Індологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Індологія — комплексна гуманітарна наука, що вивчає історію, культуру, мови, літературу, ідеологічні погляди етнічних груп, що проживають на Індійському субконтиненті (тобто в Південній Азії); гілка сходознавства. Індологи, як правило, не вивчають сучасну економіку, управління та політику Південної Азії, за винятком випадків, коли ці питання глибоко вкоренилися в історії і можуть бути висвітлені її методами та ідеями.

Опис[ред.ред. код]

Індологія має багато спільного з іншими галузями знання, застосовуючи їх методи до свого об'єкту дослідження. Зокрема з антропологією, культурологією, порівняльно-історичним мовознавством, філологією, текстологією, літературознавством, історією, етнологією, філософією, вивченням релігій Південної Азії, таких як ведизм, індуїзм, зокрема шиваїзм і вайшнавізм, джайнізм, буддизм, сикхізм, народні та племінні релігії, а також місцеві форми іудаїзму, зороастризму, християнства і іслама; нарешті, індологія може включати в себе вивчення науки, мистецтва, сільського господарства, бойових мистецтв Південної Азії.

Вчені, які називають себе індологами, часто надають особливого значення глибокому знанню місцевих мов, особливо класичних, таких як санскрит, впали, пракріте, або класичний каннада, тамільська, телугу, або перська. Вони вважають, що знання однієї або декілька з цих мов, у поєднанні зі знаннями методів філології, є необхідною умовою для значного внеску в індологіческой дослідження і взагалі характерною рисою індології.

Таким чином, індологія є наукою, що вивчає весь спектр досягнень індійської думки з акцентом на інтерпретації минулого і його результатів в даний час. Деякі вчені розрізняють класичну індологи, зосереджену на санскриті та інших стародавніх мовах, і сучасну індологи, що використовує джерела на сучасних мовах і соціологічні підходи.

Становлення[ред.ред. код]

Початок індології сходить до хорезм ському антропологу та історику Абу Райхану аль-Біруні (973—1048). [1] У своїх « Дослідженнях Індії», він не тільки записав політичну і військову її історію, але і захвативатіл деталі історії культури, науки, релігії та соціальної сфери. [2] Він був також першим, хто почав вивчати антропологію Індії: спостерігав різні індійські групи, навчався їх мов, вивчав основні документи, він намагався представити свої висновки об'єктивно і нейтрально, використовуючи міжкультурні зіставлення. [3]

Але вивчення продовжилося тільки в XVIII столітті, вже європейцями. Піонерами індології вважаються Генрі Томас Колбрук, Вільям Джонс, Август Вільгельм Шлегель та інші. Індологи як академічний напрям виникла в XIX столітті за часів Британської Індії. Як і сходознавство в цілому, перший час страждала романтизмом. Французьке був заснована в 1822 році, британський Королівське азіатське суспільство в 1824 році, в 1842 році, в 1845 році.

Систематичні дослідження та видавнича діяльність санскритської літератури стала можливою завдяки « Санкт-Петербурзькому санскритського словника», що з'явився в 1850-1870-х роках. Переклади великих індуїстських текстів почалися в серії «Священні книги Сходу» (англ. Sacred Books of the East) в 1879 році. Отто фон Бетлінгк в 1887 році видав граматику стародавнього мовознавця Панини. Видання Макса Мюллера першого відомого пам'ятника індійської літератури « Рігведи» з'явилося в 1849—1875 роках. У 1897 році Сергій Ольденбург почав систематичне видання ключових санскритських текстів — «Bibliotheca buddhica». Основні досягнення індології XIX ст. були підсумовані у виданій в Страсбурге « Енциклопедії індоарійських досліджень» (1896—1915).

Першим російським индологом був Г. С. Лебедєв, залишив опис побуту і звичаїв індійців і граматику хіндустані. З середини XIX ст. в Академії Наук і деяких російських університетів розвивається вивчення санскриту (Р. Х. Ленц, О. Бетлінгк, П. Я. Петров, К. А. Коссовіч, Д. М. Овсянико-Куликовський та ін.)

Професійна література та суспільства[ред.ред. код]

Індологи, як правило, беруть участь у конференціях, таких як міжнародні конференції Американської асоціація азіатських досліджень, Американського східного суспільства, Всесвітньої санскритської конференції, і на національному рівні у Великобританії, Німеччині, Індії, Японії, Франції та інших країнах.

Індологи читають і пишуть в журналах, таких як «Індо-іранських журнал», «Журнал Королівського азійського товариства», «Журнал Американського східного суспільства», «Journal asiatique», «Журнал Німецького східного суспільства», «Wiener Zeitschrift für die Kunde Südasiens», «Журнал індійської філософії», «Аннали Бандаркарского східного науково-дослідного інституту», «Журнал індійських і буддійських досліджень» та інші.

Індологи можуть бути членами таких професійних організацій, які перелічено вище.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zafarul-Islam Khan, / 15-1-2000/Art5.htm At The Threshold Of A New Millennium - II,The Milli Gazette.
  2. M. S. Khan (1976). «Al-Biruni and the Political History of India»,Oriens25, p. 86-115.
  3. Akbar S . Ahmed (1984), «Al-Beruni: The First Anthropologist»,RAIN60: 9-10

Посилання[ред.ред. код]