Уряд

Будинок уряду в Едмонтоні, Альберта, Канада

У́ряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).

Ефективна держава повинна мати два атрибути: владу і законність. Владою є здатність змушувати та розпоряджатись. Усі уряди зазвичай використовують деякі форми фізичного примусу при реалізації своєї влади, наприклад, тюремне ув'язнення, вигнання чи погроза. Легітимність є атрибутом, який спонукає людей підкорятися владі. Легітимність досягається за рахунок придбання та застосування сили відповідно до встановлених принципів і норм.

Гілки влади

У сучасній політичній теорії, владу розділити на три основні гілки або влади: законодавча влада (влада приймати закони), виконавча влада (влада реалізовувати та організовувати дотримання законів) і судова влада (влада судити і карати порушення закону). У демократичних країнах висунення і обрання влади є правом громадян, або безпосередньо (прямим загальним голосуванням) або опосередковано (через виборчій дільниці або списки членів політичних партій за пропорційного представництва).

До традиційних форм правління до недавнього часу відносилась, монархія і олігархія, ці повноваження були зосереджені в руках представників або однієї людини або невеликої групи людей. Одним з нововведень демократії є поділ влади на три гілки влади, які діють незалежно один від одного в системі стримувань і противаг один з одним. Такий поділ запобігає надмірній концентрації влади авторитарним або деспотичним чином людиною або групою людей.

Принципи формування уряду в різних країнах

Складення присяги Урядом у Греції, 2009 рік

У президентських республіках виконавчу владу очолює президент. У країнах із парламентарною формою державного правління, а також у частині республік зі змішаною формою глава держави не входить до системи органів виконавчої влади. Однак він має повноваження, що стосуються сфери виконавчої влади. Стосовно ряду країн зі змішаною формою державного правління (Польща, Росія, Румунія, Франція тощо), то в них існує так званий дуалізм виконавчої влади.

Конституції держав із парламентською і змішаною формами правління передбачають дві процедури формування урядів. Ці процедури складаються із певних спільних дій парламенту і глави держави при утворенні уряду. Однак зміст цих дій відрізняється.

Перша процедура

Ця процедура історично склалася у Великобританії і тривалий час із певними особливостями щодо окремих країн була майже загальноприйнятою. Відповідно до цієї процедури глава держави формально на свій розсуд призначає прем'єр-міністра та за пропозицією останнього — інших членів уряду. Парламент у цій процедурі жодної участі не бере. Вважається, що уряд має підтримку парламенту доти, доки представницький орган не проголосує проти урядової пропозиції з принципово важливого питання або безпосередньо не висловить урядові недовіри шляхом прийняття спеціальної резолюції. І хоч теоретично прем´єр-міністр і очолюваний ним уряд можуть існувати та діяти проти волі парламенту, практично ж їх дії будуть швидко паралізовані через парламентську обструкцію.

Особливістю застосування процедури формування урядів у ряді країн є необхідність одержання урядом інвеститури у парламенті. За цією процедурою роль парламенту стає вирішальною на наступних стадіях процесу формування уряду. Зокрема, глава уряду після його призначення главою держави має у встановлений основним законом строк представити парламенту склад уряду або подати урядову програму, чи зробити разом і перше, і друге. У разі схвалення парламентом запропонованого складу уряду або (та) урядової програми вважається, що уряд одержав інвеституру. Відповідне рішення парламенту має бути прийняте більшістю голосів від визначеного в конституції його чисельного складу.

Друга процедура

Парламент бере активнішу участь, починаючи вже з початкової стадії відповідного процесу. У кожній країні процедура формування уряду з порівняно активнішою участю парламенту має свої особливості, встановлені конституцією. Найяскравішим прикладом є така процедура у ФРН. Тут глава уряду (канцлер) обирається без обговорення нижньою палатою парламенту за пропозицією президента. Після цього його формально призначає на посаду сам президент. Члени уряду призначаються президентом за поданням канцлера. Але палата може не погодитися із запропонованою президентом кандидатурою. В такому випадку нижня палата парламенту має протягом двох тижнів обрати канцлером іншу особу на основі абсолютної більшості голосів. Якщо ж і ця особа не буде обрана канцлером, то відразу проводяться нові вибори канцлера. На цей раз обраним вважається той, хто просто одержав більшість голосів.

Висунення й узгодження кандидатур на урядові посади є прерогативою політичних партій та їхнії парламентських фракцій.

Подібне стосується також визначення кандидатури на посаду прем'єр-міністра, яку, як правило, займає лідер партії парламентської більшості, або за погодженням між партіями-членами коаліції — лідер однієї з цих партій. Виняток можуть становити ситуації, коли жодна з політичних партій не має більшості у парламенті. Роль глави держави при визначенні прем´єр-міністра тут може бути вирішальною. Саме ж існування уряду буде залежати від реакції парламенту, а точніше — парламентської більшості. Особливо це стосується утворення так званого уряду меншості. Проте і в останньому випадку багато що вирішується у процесі узгодження позицій між політичними партіями, репрезентованими у парламенті.

У країнах із президентською формою правління, наприклад США, застосовується так званий позапарламентський спосіб формування урядів. Особливістю «класичної» президентської республіки є те, що повноваження глави держави та глави кабінету суміжні й знаходяться в руках президента, а посада прем´єр-міністра відсутня. Парламент не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його участь у цьому плані обмежена.

Структура уряду

Уряд складається з членів уряду (міністрів) і очолюється главою держави (королем, президентом) або прем'єр-міністром (головою уряду, канцлером, головою ради або кабінету міністрів). У федеральних державах існує центральний (федеральний) уряд і уряди державних утворень, що входять до складу федерації.

Коаліційний уряд — уряд, створений з представників декількох партій. Як правило, він функціонує на основі коаліційної угоди.

Внутрішня організація

Незалежно від функцій уряду, внутрішню організацію держави можна розділити на:

• Унітарну державу в чистому вигляді без внутрішнього адміністративного поділу, з державної влади є лише уряд;
• Централізовану унітарну державу: розділена на адміністративні райони, в яких керівники призначаються урядом в односторонньому порядку;
• Деволюцію, яка передбачає поступову централізацію багатьох адміністративних повноваженнь у регіонах, які будуть обрані, і демократичне самоврядування; держава стає квазі-Федерацією, в якій центральний уряд як і раніше зберігає привілеї і можливість реорганізації державного устрою, в залежності від ступеня децентралізації регіонів держави де-факто можна віднести навіть федеральні землі;
• федеративна держава, держава з суверенних і автономних утворень, що формуються шляхом виділення деяких своїх функцій і повноважень центрального уряду для формування союзу, держав чи організацій, які об'єднуються у федерації й втрачають право на відділення;
• Союзна держава, з'єднання двох або більше суверенних і незалежних держав чи організацій, які пожертвували частиною своїх функцій і повноважень центрального уряду, на відміну від федеральних земель, часто члени конфедерації зберігають за собою право на відділення.

Функції уряду

Як найвищий орган виконавчої влади уряд здійснює діяльність, направлену на виконання законів і оперативне управління державними справами. Важливим завданням уряду є забезпечення порядку в суспільстві і охорона прав громадян. В умовах демократії уряд повинен виражати загальні (загальнонаціональні) інтереси, а не приватні, корпоративні або регіональні.

Уряд в Україні

Уряд в Україні — Кабінет міністрів України. Голова уряду на лютий 2012 року — Микола Азаров.

Влада

Під урядом також часто розуміють державну владу в цілому, або як сукупність декількох гілок державної влади, включаючи виконавчу, законодавчу і судову, або сукупність за територіальним принципом — муніципальний, регіональний, федеральний рівні влади. Таке тлумачення тісно пов'язано з поняттям " суверен "- людина або група осіб, що володіє верховною владою в державі, а також з практикою Вестмінстерської системи, коли виконавча і законодавча (а в деяких питаннях і судова) влада де-факто належить членам парламенту, який є суверенним. Див наприклад Федеральний уряд США.

Див. також

• Тіньовий уряд
• Таємний уряд
• Таємний світовий уряд
• Кабінет міністрів України
• Президент України
• Голова ВР
• Верховна Рада України
• Світовий уряд
• Органи державної влади
• Список країн за державним устроєм
• Політична система
• Виборча система
• Порівняльна політологія

Джерела

• Ославський М. І. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади // Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 216 с.