Водійське посвідчення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Водійське посвідчення, або посвідчення водія — документ особи, що засвідчує право керування транспортними засобами. Для отримання водійських прав необхідно пройти необхідне навчання та скласти іспит. Правила і вимоги, що стосуються ліцензування водіїв, варіюються у різних юрисдикціях.

Історія водійських прав[ред.ред. код]

Дозвіл виданий Карлу Бенцу управляти своїм автомобілем на дорогах

Перша ліцензія на водіння транспортного засобу була видана винахіднику сучасного автомобіля Карлу Бенцу в 1888 році. Тому що шум і запах його Motorwagen призвів до скарг громадян герцогства Баден. Тому Бенц запросив і одержав письмовий дозвіл управляти своїм автомобілем на дорогах загального користування Великого герцогства Баден.[1]

Аж до початку 20-го століття у європейських країнах не видавались ліцензії на керування транспортними засобами.[1] Першою місцевістю де вимагають обов'язкової ліцензії та тестування була Прусія, 29 вересня 1903 року.[1] У 1910 році німецький імперський уряд започаткував ліцензування водіїв у національному масштабі, було створено систему випробувань і освіти для водія, які стануть служити в якості моделі для ліцензування у інших країнах.[1] Останньою країною де було запроваджено ліцензування є Бельгія, де до 1977 року було можливо придбати і мати ліцензію без проходження іспиту з водіння.[2]

1928 рік[ред.ред. код]

В Англії в 1928 році не існує спеціальних дозволів на право керування автомобілем і кожен може керувати автомобілем і мотоциклом.[3] В СРСР право на керування автомобілем і мотоциклом має лише невеличка група спортсменів, які є професійними водіями, на відміну від США і Англії — де автомобілями керують прості люди.[3]

В Англії не існує жодних екзаменів для одержання права на їзду: люди просто подають заяву урядові, і за дуже незначну плату отримують водійський листок; в Нідерландах — потрібно лише пред'явити медичне свідоцтво, що ти здоровий; в Бельгії нема жодних свідоцтв на право їзди і не требуються також і медичні свідоцтва; у Франції необхідна здача практичного екзамену (без теорії) в поліції, а сам екзамен є дуже полегшений; в ЗДА ліцензію на водіння видають протягом кількох хвилин на основі письмової, усної, або навіть телефонної заяви.[4]

В СРСР — дорого[4] і болісно: СРСР ніби знову переживає «радіо-заборонений період», коли дозвіл на радіоприймач коштував багато грошей, часу і нервів.[4]

Щоб отримати дозвіл на їзду, радянський громадянин повинен:[4]
1. Пройти психологічне випробування (вартість: 4 рублі);
2. Надати посвідчення із МУУР'а про незлочинність (вартість: 2 рублі);
3. Пред'явити посвідчення особи;
4. Написати заяву в письмовій формі;
Отримати ці документи займає багато часу. Отримання посвідчення із МУУР'а займає місяці, так само займає і попадання в чергу по психо-технічному випробуванню.[4]
Отримавши ці папери:[4]
5. Теоретичний екзамен в МКХ (вартість: 3 рублі, 25 копійок);
6. Безкоштовний практичний екзамен по їзді. Найкоротший строк, за який цей екзамен можна пройти — становить біля місяця.

При цьому, за Статистичними даними Центрального Статистичного управління СРСР у 1928 рік число автомобілів в експлуатації у Великобританії становило 1 023 700 одиниць, Франції — 891 000, коли в СРСР — 20 600; число жителів на 1 автомобіль у Великобританії становило 34 чоловік, Франції — 46, СРСР — 7 000.[5]

Європейський Союз[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Офіційна назва згідно ПДР — посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії[6][7].

Відповідно до чинного законодавства, залежно від їх типів і призначення, виділяють 14 видів категорій транспортних засобів, керування якими дозволено при наявності у водія відповідного посвідчення водія:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об’ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;

Т - трамваї та тролейбуси[7].

США[ред.ред. код]

В США водійське посвідчення носить назву «ліцензія водія».

Міжнародне посвідчення водія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Lutteroth, Johanna. «Der Lappen, der die Welt bedeutet». einestages (German). Spiegel Online. Архів оригіналу за 2013-08-29. Процитовано 2008-08-02. 
  2. «Altes vom Auto: Meldungen aus 125 Jahren:Tops und Flops (a summary of the highlights and lowlights of the first 125 years of motoring history)». Auto Motor u. Sport. Heft 4 2011. date 27 January 2011. с. Seite 16. 
  3. а б В.Залесский. «Автомобильные знания — в массы!». — Журнал «За рулем» № 5, 1928 рік. (сторінка: 24)
  4. а б в г д е Н.Клер. «За границей просто, у нас — бюрократично („право на езду“)». — Журнал «За рулем» № 6, 1928 рік. (сторінки: 40, 41)
  5. Проф. Е. А. Чудаков «Промышленности в СССР». — Журнал «За рулем» № 1, 1928 рік. Тираж 15 000 (сторінки: 5-6)
  6. Про Правила дорожнього руху: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік, Правила від 10.10.2001 № 1306
  7. а б Ди. також: Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами: Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 08.05.1993 № 340