Війна Червоної та Білої троянд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війна Червоної та Білої троянд
Choosing the Red and White Roses.jpg
Сцена з п'єси Шекспіра «Генріх VI», де фракції обирають червоні або білі троянди.
Дата: 14551485
Місце: Англія
Результат: Прихід до влади Тюдорів
Сторони
Lancashire rose.svg Ланкастери та їх прихильники Yorkshire rose.svg Йорки та їх прихильники
Командувачі
Генріх VI
Едуард Вестмінстерський
Генріх VII
Річард
Едуард IV
Річард III
Roses-York victory.svg

Війна Червоної та Білої троянд — низка громадянських конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів.

Свою назву війна одержала від символів родин Йорків та Ланкастерів. Назва, мабуть, не вживалася в 15-му столітті, а стала популярною після публікації роману Вальтера Скотта «Анна Геєрштейнська». Вальтер Скот використав епізод із п'єси Шекспіра «Генріх VI. Частина 1», в якому ворожі один одному претенденти на престол вибирають кольори своїх троянд.

Передісторія конфлікту[ред.ред. код]

Підвалини династичного конфлікту були закладені королем англійським Едуардом III (Едвардом  III),який призначив своїм спадкоємцем малолітнього Річарда II, сина Едуарда Чорного Принца,в супереч існуючій на той час традиції, в обхід свого четвертого сина Джона Гонта , 1-го герцога Ланкастерського.Сам Джон Гонт користувався великим впливом під час правління свого малолітнього племінника Річарда II, яке відзначалося тривалими періодами політичної нестабільності, не виступаючи при цьому відкрито на стороні супротивників Річарда. Конфлікт між Йорками та Ланкастерами розпочався, коли у 1399 році Річард оголосив про конфіскацію спадщини свого покійного дядька , герцога Ланкастерського Джона Гонта, у його сина Генріха Болінгброка, за рік до того відправленого у вигнання за виступ проти короля. У відповідь герцог Ланкастерський Генрі Болінгброк скинув із трону короля Річарда II. Скинувши короля, Генрі Болінгброк коронувався як король Генріх IV. Оскільки Болінгброк був нащадком тільки четвертого сина короля Едуарда III його права на трон теж були сумнівними,так як третій,на той час теж уже покійний,син короля Едуарда III Ліонель Антверп,1-й герцог Кларенс мав живих спадкоємців. Проте син Генріха, король Генріх V, здобув численні перемоги у ході Столітньої війни, а тому мав популярність серед народу й знаті, й питання про законність наслідування на певний час забулося. Однак Генріх V несподівано помер у 1422 році, коли його синові Генріху VI було тільки 9 місяців.

Після смерті дядька Джона в 1435 році молодий король опинився в оточенні поганих радників. Справи у Англії складалися кепсько, англійці програвали війну. У 1453 році капітуляція англійського гарнізону в Бордо поклала кінець Столітній війні і до Англії ринули тисячі досвідчених солдатів ,які в свою чергу стали одним з елементів нестабільності та швидко поповнили табори протиборчих сторін. Генріх одружився із Маргарет Анжуйською і потрапив під її сильний вплив. Крім того він вряди-годи втрачав здоровий глузд. Як наслідок, його популярність в Англії впала, й нащадок третього сина короля Едуарда III герцог Йоркський Річард отримав підтримку англійської знаті.Таким чином слабкість королівської влади ,її сумнівна легітимність,велика кількість вивільнених солдатів та поразка в Столітній війні стали тими обставинами,що призвели до тривалого, кривавого конфлікту.

Військові дії[ред.ред. код]

Хоча сутички між прихильниками Йорка й Ланкастера відбувалися й раніше, першою серйозною битвою стала Перша битва при Сент-Олбансі, в якій перемогу здобув Йорк. В битві загинуло кілька визначних ланкастерців, короля взяли в полон. Однак Ланкастер, підбурюваний Маргарет Анжуйською, не складав зброї. Після недовгого затишшя бої відновилися в 1459 році. Герцог Йоркський змушений був утікати з країни, але його союзник граф Ворік ввів у Англію війська, дислоковані в Кале й захопив Генріха в полон у битві при Норгемптоні. Йорк повернувся в країну й став протектором Англії. Маргарет зі своїми найстійкішими прихильниками збирали сили на півночі Англії, а коли Йорк відправився на північ, щоб придушити їхній опір, то загинув в 1460 році. Військо ланкастерців пішло на південь і відвоювало безпорадного Генріха в Другій битві при Сент-Олбансі. Проте вони не зуміли окупувати Лондон й врешті-решт відступили на північ. Найстарший син Йорка був проголошений королем Едуардом IV. У 1461 році, зібравши своїх прихильників, він здобув переконливу перемогу у битві при Таутоні.

Після придушення невеликого ланкастерського заколоту в 1464 році, Генріх VI знову попав у руки йоркців. Проте Едуард IV посварився із своїм головним радником і союзником Воріком, якого прозивали творцем королів. Висуваючи на важливі посади родичів своєї дружини Елізабет Вудвіль, з якою король одружився потайки, він також розсердив багатьох своїх друзів та родичів. Ворік спочатку намагався замінити Едуарда молодшим братом Джорджем, герцогом Кларенським, а потім відновити на троні Генріха. Як наслідок, два роки пройшли в боротьбі із змінним успіхом для обох сторін, аж нарешті в 1471 році Едуард отримав вирішальну перемогу. Ворік та спадкоємець ланкастерів, принц Уельський Едуард, загинули. Одразу ж потому вбили й колишнього короля Генріха VI.

Настав період відносного миру, та в 1483 Едуард IV несподівано помер. Його брат Річард Глостер одразу ж виступив, щоб завадити непопулярній родині Вудвіль захопити у свої руки владу при малолітньому синові померлого короля Едуарда V. Використавши як привід підозрілу законність шлюбу Едуарда IV, Глостер узурпував трон і став королем Річардом III. Узурпація й те, що Річарда підозрювали у вбивсті Едуарда V та його молодшого брата (принци у Тауері), спровокували кілька повстань. Врешті-решт Генрі Тюдор, далекий родич ланкастерських королів, якому, проте, у спадок перейшло право на трон, зумів здобути перемогу. Річард III був убитий у битві при Босворті в 1485 році.

Прихильники родини Йорків повстали в 1487 році, але зазнали невдачі. Спорадичні бунти продовжувалися до 1499 року.

Наслідки[ред.ред. код]

За тридцять років громадянської війни загинуло близько чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів, у цілому була знищена. Генрі Тюдор коронувався як Генріх VII і заснував нову династію. Він одружився з дочкою Едуарда IV Єлизаветою, спадкоємицею дому Йорків. Династія Тюдорів правила до 1603 року. А символом династії Тюдорів стала Біло-Червона троянда.

Війна Червоної та Білої троянд у мистецтві[ред.ред. код]

Тема цієї жорстокої війни не одне століття хвилює творчі особистості. Крім історичних праць, її розкривають і багато художніх творів, серед яких:

  • Вільям Шекспір. П'єса «Річард ІІІ» (1591).
  • Вальтер Скотт. Романи «Квентін Дорвард» (1823) та «Ганна Геєрштейнська» (1829).
  • Роберт Льюїс Стівенсон. Повість «Чорна стріла» (1883).
  • Ронді Едвардс. Романи «Лиш крапля співчуття» (Some Touch of Pity, 1976) та «Колесо фортуни» (Fortune's Wheel, 1978).
  • Шарон Кей Пенман. Роман «У сонячному сяйві: історія Річарда ІІІ» (The Sunne In Splendour: A Novel of Richard III, 1982).
  • Джин Плейді. Роман «Королева по неволі: історія Анни з Йорку» (The Reluctant Queen: The Story of Anne of York, 1990).
  • Сімона Вілар. Тетралогія «Анна Невіль» (1993–1994).

Крім того, існує комп'ютерна гра «War of the Roses», розроблена за мотивами історичних подій.

Джерела[ред.ред. код]

  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях, Минск «Беларусь», 1998
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.