Період Хейан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Період Хейан
Зображення
Названо на честь Хейан-кьо
Країна  Японія
Попередник Період Нара
Наступник Період Камакура
Час/дата початку 794
Час/дата закінчення 1185
Описано за адресою ancient.eu/Heian_Period/(англ.)
CMNS: Період Хейан у Вікісховищі

Період Хейан (яп. 平安時代, — хей'ан джідай) — епоха в історії Японії (794⁣ — ⁣1185). Почалася з встановлення столиці держави у місті Хейан (суч. місто Кіото) і закінчилася встановленням сьоґунату у місті Камакура. Особливостями епохи є зменшення ролі імператора у політичному житті країни, узурпація влади аристократичною родиною Фуджівара, поява езотеричних сект буддизму та формування нового соціального стану — самураїв.

Політика[ред. | ред. код]

Регентство Фуджівара[ред. | ред. код]

Самурайська диктатура[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]

Культура[ред. | ред. код]

Поява аристократичної гри каі-ооі, що була популярною до періоду Едо.

Нові течії буддизму[ред. | ред. код]

У період Хейан в Японії набули поширення нові буддистські практики езотеричного буддизму. Серед них головними були махаяністські секти Тендай (天台, «Небесне узвишшя») і Шінґон (真言, «Істинне слово»). Перша була започаткована монахом Сайчьо у 806807 роках разом із будівництвом її центрального монастиря Енрякуджі на горі Хіей поблизу столиці. Друга секта постала зусиллями ченця Кукая у 816 році, який звів на горі Коя храмовий комплекс Конгобуджі. Обидва вчення були проєкцією китайських і тибетських буддистських шкіл. Їх поширенню в Японії сприяли імператори й урядові аристократи.

Розташування центру секти Тендай поблизу столиці перетворило її на найбагатшу буддійську общину тогочасної Японії. Монастир гори Хіей був своєрідним інтелектуальним центром — «середньовічним університетом» країни. Він також слугував місцем умикання непокірних службовців. Завдяки активним контактам з двором і урядом, монахи секти часто брали безпосередню участь у прийнятті політичних рішень.

На відміну від Тендай, центр секти Шінґон був задалеко від столиці. Однак популярною ця течія буддизму стала в Японії завдяки подвижницькій діяльності її монахів і учнів.

Наприкінці епохи Хейан у зв'язку із кризою центральної влади, розвалом економіки, постійними міжусобицями й війнами, у японському суспільстві поширилися есхатологічні вірування. Це відбилося на двох головних сектах країни, які вступили у затяжну кризу. Більшість храмів Тендай і Шінґон перетворилися на общини, які мали власні приватні володіння, армії озброєних монахів сохей, кліентеллу серед аристократів і уряду. Ці общини дедалі більше втручалися у політику, і менше цікавилися релігійно-філософськими проблемами. Як наслідок, з кінця 12 — початку 13 століття ці секти полишили багато провідних монахів того часу, які заснували нові «протестантські» школи буддизму, такі як Джьодо-шю і Нічірен-шю.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: Аквілон-Прес, 1997. — 256 с.