Вагант

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Колесо Фортуни у рукописній збірці пісень Карміна Бурана лат. Carmina Burana, Codex Buranus

Вага́нти або голіарди — «мандрівні люди» у середньовічні часи, XIXIV століття, у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях.

Походження назви[ред.ред. код]

Вираз «голіарди» набув поширення у Франції та Англії. Можливо, він походив від слова фр. gula — глотка, яке позначало зокрема й ненажеру. Можливо, слово походило від імені біблійного героя Голіафа, який у середньовічній традиції сприймався як веселий гультяй і ненажера. Саме Голіафа голіарди обрали своїм покровителем.

На німецьких землях використовували слово «ваганти». Це походить від латинського слова vagantes, що означає "бродячі люди".

Історія[ред.ред. код]

У ХІІ столітті соборні школи почали випускати надмірну кількість кліриків, багатьом з якихх не вистачало місць при соборах і монастирях, вони залишались без своєї парафії. Шляхами середньовічної Англії, Франції, Північної Італії та інших країн Європи ходили вони поодинці та групами. Цих людей називали вагантами. Незважаючи на їхню бідність, ці люди були напрочуд веселими та життєрадісними, як і їхня поезія. "Зневага" до книжок і знань була їхньою літературною грою. Самі вони були дуже високоосвіченими людьми і не уявляли свого життя без книжок.

Ця вільна ватага, яка мандрувала Європою зі сходу на захід, з півдня на північ, не мала ні національності, ні суспільного стану. Вони знали, що таке бідність, приниження. Це зближувало їх із простим людом. Хоча соціальний рівень вагантів був невисоким, вони відчували себе інтелектуальною елітою, бо знання латини вирізняло їх з-поміж «невігласів». Ваганти добре розуміли одне одного, оскільки латину іноді знали краще за рідну мову.

Уміти римувати було справою честі кожного ваганта. Тож при зустрічі на черговому європейському перехресті студенти й клірики обмінювалися новинами та піснями. Якщо пісня подобалася, її запам'ятовували, щось додавали чи вилучали з неї і несли далі. Це був своєрідний фольклор ученої братії.

Ваганти не зневажали науку, довгі роки вчилися, складали важкі іспити, досягали великої вченості. А ненадовго відклавши книжки, підсміювалися із себе, співаючи жартівливих пісень про марно витрачені молоді роки.

Відомі ваганти[ред.ред. код]

Серед великої кількості анонімних вагантських поезій є пісні, автори яких відомі. Але їхні імена такох анонімно-вагантські: Примас (старійшина) Орлеанський, Архіпіїта (поет над поетами) Кельнський, Вальтер Шатильонський. Про Примаса Орлеанського існує безліч анекдотів та легенд, його навіть згадує Бокаччо в "Декамероні". Як насправді звали Архіпіїту Кельського невідомо. Він жив за часів Фрідріха Барбароси, походив, швидше за все, з лицарського роду, у віршах говорив про себе. Про Вальтера Шатильонського відомо ще менше. Він був майже ровесником Архіпіїти Кельського, мав блискучу освіту і належав до одного з найповажніших у Європі гуманістичних гуртків.

Лірика[ред.ред. код]

Поезія голіардів та вагантів виникла на базі поезії про життя мандрівних «учених кліриків», про події, свідками яких їм судилося бути. Високо цінуючи Овідія, Горація, вони знали й народну творчість, використовували у своїх творах мотиви та форми народних пісень.

У своїх віршах вони уникали «куртуазності», не прагнули прикрашати життя. У їхніх творах часто чуються нарікання на долю, яка так мало посміхається «вченому», а свої дарунки надає «скупим і розумом і серцем».

Значне місце в поезії вагантів займала сатира. Вони викривали любов духовенства до грошей, лицемірство монахів, які закликали до праведного життя, а самі нерідко не цуралися земних радощів. Найбільше зразків поезії вагантів знаходиться у так званму «Буранському збірнику», знайденому у 1803р, а найдавнішою збіркою вагантських творів вважають «Кембріджські пісні".

З часом вагантів поменшало, і іїна поезія начебто забулася, але не зникла. У ХVI-XVII ст. в німецьких землях, що тоді були центром університетської освіти, студенти співали пісню, до якої невідомим чином потрапили рядки з вагантської поезії. Ми знаємо її як міжнародний гімн студентства "Gaudeamus".

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. (англ.) Waddell, Helen, The Wandering Scholars, 1927.
  2. (англ.) Symonds, John Addington, Wine, Women, and Song, 1966 [1884].
  3. (рос.) Гаспаров М. Л. Поэзия вагантов. — М., 1975. — С. 421—514.
  4. (рос.) Андреев Г., Косиков Г. К., Пахсарьян Н. Т. и др. Зарубежная литература второго тысячелетия. — М., 2009. — С. 8-39.
  5. (укр.) Ковбасенко Ю. І., Ковбасенко Л. В. Зарубіжна література. 8 клас. - Київ, 2008. - С. 137-139.
  6. (укр.) Ніколенко О. М., Столій І. Л. Зарубіжна література. 8 клас. - Київ, 2008. - С. 167.


Середньовіччя Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.