніше визначеного терміну, пішла з Гянджі, а залишена російськими частинами зброя дісталась бійцям Гусейнова. 4 червня урядові війська почали операцію «Тайфун» із роззброєння повсталого полковника, яка обернулась поразкою та загибеллю людей. Бійцям Сурета Гусейнова вдалось узяти у полон генерального прокурора Іхтіяра Ширінова. Перш за все Гусейнов наказав генеральному прокурору виписати ордер на арешт Абульфаза Ельчибея [5], а починаючи з 10 червня його підрозділи почали рух на Баку. До середини червня загони підійшли до Баку, але до столиці не входили. В умовах політичної кризи, що назрівала, Ельчибей запросив до Баку голову Верховної Ради Нахічеванської автономної республіки й колишнього Першого Секретаря ЦК Компартії Азербайджанської РСР Гейдара Алієва. Однак ситуація різко змінилась. 10 червня Іса Гамбар подає у відставку з посту голови Міллі Меджлісу, а 15 червня Міллі Меджліс обирає Алієва своїм головою. У ніч з 17 на 18 червня Ельчибей неочікувано полетів до Нахічевані й оселився у своєму рідному селі Келекі.
27 червня у Баку пройшли перемовини між Гейдаром Алієвим і Суретом Гусейновим. Того ж дня його загони залишили передмістя азербайджанської столиці, а пізніше наказом міністра оборони бригада повсталого полковника була включена до складу національної гвардії Азербайджану [6].
Після усунення Ельчибея президентом Азербайджану став Гейдар Алієв, а Сурет Гусейнов був призначений прем’єр-міністром. У жовтні 1994 року в країні спалахнула політична криза, коли бійці ЗПОП захопили будівлю Генпрокуратури у Баку. У той самий час низка об’єктів була захоплена у Гянджі. Президент звинуватив Сурета Гусейнова в організації перевороту [7]. Зі свого боку, Гусейнов відкинув звинувачення в організації заворушень у Гянджі. Однак 7 жовтня Міллі Меджліс прийняв його відставку з посту прем’єр-міністра, й через час Гусейнов залишив країну, перебравшись до Росії. Однак російські правоохоронні органи у 1997 році екстрадиювали його в Азербайджан, де у лютому 1999 року його було засуджено до довічного ув’язнення за спробу організації державного перевороту [8].
17 березня 2004 року Сурет Гусейнов був помилуваний та звільнений указом президента Ільхама Алієва [9]. Нині живе у Баку.
Брат Асіф Гусейнов у 1993-1994 роках працював комірником в Управлінні із заготівлі вовни Самуського району, а потім – керівником цього відомства. Його також звинуватили у спробі державного перевороту, після чого він залишив країну. У 2005 році він був заарештований правоохоронними органами Росії та екстрадийований до Азербайджану, де у 2007 році його засудили до 13 років позбавлення волі [10].
- ↑ ГУСЕЙНОВ Сурет - БД "Лабіринт" (рос.). База даних "Лабіринт.
- ↑ а б в Дмитро Ъ-Камишов (01.07.1993). Сурет Гусейнов переходить із заколотників у прем’єри (рос.). Газета «Коммерсантъ».
- ↑ Карабах: хронологія конфлікту (рос.). Російська служба Бі-бі-сі.
- ↑ Томас де Ваал (21.09.2010,). Чорний сад. Між миром та війною. — Ст. 10 (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 28.07.2013. Процитовано 28.05.2011.
- ↑ Кінець Другої Республіки [Архівовано 12 січня 2010 у Wayback Machine.] by Zardusht Alizadeh
- ↑ Дмитро Ъ-Камишов (29.06.1993). Полковник Гусейнов перестав бути "повсталим" (рос.). Газета «Коммерсантъ».
- ↑ Санобар Шерматова (5.10.1994). Гейдар Алієв (Нариси до портрету людини й «портрету режиму») (рос.). Sakharov-center. Архів оригіналу за 05.05.2011. Процитовано 28.05.2011.
- ↑ Списки осіб, що переслідуються у політичних мотивах (рос.). Меморіал.
- ↑ Звільнено екс-прем’єр-міністра Азербайджану - людину, що привела до влади Гейдара Алієва (рос.). ІА REGNUM. 17.03.2004. Архів оригіналу за 07.04.2012. Процитовано 28.05.2011.
- ↑ Засуджений до тюремного ув’язнення брат Сурета Гусейнова (рос.). Day.Az. 14 травня, 2007.
| Азербайджанська Демократична Республіка |  | |
|---|---|---|
| Азербайджанська РСР | Наріман Наріманов (1920-1922) • Газанфар Мусабеков (1922-1930) • Дадаш Буніатзаде (1930-1932) • Мір Багіров (1932-1933) • Усейн Рахманов (1933-1937) • Теймур Кулієв (1937-1953) • Мір Багіров (1953) • Теймур Кулієв (1953-1954) • Садиг Рагімов (1954-1958) • Велі Ахундов (1958-1959) • Мамед Іскендеров (1959-1961) • Енвер Аліханов (1961-1970) • Алі Ібрагімов (1970-1981) • Гасан Сеїдов (1981-1989) • Аяз Муталібов (1989-1990) • Гасан Гасанов (1990-1991) | |
| Азербайджанська Республіка | Гасан Гасанов (1991-1992) • Фейруз Мустафаєв (в.о.) • Рагім Гусейнов (1992-1993) • Алі Масімов (в.о.) • Панах Гусейнов (1993) • Сурет Гусейнов (1993-1994) • Фуад Гулієв (1995-1996) • Артур Расізаде (1996-2003) • Ільхам Алієв (2003) • Артур Расізаде (2003-2018) • Новруз Мамедов (2018 —2019) • Алі Асадов (з 2019) | |