Порівняльно-історичне мовознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Порівняльно-історичне мовознавство — один з найважливіших напрямів у мовознавстві, який відіграв велику роль у його розвитку.

Короткий опис[ред.ред. код]

В основі досліджень порівняльно-історичного мовознавства лежить порівняльно-історичний метод, тобто сукупність прийомів дослідження мовного матеріалу для встановлення спорідненості мов і вивчення історичного розвитку споріднених мов. Позаісторичне порівняння мов, яке, на відміну від історичного порівняння, назагал є зіставленням споріднених і неспоріднених мов, застосовували певною мірою ще за античних часів у Європі наприклад зіставлення давньогрецької і латинської мов, у Стародавній Індії — зіставлення санскриту й пракриті) тощо. Особливо розвинулось воно в XVII—XVIII століттях з нагромадженням матеріалів дослідження різних споріднених мов Європи та інших частин світу.

Порівняльно-історичне мовознавство виникло на початку XIX століття (праці Ф. Боппа, Р. К. Раска. Я. Грімма). Велику роль у його розвитку відіграли праці А. Ф. Пошта, А. Шлейхера, Ф. Діца, Ф. Міклошича та інших. Визначний внесок у його розвиток зробили молодограматики.

У порівняльно-історичному мовознавстві виробились і застосовуються різні прийоми.

  • У ньому зіставляється або паралельно вивчається мовний матеріал, який розглядається в історичному розвиткові, з урахуванням змін, що відбуваються в мові.
  • Вивчаються не окремі мовні факти чи явища, а системи їх: у фонології — система фонем, у морфології — системи граматичних форм, їхніх парадигм, у лексиці — означення взаємозв'язаних понять тощо.
  • Встановлюються системи відповідностей між зіставлюваними мовами у фонетиці, морфології, синтаксисі, лексиці й фразеології.
  • Визначається відносна (релятивна) хронологія мовних фактів поряд з безвідносною (абсолютною) хронологією.
  • Встановлюється спорідненість мов на основі систем відповідностей.
  • Відновлюються (реконструюються) факти на основі систем відповідностей між спорідненими мовами й усуваються прогалини в їхній документальній історії.
  • Відбираються релікти (архаїчні факти), які мають важливе значення для відновлення найдавнішого стану досліджуваних мов.
  • Береться до уваги взаємодія складових частин окремих мов (явища граматичної аналогії, лексичної контамінації) і взаємодія окремих мов, яка порушує основну лінії їхнього розвитку — вплив однієї мови на іншу, запозичення тощо.

Відомі представники[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]