Штельцель Ґотфрід Гайнріх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Штельцель Ґотфрід Гайнріх
Основна інформація
Дата народження13 січня 1690(1690-01-13)[1][2][…]
Місце народженняGrünstädteld, Шварценберг, Рудні Гори, Саксонія
Дата смерті27 листопада 1749(1749-11-27)[1][2][…] (59 років)
Місце смертіГота[1][4]
Професіїкомпозитор, диригент, письменник, музикознавець, теоретик музики
ОсвітаЛейпцизький університет
Мованімецька
Жанриопера
БатькоHeinrich Stölzeld
CMNS: Файли у Вікісховищі
Замок і Ринкова площа Зондерсхаузен

Готфрід Хайнріх Штьольцель (нім. Gottfried Heinrich Stölzel Gottfried Heinrich Stölzel; 13 січня 1690, Шварценберг — 27 листопада 1749, Гота) — композитор і теоретик музики епохи Бароко.

Штьольцель народився і виріс в німецькому місті Шварценберг, що входить до складу району під назвою Рудні гори. У 1707 році він вступив на теологічний факультет у Лейпцигу, а також займався композицією у Мельхіора Гофмана. Він навчався, працював і писав музику у Вроцлаві та Галле. Під час свєї 18-місячної подорожі в Італію 1712 року він познайомився з Антоніо Вівальді, ставши, таким чином, першим німецьким музикантом, що зустрівся відомому композитору. Попрацювавши три роки в Празі, Штьольцель нетривалий час значився капельмейстером в Байройті і Гері. Потім, в 1719 році, він одружився, і в наступному році вступив на службу в місті Гота, де до кінця життя працював на герцогів Саксен-Гота-Альтенбургських Фрідріха II і Фрідріха III, щотижня пишучи по кантаті.

З 1730 Штьольцель писав також для німецького міста Зондерсхаузен. Він компонував інструментальну музику та вокальні арії для виконання при дворі. У міському архіві Зондерсхаузена збереглося багато його рукописів, які були знайдені в 1870 році в коробці за органом. Половина його композиторської спадщини втрачена. Велика частина відповідальності за втрату рукописів Штьольцеля лежить на Іржі Бенда, який змінив його на посаді капельмейстера при дворі герцога Тюрінгії. У 1778 році Бенда написав: «… Тільки найкращі роботи мого попередника, які навіть зараз можна виконувати як церковну музику, збережені, оскільки я вже давно відділив їх від непотрібного сміття і зберігаю у себе вдома»[5]. Виходячи з цього, можна припустити, що світська музика (вітальні кантати, серенади, опери і т. ін.), а також більшість інструментальних робіт Штьольцеля були втрачені ще при житті Бенди. Це «сміття» було, ймовірно, віднесене ним на горище замка, де через дірки в даху рукописи піддавалися постійному впливу опадів, а також страждали від щурів. Крістіан Аренс запропонував ще одне пояснення, чому так багато музики Штьольцеля було втрачено: музиканти при дворі подавали в міські газети оголошення про продаж своїх інструментів і рукописів. Штьольцель, мабуть, незадовго до смерті вчинив так само (можливо, для того, щоб розплатитися за лікування, оскільки перед смертю він сильно захворів)[6]. Відомо, що Штьольцель написав, наприклад, 18 оркестрових сюїт, жодної з яких не збереглося. Втрачені і 90 серенад (виконувалися в якості «застільної музики»). Фактично, з величезної спадщини композитора, яке могло налічувати тисячі творів, збереглися тільки дванадцять рукописів.

За часів свого життя Штьольцель мав чудову репутацію: Лоренц Крістоф Міцлер оцінював його нарівні з Бахом. Йоганн Маттезон згадував його серед «розсудливих, вчених і великих майстрів музики» свого століття. Безліч поетичних текстів, що відрізнялися досить високою якістю, Штьольцель для своєї вокальної музики створював сам. Його музика міцно увійшла в ази фортепіанної педагогіки завдяки кільком п'єсами, включеним в Нотний зошит Анни Магдалени Бах.[7]

Серед найбільш значущих робіт Штьольцеля: чотири кончерто гросо, багато Сінфоній, а також концерт для гобоя д'амур. Його опери «Диомеда», «Нарцис», «Валерія», «Артемисия» і «Оріон» не збереглися.

Сучасні виконавці (зокрема, Людгер Ремі) успішно відновили популярність його музики. Були записані його ораторії, наприклад, Пассіон по Брокесу (1725), і Різдвяні Оратории (що складаються з кантат)[8], а також «Німецька меса» для чотириголосного хору, струнних і бассо контінуо. Штьольцель написав 1358 кантат (дванадцять повних річних циклів церковних кантат), з яких 1215 збереглися, але з них тільки у половини (605) є музичний матеріал (тобто, партитура і партії).[9]

Титульний лист Серенади до дня народження, написаної Штьольцелем у жовтні 1727 року

Крім того, Штьольцель писав кантати на неканонічні тексти. (На початку XXI ст. був записаний компакт-диск, що включає кілька кантат до Дня Святої Трійці.[10])

Його трактат Abhandlung vom Recitativ («Мистецтво речитативу»), написаний близько 1739, був опублікований тільки в 1962 році (Werner Steger, Gottfried Heinrich Stoelzels «Abhandlung vom Recitativ»).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118618458 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Česká divadelní encyklopedie
  5. ↑ «Nur die besten Arbeiten meines Vorgängers, von welchen man noch izt beÿ den Kirchen-Musiken einigen Gebrauch machen könnte, sind gerettet, weil ich solche schon vor langer Zeit von dem unbrauchbaren Wuste abgesondert und eigends in meinem Hause verwahrt habe.»
  6. ↑ Ahrens C (in: «Zu Gotha ist eine gute Kapelle …». Aus dem Innenleben einer thüringischen Hofkapelle des 18. Jahrhunderts, Stuttgart 2009).
  7. ↑ ^Bach-Jahrbuch 2002, pp. 172—174.
  8. ↑ Stölzel: Christmas Oratorio — Epistle Cantatas [Архівовано 2017-12-10 у Wayback Machine.] on ArkivMusik, review of David Vernier, 2005
  9. ↑ Siegemuend, Bert. Zu Chronologie und Texgrundlagen der Kantatenjahrgänge von Gottfriedh Heinrich Stölzel // {{{Заголовок}}} / Hopf, W. — Lit Verlag[en], 2007. — С. 81—92. — ISBN 9783825809980.
  10. ↑ Cantatas for Pentecost review of the 2002 recording by Johan van Veen, 2005

Література

[ред. | ред. код]
  • Ломтев Д. Г. Духовные кантаты Готфрида Генриха Штёльцеля в нотном собрании герцогов Саксен-Гота-Альтенбургских// Научный вестник Московской консерватории, 2017, № 4 (31), с. 52–91.
  • Johann Adam Hiller. «Stölzel (Gottfried Heinrich)», pp. 256–266 in Lebensbeschreibungen berühmter Musikgelehrten und Tonkünstler neurer Zeit, Vol. 1. Leipzig: Dyk, 1784.
  • Ernst Ludwig Gerber. «Stoelzel (Gottfried Heinrich)», columns 585—593 in Historisch-biographisches Lexikon der Tonkünstler, Vol. 2 (N–Z). Leipzig: Breitkopf, 1792.
  • Robert Eitner. Stölzel, Gottfried Heinrich // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1893, Band 36, S. 429 f.
  • Wolfgang Schmidt-Weiss. Gottfried Heinrich Stölzel als Instrumentalkomponist. Würzburg-Aumühle: Triltsch, 1939.
  • Werner Steger. G.H. Stölzels «Abhandlung vom Recitativ». Heidelberg, 1962.
  • Fritz Hennenberg. Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel. Dt. Verl. für Musik, Leipzig 1976 (= Beiträge zur musikwissenschaftlichen Forschung in der DDR. 8) (Leipzig, Phil. F., Diss. v. 9. Febr. 1965).
  • Fritz Hennenberg. Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel. Volume 8 of Beiträge zur musikwissenschaftlichen Forschung in der DDR. Leipzig, 1976.
  • Basil Smallman. «Review: Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel by Fritz Hennenberg» pp. 63–66 in Music & Letters Vol. 59, No. 1. Oxford University Press, January 1978.
  • Manfred Bachmann (Hrsg.): Gottfried Heinrich Stölzel — Komponist des Barocks. In: Kleine Chronik großer Meister — Erzgebirger, auf die wir stolz sind. Teil 1, Druckerei und Verlag Mike Rockstroh, Aue 2000, S. 69–71.
  • Siegmund, Bert. «Zu Chronologie und Textgrundlagen der Kantatenjahrgänge von Gottfried Heinrich Stölzel». In Kämper, Dietrich (et al.) (ed.). Alte Musik und Auffürungspraxis: Festschrift für Dieter Gutknecht zum 65. Geburtstag. Lit Verlag. 2007. pp. 81–92. ISBN 9783825809980.
  • Pfau, Marc-Roderich. «Ein unbekanntes Leipziger Kantatentextheft aus dem Jahr 1735: Neues zum Thema Bach und Stölzel». In Wollny, Peter (ed.). Bach-Jahrbuch 2008. 94. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 99–122. doi:10.13141/bjb.v2008. ISBN 978-3-374-02668-5. ISSN 0084-7682.
  • Wollny, Peter. «Bekennen will ich seinen Namen: Authentizität, Bestimmung und Kontext der Arie BWV 200. Anmerkungen zu Johann Sebastian Bachs Rezeption von Werken Gottfried Heinrich Stölzels». Bach-Jahrbuch 2008. 94. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 123–158. doi:10.13141/bjb.v2008. ISBN 978-3-374-02668-5. ISSN 0084-7682.
  • Glöckner, Andreas. «Ein weiterer Kantatenjahrgang Gottfried Heinrich Stölzels in Bachs Aufführungsrepertoire?» In Wollny, Peter (ed.). Bach-Jahrbuch 2009. 95. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 95–115. doi:10.13141/bjb.v2009. ISBN 978-3-374-02749-1. ISSN 0084-7682.
  • Florian Vogt: Die «Anleitung zur musikalischen Setzkunst» von Gottfried Heinrich Stölzel (1690—1749). Edition und Kommentar. Von Bockel, Neumünster 2018, ISBN 978-3-95675-019-9.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Штельцель_Ґотфрід_Гайнріх&oldid=43810168