Формула Злагоди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Формула Злагоди (лат. Formula Concordiae, нім. Konkordienformel, інколи Книга Бергіка від назви монастиря, де був укладений твір) — авторитетна книга лютеранської віри, що містить змістовний виклад вчення (титульоване сповіданням, віровченням або «символом») і складає заключений розділ Corpus Doctrinae, відомого як Книга злагоди. Поза повним об'ємом існує епітома, яка містить стислий переказ дванадцяти формул статтей зібраних Якобом Андрее; і повна декларація[1] — детальний виклад.

Історія[ред. | ред. код]

Після смерті Мартіна Лютера главою лютеран став його друг і сподвижник Філіпп Меланхтон, проте його поступливість спровокувала реакцію гнесіолютеран на чолі з Флаціусом. Двоє теологів — Андрее і Хемніц — вирішили з одного боку покласти край цим суперечкам, а з іншого — не допустити унії з кальвіністами. Початок роботи було покладено в 1569 році курфюрстом Августом, який запросив Андрее у Віттенберг — колиска Реформації. До роботи приєднався Хемніц, який взяв на себе редакцію артикулу «Про свободу волі», і Кітреус, що зайнявся питаннями Причастя. Перший варіант Формули Злагоди був готовий влітку 1576 року в Торгау. Після отримання відгуків та внесення незначних правок документ був урочисто підписаний в Бергу в 1577 році.

Проте намір з'єднати всі лютеранські церкви під прапором нового символу не мало успіху. Церковне визнання Формула Злагоди отримала в курфюрстві Саксонії і Бранденбурзі, у 20 герцогствах, 24 графствах, 35 імперських містах; відкинули її в Гессені, Цвайбрюккені, Ангальт, Померанії, Данії, Швеції, Нюрнберзі, Страсбурзі і т. д. Формула Злагоди спочатку була написана по-німецьки в 12 статтях і лише пізніше Лукасом Озиандер переведена на латинську мову.

Зміст[ред. | ред. код]

  • Розділ І. Про прабатьківський гріх
  • Розділ ІІ. Про свобідну волю
  • Розділ ІІІ. Про праведність віри перед Богом
  • Розділ IV. Про добрі діла
  • Розділ V. Про Закон і Євангеліє
  • Розділ VI. Про третє використання Закону
  • Розділ VII. Про Господню Вечерю
  • Розділ VIII. Про Особу Христову
  • Розділ IX. Про сходження Христа в пекло
  • Розділ Х. Про церковні обряди
  • Розділ XI. Про Боже вічне передзнання і вибрання
  • Розділ XII. Про інші єресі і секти

Український переклад[ред. | ред. код]

Великий Катехізис / пер. укр. мовою І. Ткач; ред. В. Горпинчук. Горлиця: Українська Лютеранська Церква, 2002. 152 с.[2]

Література[ред. | ред. код]

  • Meyers Konversationslexikon, Verlag des Bibliographischen Instituts, Leipzig und Wien, Vierte Auflage, 1885—1892, Bd. 10, S. 8 Digitalisat bei retro|bib
  • Ernst Koch: Konkordienformel. In: Theologische Realenzyklopädie (TRE). Band 19, de Gruyter, Berlin/New York 1990, ISBN 3-11-012355-X, S. 476—483.
  • Horst Georg Pöhlmann: Konkordienbuch/-formel. In: Helmut Burkhardt u. a. (Hrsg.): Evangelisches Lexikon für Theologie und Gemeinde. Band 2: G–N. Brockhaus, Wuppertal u. a. 1993, ISBN 3-417-24642-3.
  • Jörg Baur: Luther und die Bekenntnisschriften. In: Jörg Baur: Einsicht und Glaube. Band 2. Vandenhoeck und Ruprecht, Göttingen 1994, ISBN 3-525-56187-3, S. 44–56.
  • Irene Dingel: Concordia controversa. Die öffentlichen Diskussionen um das lutherische Konkordienwerk am Ende des 16. Jahrhunderts (Quellen und Forschungen zur Reformationsgeschichte 63). Gütersloh 1996.
  • Robert Kolb: Die Konkordienformel. Eine Einführung in ihre Geschichte und Theologie. Oberurseler Hefte Ergänzungsband 8, Edition Ruprecht, Göttingen 2011, ISBN 978-3-7675-7145-7.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Solid Declaration
  2. Книга Злагоди- Великий Катехізис. zlahoda.narod.ru. Процитовано 21 серпня 2022.