Тевельов Матвій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тевельов Матвій Григорович
Народився7 (20) березня 1908[1]
Ільїно[d], Velizh Uyezdd, Вітебська губернія, Російська імперія[1]
Помер22 травня 1962(1962-05-22)[1] (54 роки)
Одеса, Українська РСР, СРСР
ПохованняКальварія
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьписьменник
Мова творівросійська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України

Будинок в Ужгороді, в якому жив Матвій Тевельов. Збудований у 1935 році. Одноповерховий, цегляний, тинькований, з мезоніном, має 5 кімнат[2].

Матвій Григорович Тевельо́в (20 березня 1908, Ілліно — 22 травня 1962, Одеса) — український радянський російськомовний письменник. Член Спілки радянських письменників України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 5 [20] березня 1908(19080320) року у селі Ілліному (нині Західнодвінський округ Тверської області Російської Федерації) в сім'ї службовця.

В роки німецько-радянської війни перебував у Ленінграді, а з кінця 1942 року — в Москві, де працював спеціальним кореспондентом журналу «Пограничник»[3].

З 1947 по 1962 рік мешкав в Ужгороді в будинку на вулиці Високій, № 7[2]. Помер 22 травня 1962 року в Одесі. Похований в Ужгороді на цвинтарі Кальварії. На могилі встановлений пам'ятник — стела неправильної форми з андезиту[4].

Творчість

[ред. | ред. код]

Перше оповідання опублікував 1928 року у ленінградському журналі «Резец»[3]. 1932 року написав роман «Гори змінюють обличчя» (про становлення Радянської влади в Дагестані, класову боротьбу народу)[5]; 1936 року вийшла збірка оповідань «Щастя»[5]. 1939 року кіностудія «Ленфільм» за його оповіданням, розміщеному в газеті «Правді», випустила фільм «Оринка»[3].

Перебуваючи у Ленінграді, написав п'єсу «Назустріч ескадрі», поставлену Театром Балфлоту під час блокади міста[3]. Тоді ж написав цикл оповідань, що у 1951 році склали книгу «Біля воріт держави» (про німецько-радянську війну, героїзм прикордонників[5]).

Видав книги оповідань: «Спадкоємці» (1948), «На Білій Тисі» (1950), «Витік» (1952)[5]; 1953 року журнал «Знамя» розмістив роман письменника «Верховино, світку ти наш…» (про життя на Закарпатті, революційну боротьбу народу за своє звільнення і возз'єднання з Радянською Україною[5]), що був перекладений на мови багатьох народів Радянського Союзу (зокрема українською мовою у 1954 році) та закордоном. Надалі написав оповідання «Готель у Сніговці» (1955), «Господар і заїжджий» (1959)[6], «Оповідання про квіти» (1961).

Автор сценаріїв стрічок: «Говерла» (1957), «Світанок над Карпатами» (1959), «Повернення» (1960), «Чарівники» (1962), «Царі» (1965, у співавторстві, на основі власного однойменного оповідання).

Вшанування

[ред. | ред. код]

У 1988 році на будинку в Ужгороді, по вулиці Високій, № 7, де мешкав письменник, встановлена бронзова меморіальна дошка з барельєфним портретом (автор Павло Бідзіля)[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1972. — Т. 7.
  2. а б в П. М. Калугин. Ужгород. Дом в котором жил Тевелев Н. Г. ул. Высокая, 7 // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. — Киев : Журнал «Радуга», 2008. — С. 87. — ISBN 978-966-8325-87-8. (рос.)
  3. а б в г Писатели Советской Украины, 1960, с. 472.
  4. П. М. Калугин. Ужгород. Могила Тевелева Н. Г. ул. Тихая, городское кладбище // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. — Киев : Журнал «Радуга», 2008. — С. 87. — ISBN 978-966-8325-87-8. (рос.)
  5. а б в г д Українська радянська енциклопедія, 1984.
  6. Писатели Советской Украины, 1960, с. 473.

Література

[ред. | ред. код]