Ідріс Дебі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ідріс Дебі

Ідрі́с Дебі́ (Idriss Déby Itno, *1952, Фада, Чад) — чадський державний і політичний діяч, президент Чаду з 2 грудня 1990 року.

Молоді роки і кар'єра до обрання Президентом[ред.ред. код]

Ідріс Дебі народився у 1952 році в місті Фада на сході Чаду у родині пастора. Походить з клану (племені) горанів народу загава.

Після закінчення середньої школи вступив до Офіцерської школи в Нджамені.

Пройшов стажування у Франції в Інституті аеронавтики. повернувшись у 1976 році до Чаду з посвідченням професійного пілота.

Працював у держсекторі. У 1982 році президентом Хіссеном Хабре призначений заступником начальника штабу Збройних сил Півночі, згодом — начальником Генерального штабу. Через рік, у 1983 році, І.Дебі став командуючим збройними силами.

У 1985 році Дебі знято з посади і направлено на навчання до Паризької військової школи.

По поверненні на батьківщину в 1987 році, І.Дебі обійняв ключову посаду радника президента з питань безпеки і оборони.

У квітні 1989 року після невдалої спроби державного заколоту знайшов пристанище у Судані.

У березні наступного, 1990 року, в Судані І.Дебі створив «Патріотичний фронт порятунку» й заходився готувати військові загони для збройного вторгнення до Чаду, що було здійснено в листопаді цього ж, 1990 року. Ввійшовши на чолі повстанців до Нджамени, Дебі 1 грудня 1990 року взяв усю повноту влади в державі в свої руки.

На президентському посту[ред.ред. код]

4 грудня 1990 року І.Дебі проголосив себе новим президентом Чаду. Однак, у країні збройне протистояння тривало фактично до 1993 року, коли в результаті національної конференції (січень-квітень) було ухвалено хартію, яка закріплювала засади перехідного періоду розвитку Чаду. За хартією головою держави і верховним головнокомандувачем до проведення виборів на багатопартійній основі залишався Ідріс Дебі.

У квітні 1993 року запроваджено багатопартійну систему, однак очікуваного миру це не принесло. У країні фактично розгорнулась латентна громадянська війна, внаслідок чого перехідний період було подовжено на 1994-95 рр. Нарешті, у січні 1996 року в Габоні між представниками влади і опозиції було укладено угоду про принципи внутрішньополітичного урегулювання.

Одним із пунктів прийнятої декларації передбачались у цьому ж, 1996 році, багатопартійні президентські вибори, за результатами 2 турів яких Ідріса Дебі було легітимізовано на посаді голови держави (69 % голосів від загалу голосів). Парламентські (до Національних зборів) вибори у листопаді 1996 року виграла президентська партія «Патріотичний рух за порятунок» (реорганізований ще в квітні 1991 року Патріотичний фронт порятунку).

Перший етап легітимного правління І.Дебі був позначений відносним піднесенням економіки країни, завдяки відкриттю внутрішніх ринків з подалшим проникненням на них ТНК, зокрема, освоєнням нафтових родовищ (Чад є експортером нафти з жовтня 2003 року).

На наступних президентських виборах 20 травня 2001 року перемогу знову одержав І.Дебі (63.17% згідно з офіційними даними), а його сила (Патріотичний рух…) завдала нищівної поразки опозиційним силам на парламентських виборах 21 квітня 2002 року (110 із 155 мандатів).

З 2003 року особливо дестабілізуючим чинником у Чаді став суданський — внаслідок громадянської війни у цій країні різко збільшився потік мігрантів до Чаду. Зусилля ООН та ін. міжнародних організацій не змогли попередити гуманітарну катастрофу як у Суданському Дарфурі, так і в прикордонних територіях обох (Судану і Чаду) держав. Величезна кількість біженців (до 1,8 млн осіб за розрахунками експертів ООН) підірвали чадську економіку і незабаром призвели до значного соціального незадоволення. 16 травня 2004 року в країні здійснено спробу державного війського перевороту. Парадоксальним було те, що очільниками заколоту стали також, як і президент, вихідці з народу загава, незадоволені його політикою у дарфкрському конфлікті. В результаті 48-годинних переговорів кризу було улагоджено без кровопролиття. А за 10 днів, 26 травня 2004 р. підконтрольний Дебі парламент прийняв поправку до конституції, за якою президент може обиратися на необмежене число каденцій.

У наступні роки в Чаді збереглась неспокійна як внутрішньо-, так і зовнішньополітична ситуація. У грудні 2005 року активізувалися бої на чадсько-суданському кордоні, до опозиції перейшли племінники-близнюки І.Дебі Том і Тіман Ердімі, ряд впливових військовиків на чолі з генералом Себі Агіда. А 15 березня 2006 року їх прибічниками у Нджамені на час візиту Ідрісса Дебі Ітно до Екваторіальної Гвінеї знову здійснено невдалу спробу державного перевороту, що однак призвело лише до екскалації конфлікту, зокрема, кривавих сутичок наприкінці березня 2006 року в прикордонні, в яких ініціативу перехопили заколотники, просуваючись углиб Чаду.

13 квітня 2006 року бої проурядових і повстанських сил розгорнулися вже на підступах до Нджамени. Однак, атаки повстанців були відбиті, а вони вигнані до Судану. На нових президенських виборах (3 травня 2006 року) в результаті бойкоту опозиції Ідріс Дебі переміг уже в 1-му турі (64.67% голосів, спершу було оголошено про 77.6% голосів).

Напруження в Чаді збереглося, і значно активізувалося на поч. 2008 року, коли 2 лютого повстанським військам удалося прорватися до столиці країни. Після декількох днів жорстоких боїв під тиском міжнародної спільноти, протидіючі сторони сіли за стіл переговорів. І.Дебі знову зберіг президентську посаду, а на поч. березня 2008 року на саміті в столиці Сенегалу Дакарі за участі міжнародних посередників — генерального секретаря ООН Гі Муна і президента Сенегалу Абдулая Вада було підписано пакт про виконання всіх раніше укладених мирних угод між Ідрісом Дебі і президентом Судану Омаром Баширом.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]