Беатріс Вуд
| Беатріс Вуд | ||||
|---|---|---|---|---|
| англ. Beatrice Wood | ||||
 | ||||
| Народження |
3 березня 1893[1][2][…] Сан-Франциско, Каліфорнія, США[4] | |||
| Смерть | 12 березня 1998[1][2][…] (105 років) | |||
| Охай, Вентура, Каліфорнія, США | ||||
| Країна |
 США[5][6] | |||
| Навчання | Академія Жуліана, Голлівудська старша школа і Shipley Schoold | |||
| Діяльність | художниця, скульпторка, керамістка, письменниця, дизайнерка, мисткиня | |||
| Напрямок | дадаїзм | |||
| Роки творчості | 1908[1] — 1998[1]–1998[1] | |||
| Роботи в колекції | Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Національна галерея мистецтв, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[7], Пенсільванська академія образотворчих мистецтв, Художній музей Крокера[8][8], Смітсонівський музей американського мистецтва[9] і Музей мистецтв Філадельфії[10] | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Беатріс Вуд у Вікісховищі | ||||
Беатріс Вуд (англ. Beatrice Wood, 3 березня 1893, Сан-Франциско — 12 березня 1998, Охай) — американська художниця, скульпторка, керамістка, письменниця і журналістка, яка вплинула на такі напрямки, як дадаїзм і сюрреалізм.
Життєпис та творчість[ред. | ред. код]
Беатріс народилася 1893 року в багатій, респектабельній родині. У 1898 році Вуди переїжджають до Нью-Йорка, звідки часто здійснюють поїздки до Європи. Юність дівчини — аж до початку першої світової війни — проходить у Парижі, де вона, починаючи з 1912 року, вивчає історію мистецтва в художній Академії Жуліана. Деякий час Беатріс проводить також у Живерні, місті Клода Моне. З початком воєнних дій вона повертається до Нью-Йорка. Тут Беатріс Вуд, спільно з Марселем Дюшаном та Анрі-П'єром Роше видає перший в Америці дадаїстський журнал The Blind Man[11]. У 1920-ті роки за дівчиною закріпилася назва «Мама Дада».
Вуд мала незалежний, ексцентричний характер. Внаслідок стосунків, що нещасливо закінчилися, та наступного шлюбу, вона потрапляє до Монреалю, де деякий час виступає танцівницею у вар'єте. Відносини її із заможними батьками були дуже напруженими, оскільки вони не бажали, щоб їхня донька вела богемний спосіб життя. Бажаючи стати вільною художницею та заробляти цим на життя, Беатріс їде в Лос-Анджелесу, вивчає там майстерність кераміки і з початку 1930-х років присвячує цьому мистецтву свою творчість. Оселившись потім у каліфорнійському містечку Охай, Беатріс Вуд багато уваги приділяє східним містичним вченням та філософії. Перебувала у тісному контакті з гуру-теософом Джідду Крішнамурті, який мав на художницю величезний вплив. У 1938 році вона знову одружується, цього разу з інженером Стівом Хоггом[12][13].
У 1948 році Беатріс Вуд оселилася в Охаї, штат Каліфорнія в США, щоб бути поруч з філософом Джідду Крішнамурті. Вона стала довічним членом Теософського товариства — Адьяр. Співпраця з цими асоціаціями значно вплинули на її художню філософію. Вуд також викладала та жила поряд із школою Хеппі Веллі, відомої зараз як школа Безант Гілл[14][15].
У 90-річному віці Вуд стала письменницею, заохочена своєю подругою Анаїс Нін. Її найвідомішою книгою є її автобіографія «Я шокую себе» (1985). Серед її літературних творів найвідоміші: The Angel Who Wore Black Tights, автобіографічної I Shock Myself, а також Pinching Spaniards та 33rd Wife of a Maharajah: A Love Affair in India. Писала під псевдонімом «графиня Лола Скревінська».
Коли її запитали про секрет довголіття, Вуд відповіла: «Усьому я завдячую книгам про мистецтво, шоколаду та молодим людям». Вуд все життя була вегетаріанкою, утримуючись від алкоголю та куріння[16][17].
Беатріс Вуд протягом 85 років вела щоденники. У 2011 році Френсіс М. Науманн та його дружина Марі Т. Келлер відредагували добірку її журналів, в яких розповідалося про її мистецьке життя[18][19].
Визнання[ред. | ред. код]
У 1961 році проходила виставка робіт Беатріс Вуд у Японії, в 1961—1965 роках вона проживала та працювала в Індії, а в 1972 році знову відвідувала Індію.
Не дотримуючись якихось конкретних політичних чи ідеологічних теорій, Вуд дуже вплинула на розвиток деяких сучасних їй художніх течій, зокрема дадаїзму. Серед її близьких знайомих і коханців слід назвати такі великі постаті світової культури XX століття, як композитор Едгар Варез, скульптор Константін Бранкузі, художники Франсіс Пікабіа, Ман Рей та Джозеф Стелла, письменниця Анаїс Нін.
У 1994 році Смітсонівський інститут назвав Беатріс Вуд «Шановним американським художником». Вуд залишила свій будинок і студію фонду Happy Valley. У 2005 році фонд звернувся до Кевіна Вергіла Воллеса з проханням перетворити його на Центр мистецтв Беатріс Вуд.
- «Беатріс Вуд: Мама Дада»: цей документальний фільм режисера Тома Неффа було випущено на 16 мм плівці в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія 3 березня 1993 року, до 100-річчя Вуд.
- Вуд також частково була прообразом для ролі Рози Дьюїтт Б'юкейтер, вдови у 101-річному віці з відомого художнього фільму Джеймса Камерона «Титанік», зіграної акторкою Глорією Стюарт. За словами Кемерона, дружина Білла Пекстона позичила йому примірник «I Shock Myself». Почавши читати, він зрозумів, що:
перший розділ майже буквально описує персонажа, якого я вже писав для «Старої Рози» … Коли я зустрів її [Беатріс Вуд], вона була чарівною, креативною та неймовірно смішною … Звичайно, «Роза» у фільмі — це лише перефраз Беатріс, поєднаний з багатьма вигаданими елементами.[20]
Відповідно до її некрологу в тижневику «Ojai Valley News», Кемерону вручили «П'яту щорічну кінопремію Беатріс Вуд».[21]
Померла 12 березня 1998 року, за 9 днів після свого 105-річчя.
Література[ред. | ред. код]
- Гарт Кларк. Позолочене судно: блискуче мистецтво та життя Беатріс Вуд, Garth Clark: Gilded Vessel: The Lustrous Art and Life of Beatrice Wood, Guild Pub 2001, ISBN 1-893164-13-6.
- Марлін Воллес та Беатріс Вуд. Гра шахів із серцем: Столітнє святкування Беатріс Вуд, Marlene Wallace und Beatrice Wood: Playing Chess with the Heart: A Centennial Celebration of Beatrice Wood, Chronicle Books 1994, ISBN 0-8118-0607-3.
- Беатріс Вуд. Я приголомшую саму себе. Автобіографія Беатріс Вуд, Beatrice Wood: I Shock Myself. The Autobiography of Beatrice Wood. 1985. Neuauflage Chronicle Books, San Francisco 2006.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д RKDartists
- ↑ а б Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119204592 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ RKDartists
- ↑ http://www.moma.org/collection/works/198715
- ↑ а б https://www.crockerart.org/collections/american-art-after-1945?page=1
- ↑ https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=5468
- ↑ https://hedendaagsesieraden.nl/2023/07/21/philadelphia-museum-of-art/
- ↑ Smith, Roberta (14 березня 1998). Beatrice Wood, 105, Potter and Mama of Dada is dead. The New York Times. Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Karlstrom, Paul. Oral history interview with Beatrice Wood, 26 серпня 1976 року. Процитовано 11 жовтня 2015.
- ↑ Internet Broadway Database: Beatrice Wood Credits on Broadway
- ↑ Wood, Beatrice (1985). I Shock Myself: The Autobiography of Beatrice Wood. San Francisco: Chronicle Books. ISBN 9780811853613.
- ↑ Curtis, Penelope (1999). Sculpture 1900-1940. Oxford University Press. с. 144.
- ↑ Gotthardt, Alexxa (1 серпня 2016). The Forgotten Legacy of Cult Artist Beatrice Wood. Artsy (англ.). Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ «Beatrice Wood, 105, Potter And Mama of Dada, Is Dead». The New York Times
- ↑ See Francis M. Naumann and Marie T. Keller, eds, «My Life in Art: Excerpts from the Diaries of Beatrice Wood», in Beatrice Wood: Career Woman—Drawings, Paintings, Vessels, and Objects, exh. cat., Santa Monica Museum of Art, 10 вересня 2011 – 3 березня 2012, pp. 72-131.
- ↑ «Unearthing Lost Treasures in California», New York Times, 13 березня 2010 року
- ↑ Titanic: James Cameron's Illustrated Screenplay, overleaf for page 7, Harper, 1998
- ↑ LA Weekly - HOME. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 16 квітня 2023., LA Weekly
Посилання[ред. | ред. код]
- Життєпис Беатріс Вуд Архівовано травень 8, 2012 на сайті Wayback Machine. (англ. мовою)
- Artnet.de — Вибрані художні роботи Б. Вуд
- Images of Tides in a Man's Life, ceramic sculpture by Wood at the Smithsonian American Art Museum
- Beatrice Wood papers, 1894—1998, bulk 1930—1990. Archives of American Art, Smithsonian Institution
- Beatrice Wood Papers. Yale Collection of American Literature, Beinecke Rare Book and Manuscript Library.
- Beatrice Wood Center for the Arts
- Archives at New Mexico Museum of Art
- Oral history interview with Beatrice Wood, 1976 Aug. 26, Archives of American Art, Smithsonian Institution
- Biography, Philadelphia Museum of Art]
- Beatrice Wood Obit, National Public Radio
- American Museum of Ceramic Art, Beatrice Wood ceramics, Permanent Collection
- MacNeill, Bonnie. «Mama of Dada Beatrice Wood dies at 105», The Ojai Valley News. (Issue 44, Friday, March 13, 1998, p. A-1).
- Edward Weston, R. M. Schindler, Anna Zacsek, Lloyd Wright, Lawrence Tibbett, Reginald Pole, Beatrice Wood and Their Dramatic Circles for much on Wood's early relationships with Walter and Louise Arensberg, Reginald Pole, and Lloyd Wright and their dramatic circles.
|
