Імператор Ґо-Дайґо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Імператор Ґо-Дайґо
Emperor Godaigo.jpg
Emperor Go-Daigo.jpg
Помер 19 вересня 1396
Нара
Громадянство Японія
Національність японець
Титул імператор
Термін 1318–1339 роки
Діти 7 синів та 6 доньок
Автограф Go-Daigo Takaharu.png

Імператор Ґо-Да́йґо (яп. 後醍醐天皇, ごだいごてんのう, ґо-дайґо тенно; 26 листопада 1288 — 19 вересня 1339) — 96-й Імператор Японії, синтоїстське божество, 1-й Імператор Південної династії. Роки правління: 29 березня 1318 — 18 вересня 1339[1]. Його період зветься реставрацією Кемму.

Життєпис[ред.ред. код]

Був другим сином імператора Ґо-Уда та Фуджівари-но Чуші. При народженні отримав ім'я Такахару. У 1308 році після сходження на трон імператора Ханадзоно стає спадкоємцем трону. Після смерті останнього стає імператором, обравши посмертне ім'я Ґо-Дайґо (наслідувач Дайґо), чим зазначив намір відновити «золотий період» часів імператора Дайґо. Новий імператор поставив за мету відновити імператорську владу. Віддалив від керівних посад спадкову знать. У 1319–1322 роках провів низку економічних реформ, завдяки інтригам змусив уряд сьоґуната Міномото керувати фінансами за допомогою опадкування. Зрештою імператор зумів встановити повний військовий контроль ад столицею Кіотою та прилеглими областями.

У 1324 році готував змову проти сьоуна Фуджівара-но Йоріцуне, проте її було відкрито. Ґо-Дайґо зумів виправдатися, водночас незабаром інспірував повстання проти сьоґуна.

У 1326 році помер спадкоємець трону Кунійосі. Його місце, незважаючи на протест імператора, обійняв представник іншої гілки — Кадзухіто. У 1331 році Ґо-Дайґо організував нову знову, проте її було відкрито. Тоді імператор зібрав священні реліквії, що давали право на Хризантемовий трон, втік до провінції Каваті під захист військовика Кусунокі Масасіге. В результаті розпочалася бороться з принцем Кадзухіто. Імператор зазнав поразки й вимушен був поступитися троном принцу Кадзухіто, який прийняв ім'я Коґон. Ґо-Дайґо була заслано на острови Окі.

Колишній імператор не давно стояв осторонь політики. Було організовано партизанський рух проти нового імператора, який очолив син Ґо-Дайґо — Морійосі. Також його підтримав храм Енрякудзі на горі Хіей, потім приєднався Кусунокі Масагіте. Після успіхів цих сил у 1333 році Ґо-Дайґо повернувся до політики та очолив повстання. Розпочалася війна проти клану Ходзьо, який фактично контролював сьоґунат Камакура. Того ж року на бік Ґо-Дайґо перейшов командувач армії сьоґуната Асікаге Такаудзі. Останній допоміг Ґо-Дайґо захопити Кіото. Інший військовий сьогуна — Нітта Йосісада — також перейшов на бік Ґо-Дайґо й захопив столицю сьогунів з роду Міномото, поваливши владу принца Морікуні. Цим завершився період володарювання Міномото в Японії. Більшість представників роду Ходзьо здійнили сепуку.

Ґо-Дайґо знову стає імператором. Після цього кардинально змінив уряд, розпочав земельну реформу. Водночас почав зменьшувати права самураїв, сорочувати їх привілеї. Земельна реформа імператора викликала плутанину. В результаті адміністративної реформи державні органи стали складатися з аристократів та військових. Втім на деякий імператор зумів встановити свій контроль над усією Японією. Але велика кількість рішень, намагання провести багато реформ водночас призвело до невдаволення серед даймьо та самураїв.

У 1333 році Морійосі був призначений «великим сьоґуном—завойовником варварів», фактичним головою усіх самураїв країни, але невдовзі, через сварку із батьком, був знятий з посади. Принц також вступив у конфлікт з Асікаґою Такаудзі і безуспішно намагався убити його. У 1334 році Імператор Ґо-Дайґо отримав донос на Морійосі, що той планує захопити трон. Принца негайно було схоплено і ув'язнено як заколотника. Його заслали до Камакури. В цей час Асікаге Такаудзі зумів зміцнити свій авторитет серед військових.

У 1335 році розпочалася війна з останніми представниками роду Ходзьо. Того ж року імператор зробив сина - принца Нарійосі новим сьогуном. Втім повстав Асікаге, який розбив вірного імператорові Нітта Йосісаду та оголосив себе сьогуном, захопивши Кіото. Останній у 1336 році оголосив імператором Комьо,зажадавши від Ґо-Дайґо передати Комьо імператорські реліквії (давали право на трон).

Ґо-Дайґо віддав фальшиві реліквії та відступив у гори Йосіно, де заснував так званний Південний двір. Втім після смерті своїх провідних військовиків у 1338 році вирішив відійти від справ. 18 вересня 1339 року зрікся влади на користь сина Ґо-Муракамі. Наступного дня Ґо-Дайґо помер.

Генеалогічне дерево[ред.ред. код]

 
(96) Ґо-Дайґо
 
Такайосі
 
 
 
 
 
 
 
Йосійосі
 
 
 
 
 
Морійосі
 
Окійосі
 
 
 
 
 
 
Цунейосі
 
 
(98) Тьокей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нарійосі
 
 
(99) Ґо-Камеяма
 
 
 
 
 
 
 
 
(97) Ґо-Муракамі
 
 
 
 
 
 
 
 
Мунейосі
 
 
 
 
 
Канейосі
 


Примітки[ред.ред. код]

  1. Усі дати подані за європейським календарем.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Імператор Ґо-Дайґо // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • (яп.) 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
  • (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Історія Імператорів
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Commomns