Порівняльно-історичне мовознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мовознавство
Мови світу
Загальне мовознавство
Теоретична лінгвістика
Фонологія
Граматика
Морфологія
Синтаксис
Лексикологія
Семантика
Лексична семантика
Статистична семантика
Структурна семантика
Прототипна семантика
Прагматика
Когнітивна лінгвістика
Генеративна лінгвістика
Дескриптивна лінгвістика
Антропологічна лінгвістика
Порівняльна лінгвістика
Історична лінгвістика
Етимологія
Фонетика
Соціолінгвістика
Прикладна лінгвістика
Математична (комп'ютерна) лінгвістика
Засвоєння мови
Психолінгвістика
Стилістика
Приписова лінгвістика
Корпусна лінгвістика
Перекладознавство
Пов'язані статті
Історія лінгвістики
Список лінгвістів
Невирішені проблеми

Порівняльно-історичне мовознавство — один з найважливіших напрямів у мовознавстві, який відіграв велику роль у його розвитку.

Короткий опис[ред.ред. код]

В основі досліджень порівняльно-історичного мовознавства лежить порівняльно-історичний метод, тобто сукупність прийомів дослідження мовного матеріалу для встановлення спорідненості мов і вивчення історичного розвитку споріднених мов. Позаісторичне порівняння мов, яке, на відміну від історичного порівняння, назагал є зіставленням споріднених і неспоріднених мов, застосовували певною мірою ще за античних часів у Європі наприклад зіставлення давньогрецької і латинської мов, у Стародавній Індії — зіставлення санскриту й пракриті) тощо. Особливо розвинулось воно в XVII—XVIII століттях з нагромадженням матеріалів дослідження різних споріднених мов Європи та інших частин світу.

Порівняльно-історичне мовознавство виникло на початку XIX століття (праці Ф. Боппа, Р. К. Раска. Я. Грімма). Велику роль у його розвитку відіграли праці А. Ф. Пошта, А. Шлейхера, Ф. Діца, Ф. Міклошича та інших. Визначний внесок у його розвиток зробили молодограматики.

У порівняльно-історичному мовознавстві виробились і застосовуються різні прийоми.

  • У ньому зіставляється або паралельно вивчається мовний матеріал, який розглядається в історичному розвиткові, з урахуванням змін, що відбуваються в мові.
  • Вивчаються не окремі мовні факти чи явища, а системи їх: у фонології — система фонем, у морфології — системи граматичних форм, їхніх парадигм, у лексиці — означення взаємозв'язаних понять тощо.
  • Встановлюються системи відповідностей між зіставлюваними мовами у фонетиці, морфології, синтаксисі, лексиці й фразеології.
  • Визначається відносна (релятивна) хронологія мовних фактів поряд з безвідносною (абсолютною) хронологією.
  • Встановлюється спорідненість мов на основі систем відповідностей.
  • Відновлюються (реконструюються) факти на основі систем відповідностей між спорідненими мовами й усуваються прогалини в їхній документальній історії.
  • Відбираються релікти (архаїчні факти), які мають важливе значення для відновлення найдавнішого стану досліджуваних мов.
  • Береться до уваги взаємодія складових частин окремих мов (явища граматичної аналогії, лексичної контамінації) і взаємодія окремих мов, яка порушує основну лінії їхнього розвитку — вплив однієї мови на іншу, запозичення тощо.

Відомі представники[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]