Злітно-посадкова смуга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зітно-посадкова смуга Цюрихського міжнародного аеропорту

Злі́тно-посадко́ва сму́га (аббр. ЗПС) — визначена прямокутна ділянка сухопутного аеродрому, підготовлена для посадки і зльоту повітряних суден[1].

Класифікація ЗПС[ред.ред. код]

В залежності від типів літаків, що обслуговуються злітно-посадкові смуги можуть бути ґрунтові або зі штучним покриттям (бетонне, асфальтове, металеве тощо). ЗПС, як правило, обладнуються денними і нічним орієнтирами, сигнальними і обмежувальними вогнями, можуть мати аеродромні аварійні гальмівні установки.

Згідно з сертифікаційними вимогами до цивільних аеродромів України ЗПС можуть бути необладнаними (призначені для повітряних суден, що виконують візуальний захід на посадку) і обладнаними (призначені для повітряних суден, що виконують захід на посадку за приладами)[1]. До останніх належать:

  • ЗПС точного заходу на посадку I категорії — обладнана радіомаячною системою і візуальними засобами, призначеними для заходу на посадку до висоти прийняття рішення 60 м і або при видимості не менш ніж 800 м, або при дальності видимості на ЗПС не менш ніж 550 м;
  • ЗПС точного заходу на посадку II категорії — обладнана радіомаячною системою і візуальними засобами, призначеними для заходу на посадку до висоти прийняття рішення менш ніж 60 м, але не менш ніж 30 м і при дальності видимості на ЗПС не менш ніж 350 м;
  • ЗПС точного заходу на посадку III категорії — обладнана радіомаячною системою, що діє до та впродовж усієї поверхні ЗПС:
    • категорія IIIA — для заходу на посадку та посадки з висотою прийняття рішення менше 30 м або без обмеження за висотою прийняття рішення й при дальності видимості на ЗПС не менше 200 м,
    • категорія IIIB — для заходу на посадку та посадки з висотою прийняття рішення менше 15 м або без обмеження за висотою прийняття рішення й при дальності видимості на ЗПС менше 200 м, але не менше 50 м,
    • категорія IIIC — для заходу на посадку та посадки без обмежень по висоті прийняття рішення і дальності видимості на ЗПС;
  • ЗПС для неточного заходу на посадку — ЗПС, яка обладнана візуальними засобами і яким-небудь видом невізуальних засобів, що забезпечують, принаймні, наведення повітряного судна в напрямку заходу на посадку з прямої.

Вибір ЗПС, їх позначення та елементи[ред.ред. код]

Зліт літака в міжнародному аеропорту Белфаста

Основний фактор при виборі смуги для посадки або зльоту — напрямок вітру.

Головна злітно-посадкова смуга аеродрому розташована, як правило, у напрямку пануючих вітрів та має найбільшу довжину. Активна (робоча) ЗПС — це смуга, яка використовується для зльотів і (або) посадок повітряних суден в даний момент часу.

За законами аеродинаміки, літак не може здійснювати зліт/посадку при сильному попутному вітрі. Ідеальні умови — зліт/посадка при зустрічному вітрі. Тому при здійсненні зльоту і посадки обирається курс, найбільш відмінний від напрямку вітру. Грубо кажучи, чим ближче до положення «проти вітру», тим краще. В аеропортах з однієї або декількома паралельними ЗПС пілотам найчастіше доводиться садити літаки з боковим вітром аж до 90°. Але у великих аеропортах смуги часто розташовують під кутом одна до одної. Наприклад, Міжнародний аеропорт Сан-Франциско має чотири злітно-посадкові смуги — одна пара паралельних між собою ЗПС практично перпендикулярно перетинається іншою парою паралельних ЗПС. В аеропорту Лас-Вегаса, який також має 4 ЗПС, кут між двома парами паралельних смуг становить 60°. А у найбільшому аеропорту Чикаго — О'Хара є шість ЗПС в трьох різних напрямках. В аеропортах з двома або більше смугами часто застосовують практику використання однієї смуги для зльоту, іншої — для посадки. Повідомляти екіпажам літаків номер робочої смуги, а також даних про швидкість і напрямок вітру біля поверхні землі, видимість, хмарність, температуру повітря, тиск тощо в невеликих аеропортах — обов'язок авіадиспетчера, а в великих аеропортах це здійснюється з допомогою системи автоматичного радіомовлення метеорологічної інформації АТІС.

Приклад маркуванння ЗПС

Злітно-посадкові смуги мають маркований номер, який зазвичай збігається з магнітним курсом посадки, на якому вони розташовані (виняток Північна Америка, де ЗПС часто нумеруються згідно з істиним курсом). Значення курсу округлюють до десятків і ділять на 10. Нульовий курс замінюють курсом 360°. Наприклад, в аеропорту «Бельбек» головна ЗПС має магнітний курс 65°, її позначення — ЗПС 07. Будь-яка смуга «спрямована» одночасно в двох напрямках, різниця між якими дорівнює 180°. Отже, протилежний курс — 245°. Таким чином, ЗПС аеродрому Бельбек має маркований номер ЗПС 07/25. До позначень додають літерний код — L (ліва), C ​​(центральна) і R (права). Наприклад, в чиказькому аеропорту «Мідуей» відразу три смуги розташовані на одному курсі — 133°/313°. Відповідно, вони мають такі позначення: 13L/31R, 13C/31C і 13R/31L.

Розміри злітно-посадкових смуг можуть бути дуже різні, від 300 м в довжину і 10 м в ширину, до величезних — майже 6 км в довжину і 80 метрів в ширину («Гавіан-Пейшоту», Бразилія). Найменші використовують для легкої і надлегкої авіації. Так наприклад для мотодельтапланів досить 100 м розбігу при зльоті і стільки ж для посадки. Найбільші смуги будують у великих міжнародних аеропортах і на авіазаводах.

Елементи злітно-посадкової смуги (зліва направо):
Runway markings.svg
  • Кінцева смуга безпеки, КСБ (жовті шеврони) — частина ЗПС призначена для випадків викочування літаків за ЗПС у аварійних випадках, а також для захисту поверхні землі від обдування потужними струменями вихлопів реактивних двигунів. В штатних умовах літальним апаратам заборонено перетинати торець ЗПС і викочуватись на КСБ — вона не розрахована на їх вагу.
  • Зміщений поріг, ЗП (білі стрілки) — поріг злітно-посадкової смуги, що не збігається з її торцем — зона ЗПС, де дозволене руління, розбіг і пробіг літальних апаратів, але не їх посадка.
  • Кінцева смуга гальмування, КСГ — спеціально підготовлена прямокутна ділянка, що розташовується наприкінці дистанції розбігу, призначена для припинення руху повітряного судна у випадку перерваного зльоту.
  • Поріг ЗПС (білі смуги у вигляді «зебри») — початок ділянки ЗПС аеродрому, що збігається з її торцем і може використовуватися для посадки повітряних суден. Поріг зроблений таким для того, щоб бути помітним здалеку. Кількість ліній дозволяє приблизно визначити ширину ЗПС, а позначений за ним маркований номер ЗПС — пересвідчитися в тому, на яку смугу сідає літак.
  • Зона приземлення (подвійні паралельні прямокутники) — починається в 300 метрах від порогу ЗПС.
  • Відмітки фіксованого відстані (великі прямокутники, розташовуються через 150 м). При ідеальній посадці пілот очима «утримує» зону приземлення, і дотик відбувається безпосередньо в зоні посадки.

Розмітка ЗПС необхідна насамперед для найбільш точної і, отже, безпечної посадки літака на смугу. На покритті ЗПС наносяться наступні маркувальні знаки[1]:

  • порогів;
  • осьової лінії;
  • посадкових магнітних шляхових кутів (ПМШК);
  • зон приземлення (крім ЗПС класу Е);
  • зон фіксованої відстані (крім ЗПС класів Г, Д, Е);
  • країв ЗПС (крім ЗПС неточного заходу на посадку і необладнаних ЗПС, що мають достатній контраст між її межами та пов'язаною з нею поверхнею узбіччями);
  • розташування ЗПС із боку заходу на посадку (для рівнобіжних ЗПС): «L» — ліва, «R» — права.

Класи зльотно-посадкових смуг залежать від їх характеристик і визначаються:

  • Наявною дистанцією перерваного зльоту (НДПЗ, ASDA) — сумою наявної дистанції розбігу і довжини кінцевої смуги гальмування, якщо вона передбачена.
  • Наявною дистанція розбігу (НДР, TORA) — довжиною ЗПС, яка є наявною і придатною для розбігу літака, що виконує зліт.
  • Наявною посадковою дистанцією (НПД, LDA) — довжиною ЗПС, яка є наявною і придатної для пробігу літака після посадки.

Обладнання політної палуби авіаносців[ред.ред. код]

Зліт F/A-18 за допомогою парової катапульти

У звичайних умовах для зльоту/посадки літакам потрібна довга злітно-посадкова смуга. Палуби ж навіть найбільших з існуючих сьогодні авіаносців занадто короткі для звичайного розгону та гальмування майже всіх типів літаків.

З метою забезпечити зліт палубної авіації, ЗПС авіаносців обладнуються додатковим стартовим обладнанням — паровими катапультами, які придають літаку, що стартує, додатковий імпульс прискорення. Сучасні авіаносці мають на верхній палубі від двох до чотирьох катапульт. Інше завдання — погасити швидкість літака, що сідає. Для цього застосовуються спеціальні аерофінішери: поперек палуби корабля натягують декілька сталевих тросів, за один з яких літак чіпляється гальмівним гаком. Трос натягується як пружина поглинаючи енергію і літак швидко гальмує.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]